З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Український період творчості Романа Віктюка
321
0
0

Український період творчості Романа Віктюка

Постановки Романа Віктюка у Першому театрі, театру Лесі Українки, Одеському російському драматичному театрі

Все почалося у Львові, де у сім’ї вчителів народився Роман Віктюк. У шкільні роки у нотний зошит він переписував надскладні фортепіанні твори з вірою їх зіграти, які згодом використовував як музичне оформлення у своїх постановках. У чотирнадцятирічному віці юний режисер разом з друзями та однокласниками ставив вистави «Сільва», «Маріца» та інші, які були в репертуарі Львівського театру оперети.

У 1964 у львівському ТЮГ імені М. Горького (нині Перший театр) розпочинав свій творчий шлях Роман Віктюк, де зіграв роль школяра Шури Тичінкіна у виставі «Сомбреро» за п’єсою С. Міхалкова. А вже у 1965 році він виявив потяг до нетипового прочитання п’єс і поставив вистави «Все не так просто», «Коли зійде місяць», «Фабрична дівчина», «Місто без любові», «Дон Жуан». Саме там він почав керувати молодіжним театром-студією.

В Одеському академічному російському драматичному театрі в 1977 і 1981 Роман Віктюк здійснив постановку «Самозванець» за п'єсою Льва Корсунського.

Роман Віктюк і Ада Роговцева

Все, що з Ромою пов’язано в моєму серці, – це тепло, ніжність і вдячність.

Ада Роговцева про Романа Віктюка
«Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою»

У 1987 році Роман Віктюк у київському театрі російської драми імені Лесі Українки ставить виставу «Священні чудовиська» за п’єсою Жана Кокто, куди запрошує провідну актрису Аду Роговцеву. Своїми спогадами про виставу вона поділилася з Анною Липківською у книзі «Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою»:

Звісно, коли у «Священних чудовиськах» я дістала можливість, згорнувшись грудочкою, казати: «У меня, как у Верлена, – неистовство любви!» – з цей момент я могла б життя віддати. У ту мить я концентрувала в собі всю любов, подаровану мені Богом, аби довести глядачам, що я говорю правду і що так має бути в кожного присутнього у цій залі. Й щоразу після цієї репліки наставала така наповнена змістом пауза, що не виникало жодного сумніву – аудиторія відчуває те ж, що і я, навіть не знаючи при цьому, хто такий Верлен. Це Рома вмів робити. І наприкінці у мене було ще кілька фраз: «Любовь ушла. Это бывает. Это случается каждый день». Навіть зараз я це промовляю – і мені аж моторошно… Ніби ж найпростіші речі, але вони були так підготовлені, так зроблені! Рома викреслив усі мої виправдання, цілі монологи, але натомість дав точні ситуативні рішення.

«Священні чудовиська», 2 дія:

У 1992 році у цьому ж театрі Роман Віктюк ставить виставу «Дама без камелій» за п’єсою Т. М. Реттінгана. За цю виставу режисер став лауреатом премії «Київська пектораль» в номінаціях «Краща драматична вистава» та «Краща режисерська робота» та був нагороджений премією НСТД України «Тріумф». У книзі «Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою» актриса поділилася своїм спогадом з театрознавицею Анною Липківською:

Я пригадую, як ми з ним репетирували «Даму без камелій» у мій день народження, і Віктюк просто чаклував! Рома ж усіх пускав на репетиції, і того дня зібралася майже повна зала глядачів, які почули, що в театрі відбувається щось неймовірне. Після тієї репетиції Віктюк сказав: «Який я тобі подарунок зробив на день народження, правда?» Я відповіла: « А як я тобі підказала, що мені подарувати?» Так і буває, коли робота з режисером – не насилля, а подарунок.

У 1997 році відбулася прем’єра вистави «Бульвар Сан-Сет» за мотивами кінострічки Б. Уайлдера за участі Ади Роговцевої, Євгена Паперного, Олександра Дзюби та Катерини Степанкової.

Роман Віктюк і «Фонд Мазоха»

9 квітня 1991 року у Львові було засноване творче об’єднання «Фонд Мазоха» Романом Віктюком, Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем з метою популяризації та впровадження сучасного мистецтва в маси. Хоч режисер тоді і працював в Москві та не міг брати постійну участь у процесах, які влаштовував дует Дюрич-Подольчак, але у 2000 році відбулася акція «Underground» в підземному водосховищі під Музеєм води в Києві за участі режисера. Для участі в акції Віктюк привернув всіх акторів-ліліпутів, які тоді жили в Києві. Половина критиків і публіки назвали акцію конформістською, а інша половина – навпаки, нонконформістською. Згодом візуальні прийоми, які застосував на цій акції Подольчак, стали використовуватися в фільмах його кінокомпанії «MF Films».

Коли я раніше бував у Нью-Йорку і говорив, що я – український режисер, то це не вражало. Російський режисер і все. Після «помаранчевої революції» я вийшов до американців і з гордістю сказав – я український режисер, зал встав.

Читай також:

Професія, пов’язана з життям. Ада Роговцева про важливе та просте, про душевне та глибинне, про театр та про життя

Богдан Ступка: від стиляги і джазмена до Легенди українського театру

19 фактів про Перший театр

Особистості

У нього багато талантів і заокеанська техніка майстерності. Його називають людиною-хамелеоном....

Кажуть, 1 липня – День режисера. З цієї нагоди підбірка цитат про режисуру і театр з інтерв'ю...

Максим Голенко про коломийський та миколаївський театри, керування театральною студією та...

6 червня відбудеться показ імерсійної вистави «Все, що вам потрібно знати про лисиць» від театру...

5 та 12 червня прем’єра «Людина у кімнаті» в театрі «Сузір’я». Глядач побачить результат роботи із...

Інтерв'ю з Олександром Книгою про керування театром, зміни впродовж 32 років, соціальні та...