З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Євген Корняг ««VIÑO» – це міст між самотністю і любов
430
0
0

Євген Корняг ««VIÑO» – це міст між самотністю і любов'ю»

Про театр, який «не йде за глядачем», театр, який розглядає тіло як предмет мистецтва і, звичайно, про прийдешню прем'єру «VIÑO» розповідає Євген Корняг.

Весна в Києві обіцяє бути гарячою і неймовірно красивою хоча б тому, що саме на початку березня – 6, 7 та 8 – міщан чекає абсолютно новий формат комунікації театру з глядачем – авторський проєкт «VIÑO» Євгена Корняга – одного з найцікавіших білоруських режисерів, ім'я якого вже відомо в Одесі (вистави «Інтерв'ю з відьмами» і «Баби Бабеля»), Польщі, а в Мінську стало знаком ексклюзивності і якісного експерименту.

Євген Корняг займається фізичним театром, в якому драматургією стає не текст, а тіло. Кожна вистава Євгена – це авторське висловлювання через «картини», в яких зашифровані архетипи, символи і орієнтири. На V Республіканському конкурсі театрального мистецтва «Національна театральна премія» (Республіка Білорусь) вистава «Бетон» (Республіканський театр білоруської драматургії, Мінськ) отримала приз в номінації «Краща експериментальна вистава», а «Сестри Грайї» (Мінський обласний театр ляльок «Батлейка», Молодечно) – «Краща вистава театру ляльок».

- «VIÑO» буде вашим першим досвідом в Києві. Як вам обживається простір: місто, театр, сцена?

Місто прекрасне. Мені дуже тут подобається. Театр на Лівому березі теж прекрасний. Я розумію, що багато в чому це заслуга Стаса Жиркова, який створює такі умови і таку команду, де хочеться працювати, створювати, творити – таке гучне слово, але так, творити. Стас для цього робить все можливе, у театрі цілковите відчуття сім'ї. Щодо сцени, то через те, що вона класична, для нас зрозумілі прийоми, які потрібно використовувати. Нами була створена декорація з Тетяною Нерсісян і зараз ми її обживаємо.

 

Фото з вистави «Шлюб з вітрами» з архіву Республіканського театру білоруської драматургії, Мінськ

- Напевно не всі в Києві знають, що колись існував Корняг-театр. Розкажіть, який це був театр?

Корняг-театр – це незалежний проєкт, який створили лише дві людини. Ми удвох вирішували, де грати вистави, шукали простір, набирали акторів і створювали неформальний театр, який існує за законами, які ми теж створювали самі. Єдине, чого не вистачило на той час, – це особистого простору, де ми могли б проводити репетиції. Частково через цей простiр, якого не було, театр і розпався.

Фото з вистави «Шлюб з вітрами» з архіву Республіканського театру білоруської драматургії, Мінськ

- Тоді ви не думали про «не ваших» глядачів і відверто говорили на дуже інтимні теми. Сьогодні ж ви робите це ж саме, але набагато ніжніше і красивіше. Це озирання на глядача «не тільки вашого» або це вже інший Корняг?

Ніколи не озираюся і не йду за глядачем, і мені здається, це шлях, що веде у глухий кут. Ти як режисер повинен вести глядача, прищеплювати (вже вибачте) йому смак, але ніяк не навпаки. Є певні «театри», які існують, щоб догодити глядачу, – антрепризи, наприклад, але насправді до театру це ніяк не стосується: розвага і театр – це різні речі.

Важливу роль відіграє досвід. Коли ти розумієш: щоб докричатися до глядача, не треба кричати. У мене вже є режисерський запас, який дозволяє це робити більш тонко, доносити свою думку більш точно. Все з досвідом приходить, тому я не можу зафіксувати той момент, коли я змінююся, адже це відбувається не за секунду, це час, це природний процес.

