З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Володимир Голосняк: «Театр має бути одним з тих майданчиків, де не буде соромно говорити про якісь речі відверто».
110
0
0

Володимир Голосняк: «Театр має бути одним з тих майданчиків, де не буде соромно говорити про якісь речі відверто».

«Арт-Центр Козловського унікальний тим, що знаходиться в центрі столиці, на Хрещатику, і має дуже домашню і затишну атмосферу. Наше гасло: «Актори так близько, що чути биття сердець»».

Арт-Центр ім. Івана Козловського – підрозділ Національного академічного театру оперети, який вже протягом двох років очілює Володимир Голосняк – актор, режисер і ревний фанатик моновиставного руху. Про найважливіші досягнення, зміни Центру в 2020 році, поєднання акторської та режисерської діяльності з роботою художнього керівника – у новому інтерв'ю для Theatre.love.

Це був мій спосіб повернення до театру

Я починав як актор і працював у різних театрах: в Коломиї, в Івано-Франківську, у театрі Марії Заньковецької у Львові, потім пішов з театру і продовжив свою роботу на телебаченні, був режисером багатьох концертів та фестивалів. А у 2013 році після 15-річної перерви я вирішив повернутися в театр, оскільки мої колеги поставилися до цього скептично, мені прийшла божевільна ідея створити моновиставу. До того часу я не був ревним фанатиком моновиставного руху, яким є зараз. Я створив дві моновистави – «Бій з тінню» і «Хочу в Париж», які показував на фестивалях як в Україні, так і за кордоном. Це був мій спосіб повернення до театру.

Я думаю, що кожен актор, навіть якщо йому не подобаються моновистави і він не хоче бути частиною цього руху, повинен хоча б раз у житті зіграти моновиставу, щоб перевірити себе, зробити своїй акторській майстерності випробування, це допомагає знаходитись у певному тонусі. Не обов’язково показувати її глядачам, достатньо хоча б один раз зіграти для колег. Наскільки мені відомо, схожий рух є в Херсонському театрі імені М. Куліша, де режисер Сергій Павлюк сповідує схожі принципи, а багато з акторів мають моновистави.

Фото з моновистави «Хочу в Париж»

Звісно ж, будь-яка вистава змінює актора, не лише моновистава. Якщо ти ставишся до роботи не як до служби, де треба прийти, перевдягтися в костюм персонажа, отримати зарплату і піти, якщо ти серйозно працюєш з образом, то це залишається частиною тебе, починаючи від безневинного використовування реплік свого героя у житті, закінчуючи значно серйознішими речами, коли спосіб мислення персонажа провокує, щоб у такий самий спосіб діяти. Це значно небезпечніше, тому що ролі, до яких ти ставишся серйозно, так само серйозно впливають на тебе.

Вже два роки очолюю Арт-центр ім. І. Козловського

З театром оперети я почав співпрацювати на одному з організованих ним фестивалі «Карпатський простір» («Carpathian Space») в Івано-Франківську, де я був режисером головної сцени. Там я познайомився з Богданом Струтинським (прим. ред.: Богдан Струтинський – генеральний директор – художній керівник Національного академічного театру оперети), і ми домовилися, що я покажу свої вистави в Арт-центрі ім. І. Козловського, а згодом мені запропонували очолити його. Так і сталося, що вже два роки я – художній керівник Арт-центру ім. І. Козловського.

Оскільки я працюю і режисером, і актором, а сьогодні ще й є художнім керівником, то мої спеціальності доповнюють одна одну. З одного боку, ти повинен розуміти усі процеси, які відбуваються у театрі, і тримати їх під контролем, а з іншого – це буває неймовірно важко, тому що під час репетицій, коли я повинен включатися як актор, я думаю про продаж квитків на іншу виставу або концерт, наприклад. Але я намагаюся поєднати в собі всі ці речі.

