«Театр – це для душі та майстерності». Ілля Волох розповідає про театр в США, гастролі та свою творчість
61
0
0

«Театр – це для душі та майстерності». Ілля Волох розповідає про театр в США, гастролі та свою творчість

Ілля Волох – американський кіноактор, українець за походженням, який вже більше 25 років живе та знімається у кіно в США, ми розповіли актору про наш проект, а він натомість поділився з нами про театральний досвід, особливості театрів за кордоном, а також про свою виставу «Нотатки божевільного».

Я нещодавно прилетів до України і в мене досить гарні враження, Україна – це прекрасно. Помітно, що країна змінилася і особливо це відчувається у спілкуванні з молодим поколінням. Приємно, що прийшовши до театру (Ілля відвідав більше десяти вистав за свій приїзд – прим. ред.), я побачив заповнені зали – це справді круто. У всьому світі молодь не часто ходить в театр, це пов'язано з тенденцією MTV – телебачення якось легше входить у життя молоді, тому що театр потребує інтелектуального та емоційного занурення, тому люди ходять в театр щоб співпереживати.

Чому я досі обираю театр, попри вдалі роботи в Голівуді

В театрі мене, як актора, найбільше приваблює драматургія. Чому Чехов ніколи не помре? Тому що у його п'єсах багато нюансів, відтінків, які знаходяться не в одній площині, і найголовніше для актора – це різний матеріал, який дозволяє знаходити нові й цікаві фарби, і ти в силу своєї індивідуальності вносиш щось своє, поглиблюєш матеріал, адже головне –  щоб була storyline, щоб було добре написано, а все інше другорядне. Хороший актор може і газетну замітку зіграти, але лише глибина матеріалу дозволяє виходити на новий рівень.

Кіно і телебачення – мій основний заробіток на життя, а театр – це для душі та майстерності. Вважається, що театр – це акторське середовище, кіно – режисерське, а телебачення – це продюсерська сфера. Коли ти займаєшся акорською діяльністю, ти виходиш на новий рівень свободи. Зараз наведу примітивне порівняння, але це як ходити до спортзалу – коли ти займаєшся, то пробіжиш п’ять кілометрів зовсім інакше, ніж до того як почав ходити. Багато людей думають і кажуть, що актором бути легко, але вони не відносяться так до скрипалів-віртуозів. В акторство також вкладені роки праці, пізнання самого себе і своїх емоцій. Це свого роду тренування, розвиток майстерності, напрацювання навичок, підвищення кваліфікації і професійний актор без цього не може. Якось Аль Пачіно сказав одній жінці: «Ти повинна прийняти те, що ти – актриса. Це твоє життя, твоя сутність». Тому він один з небагатьох зірок кіно, який постійно робить театр, збирає друзів, читає поезію.

Я обожнюю уривок Ноздрьова в «Мертвих душах», і дуже хотів подібну виставу, такий сильний матеріал та щоб я міг його зіграти сам і не залежати від інших людей.

У Лос-Анджелесі є така організація «The actor studio» – це унікальне місце. Вона була заснована ще у 1947 році і відома перш за все своїм методом акторської техніки, який базується на системі Станіславського. Туди важко потрапити, але коли все ж потрапляєш – отримуєш довічне членство, ти ні за що не платиш. Це – не школа, вона створена для того, щоб актори могли постійно бути в формі між проектами і працювати над собою. Ми працюємо над 15-, 20- хвилиними уривками, які потім показуємо по середам чи п’ятницям, і їх розбирають, критикують. Тобто це такий собі клуб-лабораторія театральної майстерності і ціль не в тому щоб отримати гарну рецензію на свою роботу, це все робиться для постійного розвитку, власного росту. Там також є режисерський день, коли актор співпрацює з режисером, а на показі вже критикують не актора, а режисера. Так я зробив ще одну свою моновиставу «Хто вбив товариша Кролика?», але вона тривала не п’ятнадцять хвилин, а годину. Це – історія про актора МХАТу в 1937 році,  який грає в дитячих виставах, він постійно п’яний і хоче відновити свою репутацію, якось він повертається до гримерки, знімає грим і знаходить сповіщення про те, що через годину йому потрібно бути на допиті в НКВС. І за цей час в нього все його життя пролітає перед очима. Це – не реальний факт, ми самі вигадали й розвинули цю історію.

