З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
«Стус: Перехожий»: перед нами масштаб, який неможливо осягнути
46
0
0

«Стус: Перехожий»: перед нами масштаб, який неможливо осягнути

Слово, тиша, музика при належній увазі занурюють в транс. І в очищення. Мабуть, це і є медитація.

«Стус: Перехожий» – медитативна камерна опера про любов, ніжність та тендітність життя від ЦСМ «ДАХ». Працювати над проєктом тріо дахівців почали в березні 2019. Робота почалась з того що KLIM приніс на заняття декілька віршів Василя Стуса і сказав: «Давайте спробуємо». Згодом у ході репетицій народився проєкт, ідеєю якого стало дати прозвучати Стусу, дати прозвучати змістам його поезії.

Актори Володимир Руденко, Софія Баскакова та Ігор Димов розповідають про постановку «Стус: Перехожий», особистість Василя Стуса та його поезію.

Володимире, ідея зробити виставу виникла, коли KLIM приніс на заняття декілька віршів Стуса, чим вони вас так зачепили, що ви вирішили здійснити цю постановку?

Знаєте, життя – це дуже непередбачувана річ. Ти чогось прагнеш, плануєш, створюєш, проте часто виходить зовсім інакше. Ми з Ігорем тоді грали в іншому музичному гурті. Самі писали тексти та музику. Це було в чомусь зухвало та по-дитячому наївно. Проте щось всередині прагнуло більшого. Хотілося змістовності, справжності, життя. KLIM якраз приїхав до ДАХу тренувати акторів та проводити майстер-класи. Після одного з занять Ігор попросив познайомити нас з українською поезією. Про людське, про вічне, про ґрунтовність буття. KLIM відповів коротко: «Завтра принесу вірші Стуса. Попрацюємо». Не було жодної думки про виставу чи оперу. Було враження, що перед нами масштаб, який неможливо осягнути. Геній-KLIM вчив (і досі вчить) нас чути слово, говорити слово так, щоб його почув інший, відкривати вірш, відкривати його ритм, мелодію та змісти, закладені автором. Іншим генієм. Василем Стусом.

Два тижні інтенсивної роботи. Тренінги. Вірші Стуса. І от KLIM поїхав. Ми залишилися сам на сам. Ігор, я та вірші, кілька ескізів, які KLIM зробив з нами. Всі, кому ми пропонували долучитися, не витримували більше однієї репетиції. Стус здавався надто серйозним, похмурим, холодним, темним і дуже прямолінійним. Це лякало. В голові крутилися слова KLIMа: «Стус – це рок». І з кожним днем ми відкривали для себе в його віршах все більше любові до людини, співчуття, турботи, пристрасті до життя, жаги до миру, надії на спасіння людини, сміливості дивитися в очі власній долі, сміливості ставити жорсткі питання щодо якості й способу проживання власного життя.

Переді мною, як перед музикантом, стояло завдання почути мелодію, музику, які вже закладені Стусом в його поезії. Ми виспівували їх. За пару місяців до нас доєдналася Софія. І наш склад був укомплектований. KLIM знову приїздив до нас. Учив, направляв, вів до суті, глибини, відсікав зайве. Вірші Стуса ставали для нас молитвою. Це як з тлумаченням Біблії або Тори. Чим більше ти шукаєш там, тим більше знаходиш. Це дає сили, справжнього інтересу, який неможливо зупинити. І коли музика до п’яти текстів вже була розроблена, стало зрозуміло – ми робимо виставу.

Софіє, Ігорю, якою була ваша реакція, коли вам запропонували взяти участь у виставі за поезією Стуса?

Ігор: В якомусь сенсі нам запропонувала доля, ну і KLIM – наш тренер та ідеолог разом З Владом Троїцьким. Десь півтора року тому я і Володимир Руденко підійшли до Кліма в театрі «ДАХ» і сказали, що шукаємо нових сенсів. У нас до цього був музичний гурт, хлопчачий бенд «Ціанистий Кафель», ми зіграли шість чи сім концертів, але різко відчули кризу – не було ідей. І в пошуках «істини» звернулися до Кліма, який шукав в той час істину в Стуса. Коли він дав тексти поета, я не ставив питання, а відразу робив, бо відчув глибину, повірив Кліму, Стусу.

Софія: Коли ми почали роботу над віршами, в планах не було вистави. Клім запропонував попрацювати над віршами, а не взяти участь у виставі. Він – драматург і розуміє, як треба розкласти не просту поезію, щоб її сенс було чути. Ми проспівували їх, потім почали писати музику. Жадібність та цікавість були першими реакціями, бо Стус складний, незрозумілий, але ми відразу розуміли, перед нами геній, який не дозволяв «своїм чеснотам відлітати від земного і битись крилами об вічні мури», як сказано в одній п'єсі Кліма. Це дуже важливо, як особистостям, як акторам, як музикантам працювати з геніальними творами. Стус – наш вчитель, його вірші для нас – молитва.

Чи були ви знайомі з цією особистістю до цього?

Володимир: Так, звісно. Я щось знав про нього. Але… це було дуже далеке «знайомство». Зараз я теж не можу сказати, що ми знайомі близько. Хоча, певно, ближче, ніж раніше. Як на мене, до того, що можна назвати «знайомством» з Василем Стусом, ще занурюватися й занурюватися в його творчість, в його такий… складний життєвий шлях.

