З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
«Театр – це для душі та майстерності». Ілля Волох розповідає про театр в США, гастролі та свою творчість
318
0
0

«Театр – це для душі та майстерності». Ілля Волох розповідає про театр в США, гастролі та свою творчість

Ілля Волох – американський кіноактор, українець за походженням, який вже більше 25 років живе та знімається у кіно в США, ми розповіли актору про наш проект, а він натомість поділився з нами про театральний досвід, особливості театрів за кордоном, а також про свою виставу «Нотатки божевільного».

Я нещодавно прилетів до України і в мене досить гарні враження, Україна – це прекрасно. Помітно, що країна змінилася і особливо це відчувається у спілкуванні з молодим поколінням. Приємно, що прийшовши до театру (Ілля відвідав більше десяти вистав за свій приїзд – прим. ред.), я побачив заповнені зали – це справді круто. У всьому світі молодь не часто ходить в театр, це пов'язано з тенденцією MTV – телебачення якось легше входить у життя молоді, тому що театр потребує інтелектуального та емоційного занурення, тому люди ходять в театр щоб співпереживати.

Чому я досі обираю театр, попри вдалі роботи в Голівуді

В театрі мене, як актора, найбільше приваблює драматургія. Чому Чехов ніколи не помре? Тому що у його п'єсах багато нюансів, відтінків, які знаходяться не в одній площині, і найголовніше для актора – це різний матеріал, який дозволяє знаходити нові й цікаві фарби, і ти в силу своєї індивідуальності вносиш щось своє, поглиблюєш матеріал, адже головне –  щоб була storyline, щоб було добре написано, а все інше другорядне. Хороший актор може і газетну замітку зіграти, але лише глибина матеріалу дозволяє виходити на новий рівень.

Кіно і телебачення – мій основний заробіток на життя, а театр – це для душі та майстерності. Вважається, що театр – це акторське середовище, кіно – режисерське, а телебачення – це продюсерська сфера. Коли ти займаєшся акорською діяльністю, ти виходиш на новий рівень свободи. Зараз наведу примітивне порівняння, але це як ходити до спортзалу – коли ти займаєшся, то пробіжиш п’ять кілометрів зовсім інакше, ніж до того як почав ходити. Багато людей думають і кажуть, що актором бути легко, але вони не відносяться так до скрипалів-віртуозів. В акторство також вкладені роки праці, пізнання самого себе і своїх емоцій. Це свого роду тренування, розвиток майстерності, напрацювання навичок, підвищення кваліфікації і професійний актор без цього не може. Якось Аль Пачіно сказав одній жінці: «Ти повинна прийняти те, що ти – актриса. Це твоє життя, твоя сутність». Тому він один з небагатьох зірок кіно, який постійно робить театр, збирає друзів, читає поезію.

Я обожнюю уривок Ноздрьова в «Мертвих душах», і дуже хотів подібну виставу, такий сильний матеріал та щоб я міг його зіграти сам і не залежати від інших людей.

У Лос-Анджелесі є така організація «The actor studio» – це унікальне місце. Вона була заснована ще у 1947 році і відома перш за все своїм методом акторської техніки, який базується на системі Станіславського. Туди важко потрапити, але коли все ж потрапляєш – отримуєш довічне членство, ти ні за що не платиш. Це – не школа, вона створена для того, щоб актори могли постійно бути в формі між проектами і працювати над собою. Ми працюємо над 15-, 20- хвилиними уривками, які потім показуємо по середам чи п’ятницям, і їх розбирають, критикують. Тобто це такий собі клуб-лабораторія театральної майстерності і ціль не в тому щоб отримати гарну рецензію на свою роботу, це все робиться для постійного розвитку, власного росту. Там також є режисерський день, коли актор співпрацює з режисером, а на показі вже критикують не актора, а режисера. Так я зробив ще одну свою моновиставу «Хто вбив товариша Кролика?», але вона тривала не п’ятнадцять хвилин, а годину. Це – історія про актора МХАТу в 1937 році,  який грає в дитячих виставах, він постійно п’яний і хоче відновити свою репутацію, якось він повертається до гримерки, знімає грим і знаходить сповіщення про те, що через годину йому потрібно бути на допиті в НКВС. І за цей час в нього все його життя пролітає перед очима. Це – не реальний факт, ми самі вигадали й розвинули цю історію.

Як я гастролював з виставою «Нотатки божевільного»

До Києва я приїжджав з моновиставою «Нотатки божевільного» за Гоголем. Гоголь взагалі один з моїх найулюбленіших письменників зі всією його яскравістю і глибиною. Я обожнюю уривок Ноздрьова в «Мертвих душах», і дуже хотів подібну виставу, такий сильний матеріал та щоб я міг його зіграти сам і не залежати від інших людей. У Лос-Анджелесі дуже важко зібрати та об’єднати інших людей, всі в роботі, тому краще самому контролювати цей процес. От я й запропонував цей матеріал режисеру Євгену Миколайовичу Лазареву і ми знайшли своє бачення – це коло спогадів, коли все вже відбулося і ти все згадуєш.

Перші покази вистави були у Лос-Анджелесі, потім я мріяв поїхати у Нью-Йорк, це було для мене наступним кроком, новим рівнем. Я сам про все домовлявся та організовував поїздку, яка повинна була тривати три тижні, а в результаті залишився у Нью-Йорку на чотири місяці! Мою виставу перенесли на більшу сцену і у Нью-Йорку я її зіграв цілих 60 разів! Далі були Париж і Дубай. А у березні я відмічав 100-й ювілейний показ вистави у Лос-Анджелесі, і варто сказати, що всі сто вистав були різними, бо на сцені все як у житті: якщо ми вирішимо повторити сьогоднішню зустріч і розмову спочатку, все буде зовсім інакше.

