З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
«Старе добре ультранасилля» в Театрі на Подолі
89
0
0

«Старе добре ультранасилля» в Театрі на Подолі

Вистава хоч і має назву культового роману, у своїй основі зсуває увагу з теми про природу насилля на тему експериментів над людьми.

Якщо я читав роман Ентоні Берджеса «Механічний апельсин», або ж дивився однойменний фільм Стенлі Кубрика, чи не буде нудно дивитися ще й виставу? Моя відповідь однозначна: не буде. Вистава хоч і має назву культового роману, у своїй основі зсуває увагу з теми про природу насилля на тему експериментів над людьми.

Налаштування на хвилю театральної вистави відбувається ще до того, як сама вистава розпочинається. Поки в залі збираються глядачі, на сценічних екранах транслюються кадри подій Революції Гідності. Ми спостерігаємо, як на Майдані збираються люди, потім летять коктейлі «Молотова», хтось підпалює автомобільні шини. На цьому моменті приходить розуміння, що сьогодні ми побачимо виставу адаптовану під українські реалії.

Але напружені сцени на екрані – це лише підготовка до жорстокого світу, в який переносять нас актори.

Перша частина вистави перегукується з книгою та фільмом. Ми спостерігаємо за декількома сценами насилля, які скоюють бунтарі на чолі з головним героєм Алексом. Але події вистави відбуваються не в Лондоні у найближчому майбутньому, а в Києві у 90-ті. Всі ми пам’ятаємо, або чули про те, що відбувалося у 90-ті роки після розпаду СРСР та можемо уявити банду молодиків та беззаконня, яке вони вчиняють. Упродовж цієї частини вистави я відчула найсуперечливіші відчуття до героїв: від жалю до огиди, від страху до обурення. Звісно, якщо ви хоч трохи ознайомлені з сюжетом, то очікуєте побачити жорстокість, але підготувати себе до подібних сцен неможливо.

У другій частині вистави розкривається головна ідея постановки. Усі герої опиняються під пильним поглядом людей у білих халатах, які обирають жертву для проведення свого експерименту. У результаті, ті люди, які керували вулицею, самі піддаються впливу. Вони стають як ті механічні ляльки, або механічні апельсини.

Переважно четвірка героїв з банди викликає негативні емоції, які з кожною сценою накривають нас ще сильніше. Але їм вдається виправити враження у другій частині вистави, коли нам вдається залізти до них в голову, щоб дізнатися їхні справжні думки під час насильницьких дій. Виявляється, що за спиною кожного героя стоїть тяжка, а іноді травматична особиста історія, що впливає на їхні сьогоднішні дії. Їхні історії – це знайомі нам всім сьогодні ситуації. Як-от доля ветерана, який вчора боровся за державність на війні, а сьогодні він вже не потрібен цій країні. Чи доля хлопця з села, який все життя намагався виживати у глушині, а коли переїхав до столиці, то над ним почали насміхатися. Чи не є це справжніми експериментами над людьми, що випробовують їх міць та силу духу?

Українські мотиви впізнаються в декораціях, а також у музиці. На сцені розміщені три «стіни», які актори пересувають упродовж вистави, змінюючи тим самим інтер’єр. Стіни перетворюються в вагон, машину, тюремну камеру. Одночасно на декораціях зображені народні українські картини, як-то Козак Мамай.

Усе разом створює у залі атмосферу безнадійності та задумливості. Виставу дивитися важко, так як і важко стикатися з реаліями життя. Але її варто подивитися хоча б заради того, щоб задуматися над тими експериментами, які ставляться над суспільством сьогодні.

Волонтерка проєкту Theatre.love Савенець Вікторія

Фото: Ira Marconi

Вас може зацікавити

«Стіна», що має впасти