Сьогодні мені стає комфортніше в театрі, але є більше сумнівів, адже з'являється більше відповідальності. Після якихось переможних вистав, мені вже почали вішати певні кліше і очікування. Напевно, найстрашніше – витримати цей «тиск». І те, що радує тут, – мене не знають. Київський глядач не знає, хто такий Корняг. Вивчаючи київський театр, я не знайшов аналогів свого театру, тому, мені здається, глядачеві буде цікаво побачити те, що я роблю, і той театр, який я пропоную.

Фото з вистави «Шлюб з вітрами» з архіву Республіканського театру білоруської драматургії, Мінськ

- Як вам вдається показати настільки красиво і ніжно хворобливі і жахливі речі у виставах?

Я не знаю, як це відбувається. Є думка, є ідея, під час репетицій актори показують етюди, я дивлюся збоку, що і де можна зробити сильніше, що потрібно додати, де навпаки прибрати. Ніщо не народжується моментально. З'явилася ідея, потім я її втілюю і відкладаю, щоб вона дозріла в голові, а потім знову втілюю. І коли я вже повністю бачу реалізацію під час вистави, я сам замислююся: а як я це придумав? Коли бачу втілення ідеї, розумію, що в голові у мене вона була більш бідна, ніж вийшло. Напевно, це можна порівняти з дозріванням ембріона в утробі матері, де черево – це вся команда, що створює виставу.

Фото з вистави «Бетон»з архіву Республіканського театру білоруської драматургії, Мінськ

- Чому ви обрали фізичний театр? Що в ньому такого особливого, чого немає в інших видах театру?

Я думаю, що нас направляють, підказують, куди нам іти, задають цей напрямок звідкись, через зв'язок зовнішніх орієнтирів. Я не знаю, чому я займаюся тілом. Я бачу тіло і не зовсім чую слово, воно мені не цікаво, мені більше подобається візуальний і фізичний театр. Я можу сформулювати закони, за якими він може існувати, коли навіть спостерігаю, як рухається людина на майданчику.

Фізичний театр мені подобається тим, що вiн розглядає тіло як мистецтво, він вже на стороні тіла. Не коли ти змушений підганяти себе під якісь стандарти, а коли ти любиш і приймаєш себе. До такого театру я прийшов, але я ще займаюся театром ляльок («Баби Бабеля»), музичним театром («Шлюб з вітрам»), в кожному мені цікаво, але «мій театр» – це театр тіла. Тут можна розповісти те, що не скажеш словами, те, що глядач договорить. Тілом можна сказати більше, ніж ти хочеш: я закладаю одну ідею, але, коли вона знаходить життя в тілі, то знаходиться більше прочитань. Якщо зі словами тебе обмежує текст, то в театрі тіла тебе обмежує лише твоя фантазія, а це набагато ширше все одно.

Фото з вистави «Шлюб з вітрами» з архіву Республіканського театру білоруської драматургії, Мінськ

- В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали: «Слово – хитко, тіло не бреше». Чи зустрічали ви вистави, де тіло відверто бреше?

Так, звичайно, я бачив такі вистави, причому в Києві, коли люди назвали це фізичним театром, але до нього це ніяк не стосувалося, це просто якась профанація, халтура. Коли тілом не займалися, але намагаються мені нав'язати самодіяльність за мистецтво.

- Опишіть як для пересічного громадянина, як відбувається процес створення вистави (від початку і до кінця)?

Завжди по-різному. Якщо говорити про «Шлюб з вітрам», спочатку ми шукали музику, ми вчилися співати, і тільки потім почали діяти.

Якщо говорити про «VIÑO», то спочатку вистава називалася «Алкоголь», але почалися репетиції і я зрозумів, що це саме «VIÑO». Стали народжуватися інші теми і асоціації: вино – як людська кров, як кров Христа, з'явилася біблійна тема перетворення води на вино. Навіть наймізерніший напій можна назвати «алкоголем», а «VIÑO» – це все-таки більш благородний напій.

- Як ви знаходите баланс між тим, що ваші вистави «глядач не повинен розуміти, а інтерпретувати» і «прокладу маршрут», «дам орієнтири»?