Як я гастролював з виставою «Нотатки божевільного»

До Києва я приїжджав з моновиставою «Нотатки божевільного» за Гоголем. Гоголь взагалі один з моїх найулюбленіших письменників зі всією його яскравістю і глибиною. Я обожнюю уривок Ноздрьова в «Мертвих душах», і дуже хотів подібну виставу, такий сильний матеріал та щоб я міг його зіграти сам і не залежати від інших людей. У Лос-Анджелесі дуже важко зібрати та об’єднати інших людей, всі в роботі, тому краще самому контролювати цей процес. От я й запропонував цей матеріал режисеру Євгену Миколайовичу Лазареву і ми знайшли своє бачення – це коло спогадів, коли все вже відбулося і ти все згадуєш.

Перші покази вистави були у Лос-Анджелесі, потім я мріяв поїхати у Нью-Йорк, це було для мене наступним кроком, новим рівнем. Я сам про все домовлявся та організовував поїздку, яка повинна була тривати три тижні, а в результаті залишився у Нью-Йорку на чотири місяці! Мою виставу перенесли на більшу сцену і у Нью-Йорку я її зіграв цілих 60 разів! Далі були Париж і Дубай. А у березні я відмічав 100-й ювілейний показ вистави у Лос-Анджелесі, і варто сказати, що всі сто вистав були різними, бо на сцені все як у житті: якщо ми вирішимо повторити сьогоднішню зустріч і розмову спочатку, все буде зовсім інакше.

Коли ти досягаєш психофізичної свободи, ти на сцені такий самий як і у житті.

На Бродвеї своя система театрів: більше 500 місць вважається Бродвеєм, до 100 - off-broadway, театри з маленькими сценами називаються black box, але звідти виникло багато сильних вистав. Сам Бродвей існує більше як бізнес, там в основному мюзикли, на які добре ходять і на яких можна заробити гроші. Драматичні вистави теж, звісно, є, але це в основному гастролі, або вистави за участі зіркових акторів. Так, дуже багато привозять сильних вистав з Англії і їх цікаво дивитися, я вже встиг побачити гру Гленн Клоуз, Форреста Уітакера, Брюса Уілліса.

А перші покази були у маленькі залі на 33 місця, такі зали вважаються off-off-broadway, але я грав кожен день, а в суботу взагалі двічі. Це, звісно, просто вбивство, але все робилося на ентузіазмі. Потім була зала на 50 осіб і це вже off-broadway, потім мене запросили у Дубай відіграти п’ять вистав, а там вже була зала на 300 місць. Я думаю, що камерна сцена створює певну атмосферу, вона більш інтимна, але головне, щоб люди не боялися.

Маленькі зали створюють певну атмосферу, звісно, коли я грав у Нью-Йорку у великій залі, це також було цікаво, але маленька – інтимніша, там люди відчувають, де саме вони знаходяться. На перших показах у Нью-Йорку глядачі розташовувались по колі і це був також цікавий досвід. Але у всіх залах є свої нюанси, я особисто вважаю що маленькі кращі, вони інтимні і головне, щоб люди не боялися.

Різниця у сприйнятті вистави аудиторією у різних країнах – інтернаціональна тема, вона як нерозділене кохання. Там все залежить від власного розвитку, від того як у тій чи іншій країні підготовлені, яке у них сприйняття. Є люди, які не знайомі з творчістю Гоголя – в них буде одне сприйняття, а є люди, які цілеспрямовано їдуть на виставу за Гоголем. Наприклад, у мене були глядачі, які приїжджали у Нью-Йорк з Вашингтона, щоб подивитися виставу. Звісно, з такою виставою ти не заповнюватимеш стадіони, це дуже специфічна аудиторія. Навіть режисер Лазарев говорив, що це вистава не для маси.

