З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Український період творчості Романа Віктюка
76
0
0

Український період творчості Романа Віктюка

Постановки Романа Віктюка у Першому театрі, театру Лесі Українки, Одеському російському драматичному театрі

Все почалося у Львові, де у сім’ї вчителів народився Роман Віктюк. У шкільні роки у нотний зошит він переписував надскладні фортепіанні твори з вірою їх зіграти, які згодом використовував як музичне оформлення у своїх постановках. У чотирнадцятирічному віці юний режисер разом з друзями та однокласниками ставив вистави «Сільва», «Маріца» та інші, які були в репертуарі Львівського театру оперети.

У 1964 у львівському ТЮГ імені М. Горького (нині Перший театр) розпочинав свій творчий шлях Роман Віктюк, де зіграв роль школяра Шури Тичінкіна у виставі «Сомбреро» за п’єсою С. Міхалкова. А вже у 1965 році він виявив потяг до нетипового прочитання п’єс і поставив вистави «Все не так просто», «Коли зійде місяць», «Фабрична дівчина», «Місто без любові», «Дон Жуан». Саме там він почав керувати молодіжним театром-студією.

В Одеському академічному російському драматичному театрі в 1977 і 1981 Роман Віктюк здійснив постановку «Самозванець» за п'єсою Льва Корсунського.

Роман Віктюк і Ада Роговцева

Все, що з Ромою пов’язано в моєму серці, – це тепло, ніжність і вдячність.

Ада Роговцева про Романа Віктюка
«Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою»

У 1987 році Роман Віктюк у київському театрі російської драми імені Лесі Українки ставить виставу «Священні чудовиська» за п’єсою Жана Кокто, куди запрошує провідну актрису Аду Роговцеву. Своїми спогадами про виставу вона поділилася з Анною Липківською у книзі «Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою»:

Звісно, коли у «Священних чудовиськах» я дістала можливість, згорнувшись грудочкою, казати: «У меня, как у Верлена, – неистовство любви!» – з цей момент я могла б життя віддати. У ту мить я концентрувала в собі всю любов, подаровану мені Богом, аби довести глядачам, що я говорю правду і що так має бути в кожного присутнього у цій залі. Й щоразу після цієї репліки наставала така наповнена змістом пауза, що не виникало жодного сумніву – аудиторія відчуває те ж, що і я, навіть не знаючи при цьому, хто такий Верлен. Це Рома вмів робити. І наприкінці у мене було ще кілька фраз: «Любовь ушла. Это бывает. Это случается каждый день». Навіть зараз я це промовляю – і мені аж моторошно… Ніби ж найпростіші речі, але вони були так підготовлені, так зроблені! Рома викреслив усі мої виправдання, цілі монологи, але натомість дав точні ситуативні рішення.

«Священні чудовиська», 2 дія:

У 1992 році у цьому ж театрі Роман Віктюк ставить виставу «Дама без камелій» за п’єсою Т. М. Реттінгана. За цю виставу режисер став лауреатом премії «Київська пектораль» в номінаціях «Краща драматична вистава» та «Краща режисерська робота» та був нагороджений премією НСТД України «Тріумф». У книзі «Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою» актриса поділилася своїм спогадом з театрознавицею Анною Липківською:

Я пригадую, як ми з ним репетирували «Даму без камелій» у мій день народження, і Віктюк просто чаклував! Рома ж усіх пускав на репетиції, і того дня зібралася майже повна зала глядачів, які почули, що в театрі відбувається щось неймовірне. Після тієї репетиції Віктюк сказав: «Який я тобі подарунок зробив на день народження, правда?» Я відповіла: « А як я тобі підказала, що мені подарувати?» Так і буває, коли робота з режисером – не насилля, а подарунок.

У 1997 році відбулася прем’єра вистави «Бульвар Сан-Сет» за мотивами кінострічки Б. Уайлдера за участі Ади Роговцевої, Євгена Паперного, Олександра Дзюби та Катерини Степанкової.

Роман Віктюк і «Фонд Мазоха»

9 квітня 1991 року у Львові було засноване творче об’єднання «Фонд Мазоха» Романом Віктюком, Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем з метою популяризації та впровадження сучасного мистецтва в маси. Хоч режисер тоді і працював в Москві та не міг брати постійну участь у процесах, які влаштовував дует Дюрич-Подольчак, але у 2000 році відбулася акція «Underground» в підземному водосховищі під Музеєм води в Києві за участі режисера. Для участі в акції Віктюк привернув всіх акторів-ліліпутів, які тоді жили в Києві. Половина критиків і публіки назвали акцію конформістською, а інша половина – навпаки, нонконформістською. Згодом візуальні прийоми, які застосував на цій акції Подольчак, стали використовуватися в фільмах його кінокомпанії «MF Films».

Коли я раніше бував у Нью-Йорку і говорив, що я – український режисер, то це не вражало. Російський режисер і все. Після «помаранчевої революції» я вийшов до американців і з гордістю сказав – я український режисер, зал встав.

Читай також:

Професія, пов’язана з життям. Ада Роговцева про важливе та просте, про душевне та глибинне, про театр та про життя

Богдан Ступка: від стиляги і джазмена до Легенди українського театру

19 фактів про Перший театр

Особистості

Актор Театральної Майстерні Миколи Рушковського Олег Коркушко про навчання на курсі Миколи...

Актор Олександр Бегма про театральну родину, акторську та музичну діяльність, премію «Київська...

Я пам’ятаю, на одну з репетицій Дмитро Михайлович приходить з трубою і каже: «На, це тобі». У мене...

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

Вас може зацікавити

Відкриття музею театру