З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Від минулого не сховаєшся
36
0
0

Від минулого не сховаєшся

Режисерський дебют В. Літкевич «Покоління Пепсі» зі смаком дев’яностих.

Вистава «Покоління Пепсі» у театрі на Печерську за мотивами творів С. Жадана (не плутати з Пєлєвіним, як плутають непідготовлені глядачі, коли йдуть на виставу) – колаж на тему дев’яностих, про дратівливий та нервовий час, який і досі герої згадують із занепокоєнням, та намагаються виправити його хоча б своїй уяві.

Цей колаж схожий на ту саму карту мрій (багатств), всі її називали на свій лад, але однаково вирізали кольорові фото із журналів, розташовували на ватмані в хаотичному порядку і мріяли про краще майбутнє під пляшечку пепсі, що і слугувало певним медитативним порталом. У когось ті часи можуть викликати теплі спогади, а комусь їх зовсім не хочеться згадувати, щоб ніяким чином не наближати їх до сьогодення.

Режисерка Вероніка Літкевич для своєї дебютної роботи обрала нелегку тему для відображення, стояла непроста задача поєднати злиденність, обмеженість із відтінками інтелігентності та спробами відповідати очікуванням людей, що ховалися за власним страхом та неграмотністю.

Перед глядачем постає фільм з елементами вистави та поезії. Використано дуже багато різних режисерських прийомів, що важко сприймати як цілісну єдину картинку. Після чергового жарту і надії на світле майбутнє, глядача швидко приземляють та обливають холодною водою, щоб не розслаблявся. Бо в ті часи людина кожну мить мала бути на готові до наступного випробування долі. Велика присутність відеоряду – це теж характерна ознака тих часів, бо люди масово почали заповнювати себе різним фастфудом з екранів телевізорів і перестали використовувати фільтри, що і призводить до гуманітарної катастрофи.

Всю виставу страшенно дратує суржик, ти відчуваєш, що українська мова не рідна для акторів, та це теж є знаковим для дев’яностих років на території України. Коли поширювалась думка, що українською розмовляють лише селюки, а людям продовжували нав’язувати російську мову. А щоб відповідати сучасності люди мовчки пливли течією байдужості та невігластва. Тут відчувається і переживання автора, який особисто переживав цю проблему. Тому краще ознайомитися із творчістю та біографією С. Жадана.

Чоловічий акторський склад приносить задоволення жіночому оку, але не відчувається розуміння всіх характерів у виставі. Я не відчула душевних переживань і розчарування коханням, чи насолоди за помсту та остраху бути схопленим за вчинений злочин. Найяскравіша сцена, від якої відчувалось задоволення, це зустріч анонімних алкоголіків.

Постановка лишила дуже багато протиріч та питань, які лишаться без відповіді для мене, бо думати про них не хочеться, тому що вони наразі не на часі. Є більш актуальні проблеми суспільства.

Волонтерка проєкту Theatre.love Ягніченко Яна

Читай також: рецензія на прем'єру «Родина патологоанатома Людмили» від театру «Золоті ворота», рецензія на виставу «Проблема в кубі» Молодого театру, рецензія на виставу «Синя борода» від Дикого театру.