Я займаюся пошуком того, що у мене викликає асоціативний ряд, збуджує фантазію. Я хочу не говорити в лоб, а залишати це повітря фантазії для глядача, але я ніколи не думаю, що в певний момент повинен відчувати глядач, ніколи, тому що це не моя справа, це особисто на совісті глядача – відчувати або не відчувати. Все, що повинен я як режисер, – це запропонувати чесну роботу. Напевно, в цьому і є баланс: я пропоную, але не нав'язую.

- Ви казали, що надихнути вас на виставу може одне слово, або один колір. «Бетон» народжувався з теми самотності, у виставі «VIÑO» я теж відчую цю самотність?

Так, в цій виставi теж є тема самотності, вона в принципі «сидить» в мені, вона мені цікава. Алкоголь і самотність тісно пов'язані, саме через самотність людина може бути схильна до дії алкоголю. У виставі «VIÑO» два головних стовпи – це самотність і кохання. Це мої фантазії на тему кохання: як би я хотів, щоб мене обійняли, або навпаки – як і коли я відчуваю, що мені вкрай хочеться самотності. «VIÑO» – це міст між самотністю і любов'ю.

Фото з репетиції вистави «VIÑO»

- Як ви вважаєте, чому тема самотності настільки актуальна і, я б сказала, болісна сьогодні?

Є людина і вона не змінюється. Людині все одно потрібна інша людина, людині потрібна ця вигадана або не вигадана річ, як любов. З появою технологій людина все одно не втрачає потребу в теплі, розумінні. Тема самотності завжди існує, вона завжди актуальна.

- Як почалася ваша співпраця з театром драми і комедії?

Все почалося зі Стаса Жиркова, який побачив спочатку одну мою виставу, потім подивися ще дві і запропонував мені зробити фізичну виставу в Києві, подібну Мінському «Бетону». «Бетон» переносити я не хотів, тому що є бажання робити авторські проєкти, які будуть належати саме тому театру, в якому вони народжуються, з тими акторами, які будуть відчувати свій внесок у виставу. А в театрі на лівому березі прекрасні актори, дуже рухливі, круті, з ними цікаво працювати.

Фото з репетиції вистави «VIÑO»

- Якісь режисерські інсайти вже народилися під час репетиційного процесу?

Зараз бачу нові візуальні ефекти. Коли ті речі, які зазвичай заведено приховувати в театрі (наприклад, переодягання) ми виносимо на сцену і з'являється інший сенс, єдине – потрібно змінити ракурс, щоб з'явився сенс. І тут для мене було багато одкровень і якихось знахідок, які я не міг придумати в голові до репетицій. Коли навіть «стикування» номерів або звичайні побутові моменти (наприклад, скрип крісла) ми під потрібним аудіальним або візуальним ракурсом «підсвічуємо» і це вже народжує нові (іноді сакральні, страхітливі, але все одно гарні) смисли.

- Плануєте співпрацювати з іншими театрами України?

Я не можу планувати, тому що зараз у мене немає пропозицій. Якби надійшли пропозиції, тоді б ми могли розглядати і домовлятися. У Львові побувати нарешті хочу, наприклад.

Фото з репетиції вистави «VIÑO»

- Є вислів серед театралів «мій театр» і «не мій», який «ваш театр»?

Це Піна Бауш, Дімітріс Папаїоанну, в основному це фізичний театр.

І в кінці хочеться нагадати. Для того, щоб зрозуміти: Корняг – це «ваш театр» або «не ваш» – приходьте 6, 7, 8 березня на «VIÑO». Буде чуттєво, сакрально, красиво та в любові.

Інтерв’ю: Жанна Гуріна

Читай також: інтерв'ю з Олесею Жураківською про прем'єру «Усі найкращі речі», рецензія на прем'єру «13 перших правил» театру драми і комедії, інтерв'ю зі Стасом Жирковим і акторами вистави «Клас».

Особистості

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

У липні я стала режисеркою-постановницею у Київському академічному театрі ляльок і вже поставила...

До Дня народження Богдана Сильвестровича Ступки

Вова Лерт – режисер, який знімає голлівудське кіно в Україні. Кінорежисер, сценарист, випускник...

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

Вас може зацікавити