З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Вистава, що зриває маски з радянської бюрократії
Вистава, що зриває маски з радянської бюрократії
Вистава, що зриває маски з радянської бюрократії
Вистава, що зриває маски з радянської бюрократії
19
0
0

Вистава, що зриває маски з радянської бюрократії

Ми разом з акторами крок за кроком проходимо перші й такі тяжкі роки української державності. Ми проживаємо життя тих, чиї долі раптово розділилися поміж двох країн, однієї з яких вже не існує

«Якщо ти не цікавишся політикою, політика зацікавиться тобою», – ці слова Вінстона Черчилля звучать актуально сьогодні. Але не в часи СРСР, коли звичайні люди були насправді маленькими людьми. І не важливо, чи цікавилися громадяни політикою, чи ні, вона все одно «приходила» за ними та їхніми родинами, затягуючи у свої коліщата. Саме у такий період розпочинається перша дія вистава «Моменти» італійського режисера Маттео Спіацці.

Італієць працює у жанрі «Commedia dell’Arte» («Комедія масок»), за яким вистави створюються шляхом імпровізації та за допомогою масок. Тож, справжні обличчя акторів ви побачите лише під фінал вистави. Весь інший час вас супроводжуватимуть персонажі, одягнені в маски з гіперболізованими рисами обличчя. Ви також не почуєте від акторів жодного слова, замість цього все буде «сказано» їхніми рухами.

З першої хвилини ми занурюємося у звичайні будні радянських бюрократів одного з мільйони подібних кабінетів. На вулиці 70-ті та робоче життя кипить, всі бігають по колу, переносячи папери з місця на місце. В один момент мені навіть здалося, що головними персонажами є саме папери та теки з документами, настільки актори «закопані» в них.

Проте у виставі присутньо безліч життєвих ліній, які переплітаються між собою у рамках тісного кабінету і відбуваються паралельно одна до одної. Ми по черзі знайомимося з кожним персонажем, який виходячи на сцену несе свій унікальний образ. А водночас з цим персонажі уособлюють в собі стереотипні образи радянських апаратчиків. Герої мають настільки виразні характери, що якби існував серіал з персонажами із цієї вистави про їхнє буденне життя, – шанувальників було б дуже багато.

Відверто комічні ситуації, в які потрапляють герої, розгортаються на фоні глобальних, а інколи й трагічних світових подій та новин. Ці події змінюють звички персонажів, їхню моду та погляди, інколи вони забирають у них найрідніших людей, а інколи – найріднішу країну. Однак, життя кабінету не зупинити: на зміну одним – приходять інші. І цю круговерть не зупинити. І все, що залишається в учасників цього забігу, – це моменти.

Червоні яблука, які з’являлися упродовж всієї вистави, для мене стали символом спогадів – моментів, які проживали герої. Вони були ніби нагадуванням, що і ця мить мине. Про плинність часу нагадує і музичний супровід, який змінювався залежно від часу подій.

Вистава розпочинається в СРСР у 70-х роках, а завершується в незалежній Україні під час Помаранчевої революції. Ми разом з акторами крок за кроком проходимо перші й такі тяжкі роки української державності. Ми проживаємо життя тих, чиї долі раптово розділилися поміж двох країн, однієї з яких вже не існує. Відчути та пропустити через себе ці емоції допомагають майстерно сконструйовані декорації. Всього лише за декілька хвилин радянський кабінет перетворюється у сучасний (за мірками 90-х) офіс. Друковані машинки змінюються на комп’ютери, стіни повертають зворотнім боком і, замість тьмяних поверхонь, опиняються білі стіни. Вони ніби чистий листок української історії, які згодом обклеюються наліпками та постерами «Партії Регіонів».

Без мімічних рухів, без пронизливих поглядів та без жодного слова актори Театру на Лівому березі Дніпра зробили неймовірне. Вони передали дух епохи, слабкості радянських людей, їхні особисті трагедії та емоційний стан у різних ситуаціях. А ще вони змусили залу голосно сміятися, іноді крізь сльози, від чого всі емоції відчувалися ще гостріше.

Волонтерка проєкту Theatre.love Савенець Вікторія

Фото: Анастасія Мантач

Події

Вас може зацікавити