З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Віталій Ажнов: «Я думаю, за нами майбутнє»
199
0
0

Віталій Ажнов: «Я думаю, за нами майбутнє»

Я пам’ятаю, на одну з репетицій Дмитро Михайлович приходить з трубою і каже: «На, це тобі». У мене був такий шок, тому що я не володію музичними інструментами зовсім

– Сьогодні ви актор Національного театру імені Івана Франка, пам’ятаєте ваші відчуття, коли стали частиною трупи? Вашу першу роль?

Так, пам’ятаю. Я завжди хотів до цього театру і, вже працюючи в театрі «Золоті ворота», я тричі прослуховувався у театр імені Івана Франка, а коли головним режисером став мій Майстер Дмитро Богомазов – мені ще більше туди захотілося. Мій перший вихід на сцену був у масовці вистави «Кайдашева сім’я». Це було дуже тривожно, тому що там грає прекрасна, легендарна, геніальна артистка Наталія Сумська, яку я дуже люблю. Це були неймовірні відчуття, а зараз я вже граю Лавріна в цій виставі. Потім була більша роль – Король у «Бременських музикантах». Я пам’ятаю, після першої вистави я трохи зірвав голос, бо весь час здавалося, що мене ніхто не чує.

– Ви належите до молодого покоління франківців, розкажіть, яке воно?

Це покоління дуже прогресивне, талановите, амбіційне, можливо, подекуди занадто амбіційне. Я не можу сказати нічого поганого про молоде покоління. Я думаю, за нами майбутнє.

– Кажуть, що актора роблять ролі або що актор росте на ролях, які ролі зробили вас як актора?

Це справді так і в нашій майстерні завжди звучала ця теорія, але для мене все почалося з Дмитра Михайловича Богомазова. У нього неймовірна здатність бачити в людях майбутніх акторів. Він для мене номер один. Я вважаю його своїм театральним батьком, наставником, Вчителем. Це мрія працювати з таким режисером. Якби не Дмитро Михайлович – то невідомо, чи був би я зараз актором. Я дуже щасливий, що зараз я знову зі своїм Майстром, люблю! А щодо ролей, які на мене повпливали то це безумовно головна роль у дипломній виставі «Одруження» за Гоголем у постановці Андрія Самініна і Дмитра Богомазова. З одного боку, головна роль – це була велика відповідальність, а з іншого – це був цікавий, наповнений та натхненний процес створення вистави. Завдяки роботі з цими від Бога педагогами, я взяв дуже багато у свій майбутній творчий шлях.

Потім це моя перша роль в професійному театрі – Мітя у виставі Влади Бєлозоренко «Мітіне кохання» (прим. ред.: вистава театру «Золоті ворота»). За режисерським рішенням у постановці було дві Міті, один з яких мовчав і танцював, а інший – говорив монологами. Це було дуже складно, тому що тобі як акторові потрібно було виразити і прожити роль без слів. Тому я вважаю, це одна із ролей, яка мене зробила.

Також була роль Абрама Бейкера у виставі «Наш Клас» польського драматурга Тадеуша Слободзянека, яку ми грали у Центрі науки та мистецтв DIYA. Там була непроста співпраця з режисером, подекуди навіть конфліктна, а це також досвід, на якому ростеш.

Терміновий ввід в «Кайдашеву сім’ю» теж загартовує тебе як актора. Напевно кожна роль робить актора актором. У будь-якому випадку це досвід – хороший або поганий.

– Продовжуючи тему ролей, в інтерв’ю для «Yabl» ви сказали, що легше втілити персонажа, який протилежний тобі, чи були у вас персонажі, схожі на вас? Які тоді виникали складнощі?

Як на мене, коли персонаж подібний, то поле для фантазії не таке широке, ніж коли ви з ним різні. Коли ти протилежний своєму персонажу, тобі доводиться багато думати, фантазувати, пропрацьовувати роль, а коли ти схожий, це вдається простіше – ти просто занурюєшся до себе і відтворюєш це на сцені.

Я думаю, що Лаврін певною мірою дуже схожий на мене, а Карпо в «Лимерівні» Івана Уривського – навпаки протилежний мені, адже ця людина досягає своєї цілі будь-якими способами, які ламають долі інших персонажів. І тут було дуже велике поле для фантазії, тим паче з таким прекрасним режисером як Іван Уривський.

Або, наприклад, у мене є другорядний персонаж у «Коріолані». Я пам’ятаю, на одну з репетицій Дмитро Михайлович приходить з трубою і каже: «На, це тобі». У мене був такий шок, тому що я не володію музичними інструментами зовсім, але в результаті це був цікавий досвід. Тому цей персонаж на мене не схожий як мінімум тим, що я не граю на жодному інструменті.

– Як вам працювати на одній сцені з народними артистами України?

Насправді це велика честь. Буває, що ти стоїш за кулісами і дивишся, як грає певний артист, бо це досвід, це люди, які пройшли життя. Народний артист – це не звання, а довгий шлях, і особисто я, працюючи з народними артистами, дуже багато беру для себе. Вони знають, де на сцені розташовуються звукові ями, інакше кажучи, як потрібно стати так, щоб їх було чути. Тобто вони знають цю сцену від А до Я, а ти, коли приходиш до театру, – ні.

– Особисто для вас означає щось звання? Чи прагне молодь отримати звання? Чи прагнете ви особисто до цього?

Особисто для мене це нічого не означає. Мені – 27 і я про це взагалі не думаю, бо народний артист вимірюється не в званні. Насправді це глядацьке звання, яке визначається їх любов’ю, а не медаль чи ще щось.