Коли ти досягаєш психофізичної свободи, ти на сцені такий самий як і у житті.

На Бродвеї своя система театрів: більше 500 місць вважається Бродвеєм, до 100 - off-broadway, театри з маленькими сценами називаються black box, але звідти виникло багато сильних вистав. Сам Бродвей існує більше як бізнес, там в основному мюзикли, на які добре ходять і на яких можна заробити гроші. Драматичні вистави теж, звісно, є, але це в основному гастролі, або вистави за участі зіркових акторів. Так, дуже багато привозять сильних вистав з Англії і їх цікаво дивитися, я вже встиг побачити гру Гленн Клоуз, Форреста Уітакера, Брюса Уілліса.

А перші покази були у маленькі залі на 33 місця, такі зали вважаються off-off-broadway, але я грав кожен день, а в суботу взагалі двічі. Це, звісно, просто вбивство, але все робилося на ентузіазмі. Потім була зала на 50 осіб і це вже off-broadway, потім мене запросили у Дубай відіграти п’ять вистав, а там вже була зала на 300 місць. Я думаю, що камерна сцена створює певну атмосферу, вона більш інтимна, але головне, щоб люди не боялися.

Маленькі зали створюють певну атмосферу, звісно, коли я грав у Нью-Йорку у великій залі, це також було цікаво, але маленька – інтимніша, там люди відчувають, де саме вони знаходяться. На перших показах у Нью-Йорку глядачі розташовувались по колі і це був також цікавий досвід. Але у всіх залах є свої нюанси, я особисто вважаю що маленькі кращі, вони інтимні і головне, щоб люди не боялися.

Різниця у сприйнятті вистави аудиторією у різних країнах – інтернаціональна тема, вона як нерозділене кохання. Там все залежить від власного розвитку, від того як у тій чи іншій країні підготовлені, яке у них сприйняття. Є люди, які не знайомі з творчістю Гоголя – в них буде одне сприйняття, а є люди, які цілеспрямовано їдуть на виставу за Гоголем. Наприклад, у мене були глядачі, які приїжджали у Нью-Йорк з Вашингтона, щоб подивитися виставу. Звісно, з такою виставою ти не заповнюватимеш стадіони, це дуже специфічна аудиторія. Навіть режисер Лазарев говорив, що це вистава не для маси.

Коли я приїжджаю до Києва, я часто відвідую театр, тож можу говорити про відмінності з театрами США

Перше, що кидається у вічі і дуже відчувається, що у Києві публіка дуже вдячна – люди стоячи аплодують.

Ось у жовтні я вперше відвідав більше десяти вистав і це було для мене відкриттям! Мені сподобалися «Це все вона» у Молодому театрі і «Олександр Вертинський. Бал Господень...» у Театрі російської драми. До цього був у театрі Франка на виставах з Анатолієм Хостікоєвим «Швейк» та «Грек Зорба» – чудові постановки!

Перше, що кидається у вічі і дуже відчувається, що у Києві публіка дуже вдячна – люди стоячи аплодують. Також акторська гра в 90% тут дуже сильна, хоча до режисури у мене були питання – я побачив тенденцію «музикою допоможемо», а музику мають створювати актори у стосунках один з одним. Тобто в США створюють емоцію більше акторською грою, а тут музикою. Це може бути цікавим перші десять хвилин, а потім… люди ходять в театр, щоб співпереживати, бачити себе, в цьому і є помилка режисерів, у яких бачення «а тут я дим пущу». В Америці немає спецефектів, бо переживання, діалоги, паузи – це найголовніше в театрі і український театр в цьому недотягує.

Я думаю, що погодився б на якусь роль в київському театрі. Хоча все залежить від часу, все-таки моє життя там, в Америці, і якщо приїхати та відіграти виставу на короткий час це нормально, то бути тут довше на репетиціях, у підготовці до вистави – це вже складно, тому що у будь-який проект треба занурюватися, включатися у певний творчий ритм. Хоча є актриса Анна Варпаховська, яка живе в Канаді і постійно їздить в Київ виступати в Театрі російської драми. Але я б теж їздив, якби мені запропонували і була б домовленість, що я, наприклад, раз у два місяці приїжджаю.

Зараз я веду майстер-класи з акторської майстерності, але в свій час на мене вплинули мої викладачі

Я викладаю в Лос-Анджелесі. Веду майстер-класи за американським методом, заснованим на системі Станіславського. Він направлений на розслаблення, імпровізацію, зосередження уваги, на пам'ять почуттів, емоцій, відчуттів – це основа акторського методу. Майстер-клас розрахований десь на 15 осіб, його задача – пізнати свій організм, без допомоги свідомих зусиль вийти на сцену на підсвідомому рівні. Адже,

На мене, як на актора вплинули мій перший учитель Олександр Калягін, Алла Борисівна Покровська – мама Міши Єфремова, педагог Герман Ентін із Єрмолинського театру, який зі мною багато працював. В Америці це Мартін Ландау – він був представником старої гвардії і справжнє джерело майстерності. І, звісно ж, режисер Євген Миколайович Лазарев, з яким ми робили виставу «Нотатки божевільного».

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Особистості

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

У липні я стала режисеркою-постановницею у Київському академічному театрі ляльок і вже поставила...

До Дня народження Богдана Сильвестровича Ступки

Вова Лерт – режисер, який знімає голлівудське кіно в Україні. Кінорежисер, сценарист, випускник...

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

Вас може зацікавити

Театр російської драми ім. Лесі Українки
Олександр Вертинський. Бал Господень...
Театр імені Івана Франка
Швейк
Театр імені Івана Франка
Грек Зорба