Коли я приїжджаю до Києва, я часто відвідую театр, тож можу говорити про відмінності з театрами США

Перше, що кидається у вічі і дуже відчувається, що у Києві публіка дуже вдячна – люди стоячи аплодують.

Ось у жовтні я вперше відвідав більше десяти вистав і це було для мене відкриттям! Мені сподобалися «Це все вона» у Молодому театрі і «Олександр Вертинський. Бал Господень...» у Театрі російської драми. До цього був у театрі Франка на виставах з Анатолієм Хостікоєвим «Швейк» та «Грек Зорба» – чудові постановки!

Перше, що кидається у вічі і дуже відчувається, що у Києві публіка дуже вдячна – люди стоячи аплодують. Також акторська гра в 90% тут дуже сильна, хоча до режисури у мене були питання – я побачив тенденцію «музикою допоможемо», а музику мають створювати актори у стосунках один з одним. Тобто в США створюють емоцію більше акторською грою, а тут музикою. Це може бути цікавим перші десять хвилин, а потім… люди ходять в театр, щоб співпереживати, бачити себе, в цьому і є помилка режисерів, у яких бачення «а тут я дим пущу». В Америці немає спецефектів, бо переживання, діалоги, паузи – це найголовніше в театрі і український театр в цьому недотягує.

Я думаю, що погодився б на якусь роль в київському театрі. Хоча все залежить від часу, все-таки моє життя там, в Америці, і якщо приїхати та відіграти виставу на короткий час це нормально, то бути тут довше на репетиціях, у підготовці до вистави – це вже складно, тому що у будь-який проект треба занурюватися, включатися у певний творчий ритм. Хоча є актриса Анна Варпаховська, яка живе в Канаді і постійно їздить в Київ виступати в Театрі російської драми. Але я б теж їздив, якби мені запропонували і була б домовленість, що я, наприклад, раз у два місяці приїжджаю.

Зараз я веду майстер-класи з акторської майстерності, але в свій час на мене вплинули мої викладачі

Я викладаю в Лос-Анджелесі. Веду майстер-класи за американським методом, заснованим на системі Станіславського. Він направлений на розслаблення, імпровізацію, зосередження уваги, на пам'ять почуттів, емоцій, відчуттів – це основа акторського методу. Майстер-клас розрахований десь на 15 осіб, його задача – пізнати свій організм, без допомоги свідомих зусиль вийти на сцену на підсвідомому рівні. Адже,

На мене, як на актора вплинули мій перший учитель Олександр Калягін, Алла Борисівна Покровська – мама Міши Єфремова, педагог Герман Ентін із Єрмолинського театру, який зі мною багато працював. В Америці це Мартін Ландау – він був представником старої гвардії і справжнє джерело майстерності. І, звісно ж, режисер Євген Миколайович Лазарев, з яким ми робили виставу «Нотатки божевільного».

Особистості

Актор Олександр Зінєвіч вперше розповів про акторську роботу та захопленням фотографією, поділився...

Колектив Театральної майстерні Миколи Рушковського про команду, основні принципи та цінності,...

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Улюбленець глядачів Ігор Качур 19 серпня відкриватиме новий сезон театру «Актор» прем'єрною...

Художня керівниця театру КХАТ Катаріна Сінчілло про головні ролі, ювілейний сезон КХАТу та сучасний...

Художній керівник та режисер Театру на Подолі Віталій Малахов розповів Theatre.love про плани у...

Вас може зацікавити

Молодий театр
Це все вона
Театр російської драми ім. Лесі Українки
Олександр Вертинський. Бал Господень...
Театр імені Івана Франка
Швейк
Театр імені Івана Франка
Грек Зорба