З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Всі помруть, залишаться тільки вони… Таргани!
59
0
0

Всі помруть, залишаться тільки вони… Таргани!

У новому ж оточенні немає місця для скарг і співчуття. Вони тренують перед люстерцем ідеальну голлівудску усмішку… Та вкотре там відбивається гірка посмішка.

12 лютого у театрі «Золоті ворота» відбулася вистава про українських емігрантів в Америці. «Таргани» зустріли глядачів безсонним маренням і хворобливим станом. Папірці з колишніми нагородами і дипломами розлітались по сцені, немов ілюзії головних героїв про кращу долю. Вони вперто чіплялися за старі уявлення про себе, намагаючись влитися у жорсткий світ «американської мрії».

І першим моїм запитанням до себе було: «чому»? Чому б не знайти просту роботу і принаймні не боятися виселення з квартири? Абсолютно жалюгідної й обшарпаної, населеної тарганами й духом злиднів. Та згодом я зрозуміла. Це питання й було частиною глибшої проблеми. Пам'яті, сприйняття світу навколо та ілюзій.

У цій постановці сюжет про звичайних заробітчан має відтінок гостроти. Адже герої не просто шукають кращого життя й реалізації. Вони примусово виїхали з батьківщини й усвідомлюють, що дороги назад немає. Їх ніхто не чекає ні там, ні тут. І все, що підсилює жагу до життя, — спогади й марення про колишні нагороди, визнання й повагу людей… Десь там, далеко, у забутій і закритій країні.

У новому ж оточенні немає місця для скарг і співчуття. Вони тренують перед люстерцем ідеальну голлівудску усмішку… Та вкотре там відбивається гірка посмішка. Сон, тобто його відсутність, — один із невидимих героїв історії. Його всі прагнуть, але отримують лише заможні. Лише успішні й виспані. Ті, кому не потрібно дбати про примітивне виживання.

Для мене розгадка зациклення на ілюзіях прийшла у кінці вистави. Це марне поривання героїв знайти себе у сфері культури — мов гіркий зв'язок із собою. Остання ниточка, яка веде їх до колишнього життя, втраченого не за власною волею. Це безсилля інтелігенції проти грубої реальності заробітчанського життя. Вони просто не хочуть змиритися, що все змінилося. Вперто стукають у зачинені двері. Аж поки не опиняться одного разу на вулиці, у парку… Де стане краще й легше. Та це лише пророцтво, яке лякає й вабить водночас. Бо лиш тоді їм остаточно стануть байдужі соціальні норми.

А поки ще є світло, надія і спогади. А ще чудова жива музика у кінці, яка наштовхує на роздуми, затягує у темні тісні вулички американських окраїн. Щоб спробувати уявити вихід, іншу долю героїв, момент, коли зусилля могли б їх врятувати.

Раджу виставу усім, хто мешкає в Україні. У ній немає повчання й жорсткої позиції щодо тих, хто виїхав. Я знайшла тут роздуми про глибші теми, ніж пошук країни. Це пошук, насамперед себе. І пошук внутрішніх сил у жахливих обставинах.

Волонтерка проєкту Theatre.love Корінь Наталія

Фото: Анастасія Мантач

Вас може зацікавити