Хочу творити тут професійний театр

Найважливішими досягненням за мій період керівництва стали активізація творчого життя Центру, іміджеві зміни та професійний підхід до просування Центру, зростання фінансових показників, створення системи онлайн-продажу. Сьогодні квитки на вистави можна купити на всіх ресурсах з продажу квитків або ж замовити за телефоном, у вайбері чи іншому месенджері. Крім того, ми запустили рекламні кампанії, щоб залучити нових глядачів. І, звісно ж, створилися вистави, варті бути поміченими глядачами та критиками. Це «Каллас» – недокументальна біографія Марії Каллас, «Твоя дочка Єва» – психологічна драма за мотивами «Осінньої сонати» Інгмара Бергмана, «Ах, цей Оффенбах!» – музична вистава за мотивами оперет Оффенбаха, потім вистава-вербатім «Додому» режисерки Олени Щурської з циклу «Театр без табу». Одна із останніх прем’єр – це «Ліквідація» за п’єсою Віктора Шендеровича «Двоє янголів, четверо людей», на постановку якої ми не лише отримали дозвіл на переклад українською, але й дозвіл на адаптацію. На нашому майданчику відбувалися концерти скрипальок Мирослави Которович, Богдани Півненко, бандуристів Ярослава Джуся та Романа Гриньків. Також ми проводимо концерти класичної музики, а щонеділі у нас кінопокази артхаусних фільмів з обговоренням по завершенню сеансів.

Фото з вистави «Додому»

Звичайно, ми маємо багато проблем, над якими потрібно працювати, але ми їх здолаємо, адже я і вся команда Центру хочемо творити тут професійний театр. Арт-Центр Козловського унікальний тим, що знаходиться в центрі столиці, на Хрещатику, і має дуже домашню і затишну атмосферу. Наше гасло: «Актори так близько, що чути биття сердець». І це справді так. Наприклад, перед виставою «Додому» актори зустрічають глядачів в коридорах, допомагають роздягнутися, проводять до зали, спілкуються з ними. Таку близькість з глядачами хочемо зберегти і надалі. І найважливіше: я хочу, щоб Арт-Центр Козловського залишався багатожанровим і багатокультурним майданчиком: щоб тут відбувалися і драматичні вистави, і музичні, концерти інструментальної музики і вокальні концерти, щоб були кінопокази і художні виставки. Ми будемо максимально намагатися використовувати синкретизм мистецтва.

У 2020 році ми будемо закриватися на реконструкцію всього приміщення

У 2020 році ми будемо закриватися на реконструкцію всього приміщення. У нас буде з’єднано перший і другий поверхи, з’явиться повноцінний гардероб, фойє, театральний буфет, зручні гримерки для акторів, репетиційна кімната, цехи для зберігання декорацій, костюмів, виставкова площа для проведення виставок образотворчого мистецтва. І найважливіше: в нас з’явиться ще одна сцена, на якій вистави з циклу «Театр без табу» будуть показувати пізно ввечері та вночі. Ремонт очікує і нашу основну сцену: поліпшиться акустика залу, з’явиться зручна система куліс, якісне світло, новий чорний кабінет.

Відкриватимемося ми з новою назвою – Камерна сцена імені Івана Козловського Національного академічного театру оперети. Відповідно ми плануємо зробити ребрендинг логотипу, символів, афіш. У новому сезоні ми відкриватимемося прем’єрами музичних вистав, але їх назви наразі нехай будуть таємницею. Також відколи я став керівником, я мрію проводити тут фестивалі, але теперішній стан і мікроскопічність нашого Центру не дозволяли зробити це якісно, а після реконструкції, безперечно, повинні проводитися фестиваль камерних вистав чи, наприклад, конкурс тенорів, адже ми носимо ім’я Івана Козловського і є частиною музичного театру.

Фото з вистави «Ах, цей Оффенбах!»

Театри повинні змінити філософію споживацького ставлення глядача

Я хочу, щоб український театр відчував власну місію і не намагався розважити глядачів. Дуже багато вистав випускаються, щоб сподобалося глядачам, але наше суспільство має багато серйозних проблем і люди мають ходити в театри не лише, щоб відпочити, посміятися. У нас не так багато є театрів, які говорять про відверті речі, не бояться засмутити глядача, примусити думати про те, від чого він намагався втекти. Театри повинні змінити філософію споживацького ставлення глядача до театру як до місця, де його лише розважатимуть. Дуже важливо, як ми будемо мислити, спілкуватися, наскільки ми готові обговорювати проблеми. Театр має бути одним з тих майданчиків, де не буде соромно говорити про якісь речі відверто.

Інтерв’ю: Ярушевська Альона

Читай також: 10 художніх фільмів, які розкажуть про театральний світ; інвестуймо в культуру разом; інтерв'ю з режисером В'ячеславом Жилою.

Особистості

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

12 запитань до актриси Молодого театру Вікторії Ромашко

«У мене так само в житті мистецтво, відданість театру переважає над особистим життям»

10 питань до актриси Лі Берлінської

У кожній державі і в кожній нації є виразник своєї духовності через сцену, тому що саме через театр...

Вас може зацікавити

Свята не буде