Ігор: Був, але формально, хоча він мій земляк. Я читав його поезію, але нічого не розумів, і тільки Клім відкрив мені очі на цього автора, на його долю. Зараз я розумію, що це дійсно велика, гранітна постать. Я вважаю, що це проблема сприйняття: люди, молодь уникають Шевченко, Франко, вважають що вони – страждальні автори, які тільки пишуть про свої нестатки. Насправді ж це великі поети, які описують свою дійсність, свій час, і, на жаль, в Україні дуже мало людей, які змогли б розказати про цих поетів, відкрити їх.

Володимире, яким чином ви обирали поезію для постановки?

Це все KLIM. Розумієте, він наш учитель. Він вчить нас бути уважними, бачити, чути, любити. Звісно, ми приносили вірші, що нам подобаються. Та останнє слово завжди за KLIMом. Це його геній. Геній слова. Він знаходить найглибше, найоб’ємніше, найрізноманітніше.

Чи відгукується вам його поезія? На вашу думку, чим вона актуальна сьогодні?

Володимир: Його вірші часто страшні… ні. Не те щоб страшні… Небезпечні, мабуть. Бо вони болять. Якщо ти вчишся бачити, дивитися чистим поглядом, вони обов’язково заболять і тобі. В його слові – істина. Не правда, а істина. Бо правда, як каже KLIM, в кожного своя. А істина… Вона не може не відгукуватися. Що таке актуальність? Це те, що модне? Чи модне те, що актуальне? Актуальне для кого? Для кожного актуальне – своє. Проблеми у світі, проблеми життя, вони завжди одні й ті самі. Чи потрібно українцям читати та розуміти Стуса? Так, потрібно. Однак, це не вирішить жодної проблеми. Його вірші можуть тільки познайомити нас з ними. Не можна вдавати, що проблем, питань немає. Вони є. Як на мене, вірші Василя Стуса створюють простір для зустрічі з цими демонами. І далі питання кожного, як з ними співпрацювати, як приручити їх. Саме цим його творчість актуальна особисто для мене.

Софія: Я вважаю, що його вірші будуть актуальні до тих пір, поки людина не припинить бути рабом. Він нагадує нам про людяність, наші страхи, наше іноді мізерне існування. Питає нас, чи справді задля цього ми народилися? Але питає і нагадує він без осуду, а тільки з болем за людину.

Ігор: Так, звісно, якби не відгукувалася, я б не брав участь. А роблю вже півтора року і ще робитиму, скільки потрібно. Стус пише про глибинні сакральні загальнолюдські питання... Життя, Смерть, Любов, Доля. Але пише по-справжньому, по суті, без дурнів.

Коли ви готували цю виставу, з якої сторони вам відкрився Василь Стус?

Софія: До цього ми знали, звичайно, про його долю, читали його вірші, він притягував нас своєю правдою та безкомпромісною чесністю. Але тільки під час роботи з поезією ми зрозуміли, як багато там любові, милосердя, болю, краси слів. Він – титан слова, титан любові.

Ігор: Важке питання, я досі до кінця не розумію його постаті, але співчуваю, поважаю, захоплююся його мужністю, ніжністю його слова, силою думки. Це не проста людина, яка зробила непростий вибір – бути поетом, який вплинув на його родину, адже його близькі страждали не менше, ніж він, і їх доля не менш трагічна. «Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас...» – я думаю цитата Василя Стуса буде більш красномовною за мене.

Володимир: Він – лицар. Він – за життя. Часто про смерть, але за життя. Його вбивали і вбили, а він стояв і вистояв. Він переміг.

Володимире, чому обрали такий жанр як медитативна опера?

Ми не обирали. Так вийшло. Ми хотіли, щоб вірші було чутно. Це найголовніше. Я вже казав, вони ставали для нас молитвами. Мантрами, якщо хочете. Слово, тиша, музика при належній увазі занурюють в транс. І в очищення. Мабуть, це і є медитація.

Ця вистава буде показана на фестивалі «Кіт Ґаватовича», тема якого «Тоталітарні особистості», чи відчуваєте ви присутність тоталітаризму в повсякденному житті?

Володимир: В Україні тоталітарний режим неможливий. Тільки якщо це не окупація, як показує нам гіркий досвід. У своєму повсякденному житті тоталітаризму я не відчуваю. Проте… Що таке тоталітаризм? Чи це коли в руках однієї людини сконцентрована вся повнота влади? Чи це коли ідеологія важить більше ніж людське життя? Чи тоталітаризм – це, коли одна людина вирішує долі багатьох і дає собі на це право? Якщо це так, то, на превеликий жаль, в наших державних установах ще часто можна зустріти не перероджених після радянщини місцевих «тоталітаріїв», які своїм «так» або «ні» вершать долі багатьох нових пагонів та можливостей молодої України.

Ігор: Ні, я думаю це не зовсім українська свідомість, в Україні не може бути царя і Гітлера. Українська свідомість – анархічна: гуляй-поле Батько Махно і ми всі трішки махновці. У цьому є свої плюси, в цій свободі є енергія, повітря, але, на жаль, «Два козаки – три гетьмани» – це про нас. Нам треба вчитися домовлятися, говорити, будувати спільне і не забувати, звідки ми родом і де наше коріння, тому хочемо подякувати Владу Троїцькому, нашому ідеологові та вчителю, Кліму – нашому ідеологу і вчителю, театру «ДАХ» і його великій міцній родині за підтримку і любов, Команді «ГогольFest» і організаторам цього прекрасного фестивалю «Кіт Ґаватовича».

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Читай також:

«Reykjavik'74»: історія про зламане життя та недосконалу справедливість

«Декалог» – прем’єра на театральному фестивалі «Кіт Ґаватовича»

Топ-5 подій театрального фестивалю «Кіт Ґаватовича»

Вас може зацікавити

Фінал вже близько

Чого бажаєте сьогодні?