У кожного з нас своя «Москва»
Легендарна вистава легендарного режисера за однією з найвідоміших п’єс А. Чехова. Мала сцена, камерна атмосфера, з реквізиту: стіна з валіз, стільці, стіл, лава з саду і ще валізи. А ще – квіти, які позначають умовну межу між сценою і глядацькою залою.
Ми знайомимося з героями – сестрами і братом Прозоровими та їх оточенням. Вбрання сестер почасти передає їх характер і життєві зміни, особливо це наочно в Ірини. На початку вистави молодша з сестер вбрана у білу сукню – вона ще молода, мрійлива, в очікуванні щастя, а згодом її одяг такий самий непоказний сіро-коричневий, як у старших сестер; такий, як їхнє провінційне життя.
Про що вистава? Про наші мрії і буденність життя; про наші поразки і готовність чи неготовність визнавати їх; про неможливість/невміння/небажання почути іншу людину, навіть найближчу; про те, що у кожного з нас є своя «Москва» – місце (часто умовне), де, як ми віримо, станеться щось особливе та ми нарешті знайдемо Життя і Щастя. Власне тому і сестри Прозорови мріють про Москву. Не можна сказати, що вистава є надзвичайною і нетрадиційною. Втім, постійний музичний супровід двох музикантів її робить особливою, музика стає також дієвою особою вистави і створює її неповторний настрій.
Вистава без перебільшень легендарна, актори живуть у ній, навіть, незважаючи на те, що прем’єра відбулася ще у 2010 р. Акторська гра, як на мене, була бездоганна, це був справжній ансамбль митців, які проживали життя своїх героїв. Я забула, що дія розгортається понад сто років тому, що це вигадані персонажі. Надто мені резонували їх думки, емоції, почуття і вчинки. Загальне враження: важко емоційно, болісно, але неймовірно і відчуваєш катарсис наприкінці. Хоча коли цей кінець? Вистава мене «не відпустила» досі. Впродовж всієї вистави я відчувала емоції очікування, співчуття й емпатії героям. Коли з'явилася героїня Наташа, виникли емоції роздратування і навіть злості на неї. Ще особисто в мене (хоча я знаю сюжет) виникла емоція не звичайного страху, а остраху того, що герої «зламаються», втратять себе. Наприкінці вистави домінували емоції смутку, суму, співчуття. Жодної хвилини не було байдужості, що важливо!
Кому я порадила б цю виставу? Людям, які люблять і знають А. Чехова. Тим, хто приходить до театру поміркувати, а не розважитись. Тим, хто задумується над сенсом життя і необхідністю змін у ньому.
Волонтерка проєкту Theatre.love Бульбенюк Світлана