– З 2015 року ви викладаєте сценічну мову в театральному університеті та маєте свій курс «Слово» в театральній майстерні Богдана Бенюка, поділіться своїм лайфхаками, як красиво і переконливо розмовляти? Скільки зазвичай часу потрібно, щоб поставити свою мову?

Це цікаве запитання, тому що я дуже люблю цей предмет і зараз це є одним із моїх творчих шляхів. Хоча насправді почав викладати досить випадково, після того, як на 5 курсі мені запропонували стажування сценічного мовлення.

Щодо часу це може тривати і місяць, і два, і пів року. Все залежить від людини, наскільки в неї багато мовних дефектів, затиснений голос чи ні. Звісно ж, у мене є лайфхаки, але в інтерв’ю їх не продемонструєш. Є певний набір чистомовок, які приводять мовний апарат до робочого стану, є вправи з дихання, які змушують запрацювати твою діафрагму, є голосові вправи, які допомагають бути в тонусі. Класно робити тренінг перед виставою, але деколи немає на це часу.

– Ви озвучували книги у проєкті «Фоннація Продакшн», розкажіть про цей досвід.

Це сталося дуже випадково. Мені запропонували озвучити книгу і я погодився. Моя перша книга – «Дитячі норвезькі казки». Як виявилося, для диктора, який начитує текст в студії, завдання не з легких, адже в книзі багато персонажів з непростими іменами, незвичайна побудова речень. Та я настільки увійшов в азарт! Лише уявіть, в казці вісім персонажів і всі мають звучати різними голосами. Це був крутий виклик для актора – зробити всі персонажі різними лише за допомогою голосу. Зазвичай сесія запису триває дві години, якщо працювати довше, то голос втомлюється і вже немає тієї енергії та життя.

Протягом всього часу співпраці з проєктом «Фоннація Продакшн» я озвучив дві книжки казок – кримськотатарських та норвезьких, епізодичну роль в романі Макса Кідрука, а також кілька казок Тараса і Мар’яни Прохасько. Я відразу переймаюся історіями, які вони пишуть, у них чудова мелодика української мови.

Я дуже люблю цей проєкт, хоч і не завжди вистачає часу. З однієї сторони, це дуже круто, але з іншої – ця робота виснажує, тому що немає віддачі.

– В інтерв’ю для «Yabl» ви сказали, що ніколи не вірили у те, що можете стати саме кіноактором у нашій країні, чому так?

Можливо, це звучатиме пафосно, зверхньо, але мені завжди здавалося, що я не типаж українського кіно, оскільки наш глядач любить мелодрами, історії про кохання, а я не герой-коханець, а гострохарактерний актор, до того ж з нетиповою зовнішністю. Коли трапився проєкт «І будуть люди» режисера Аркадія Непиталюка, який своїм ставленням змусив мене повірити, що я можу працювати з камерою, створювати образ і стати персонажем українського кіно.

– Розкажіть про свою роль у проєкті «Вірити».

У кінострічці «Вірити» я граю отця Влодарчика, який під час Першої світової війни рятував людей – і військових, і звичайних селян. Це невигаданий персонаж, а реальна особистість, в якої не було ні дому, ні сім’ї. Він знався на травах, робив ліки та був великим мандрівником – кочував, подорожував, молився.

Всім здається, що я граю головну роль у цьому фільмі, але насправді це епізодична роль. Я дуже радий, що взяв участь у цьому проєкті, тому що його робить мій студент. Це дуже цікаве відчуття, коли твій студент головніший за тебе і ти йому підпорядкований.

– І наостанок розкажіть, які ще вистави та фільми/ серіали плануються до виходу за вашої участі?

На «2+2» має вийти серіал «Ангели» режисера Олега Масленнікова, де в мене одна з лінійних ролей. Це в моєму житті друга лінійна роль в серіалі (прим. ред.: першою була роль Володьки Твердохліба у серіалі «І будуть люди»). Я граю ІТ-генія, який може розв’язати будь-яку технічну проблему, знайти будь-який маршрут та досьє на будь-кого, вміє робити банківські махінації.

Зараз тривають зйомки десяти серійного проєкту «Кава з кардамоном» української письменниці Наталії Гурницької. У головних ролях Олена Лавренюк (Анна) та Павло Делонг (Адам), а я граю одного із залицяльників до Анни – Маркіяна, який закоханий в дівчину і весь час намагається посвататися, але йому не вдається. Це українсько-польський історичний проєкт, режисеркою якого є Марина Степанська. Зйомки тривають на всіх місцях, прописаних в сценарію, не важливо Жовква це чи Львів. Це проєкт-мрія – ХІХ століття, красиві локації, прекрасні костюми (циліндр на голові, сюртук, тростина, рукавички).

Дотепер не вийшов повний метр, в якому я знімався два роки тому, «Морена» – містичний еротичний трилер. Не знаю, яка доля цього проєкту, але сподіваюся, що буде показаний.

У театрі наразі репетирую у виставі Юрія Одинокого «Сірано де Бержерак», де граю роль Монфлері.

Інтерв’ю: Ярушевська Альона

Читай також:

Ксенія Баша: «У чотирнадцять років я побачила виставу Андрія Жолдака «Кармен» і закохалася як в Хостікоєва, так і в театр»

15 фактів про Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

«Бутафор – це театральний віртуоз». Інтерв’ю з заступником начальника бутафорського цеху театру імені Івана Франка Калініною Ольгою Володимирівною

Особистості

Постановки Романа Віктюка у Першому театрі, театру Лесі Українки, Одеському російському...

Актор Театральної Майстерні Миколи Рушковського Олег Коркушко про навчання на курсі Миколи...

Актор Олександр Бегма про театральну родину, акторську та музичну діяльність, премію «Київська...

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

Вас може зацікавити