«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє
38
0
0

«Сонячна лінія»: промінь, що нас розділяє

Рецензія волонтерки Theatre.love на виставу «Сонячна лінія» від театру «Біла ворона».

16 листопада театр-студія «Біла ворона» презентувала трагікомедію «Сонячна лінія». Вистава поставлена за п'єсою Івана Вирипаєва, яку він присвятив своїй дружині. І це не дивно, адже ідея твору полягає у вивченні довгих стосунків, пошуку взаєморозуміння і оригінальних способів його досягнення. Відверті, гострі і провокативні сцени з лексикою 18+ є невід'ємною складовою правди, яку намагаються донести.

В центрі сюжету – подружжя, яке стоїть на порозі «звільнення» від кредиту і початку життя, сповненого нових можливостей… от тільки чи не запізно? Сім років разом і сім годин розмови про відверте закінчаться на кухні о п'ятій ранку. А чим саме – дізнаєтеся після перегляду.

Про те, щоб кожен глядач отримав не лише естетичне задоволення, а й користь, потурбувалася засновниця і головний режисер театру – Наталія Яновська. Це єдиний у Києві режисер-психоаналітик, лікувальний ефект її вистав, здається, доведений наукою. Крім того, натуралізм передається «сценою» – приміщенням фотостудії у стилі лофт зі справжньою кухнею. Герої відчиняють холодильник, дістають продукти, замахуються справжніми сковорідками, набирають воду – глядачі потрапляють у реальну квартиру, де спостерігають за дією з “вітальні” та “передпокою”.

Вернер і Барбара. Кухня в очікуванні господарів, світанок і тиша. На ній можна підсмажити як апетитну яєчню, так і свій мозок. З першого виходу акторів щось бентежить, немов прагнеш сказати «ну не вірю, якось награно». При тому, що гра добра, відчуваються майстерність і сила. Знічує інше. Наскільки не до місця така піднесена інтонація, така гра словами і сенсами на власній кухні о п'ятій ранку. Мовляв, люди так не поводяться один з одним, припиніть. Особливо після стількох років разом.

І саме тут криється винахідлива пастка. Адже так кожен себе бачить: притомним і логічним у поведінці й судженнях. І тільки погляд збоку освітлює наші внутрішні барикади та ілюзії у вигляді пафосних химер. Вернер і Барбара. Барбара і Вернер. Вони проходять від уїдливих та гучних фраз, через образи і нерозуміння, через повну руйнацію один одного, до катарсису і усвідомлення своєї суті. І що найхоробріше – прийняття її.

Немає буденної конкретики, затасканого сюжету. Багато емоційних і заплутаних діалогів. Таких, які виникають після семи годин сперечань, під світанок. Між людьми, що люблять один одного, але не здатні побороти своє его, щоб насправді зрозуміти іншого, стати на його місце. Прийняти реальність його болю, як свого власного. У цьому душевному безладі впізнає себе будь-яка пара. Коли вже не знаєш, до чого ведеш і що ще казати, але піти з поля бою, не з'ясувавши все до кінця, не можеш.

Нащо бути разом? В кінці вони дійдуть свого висновку, як і кожен глядач. В кінці не залишиться жодної фальші й награності. Ми подумки обіймемо обох із них, і підемо додому. Розмірковуючи про сонячну лінію. Вона проходить між близькістю і темрявою чужої душі. Там, де почуття захоплення, довіри і любові стикаються із прірвою нерозуміння і заперечення. Обіцяємо собі зустрітися з іншим на її межі, якщо вже перетнути її фізично неможливо.

На виставу можна завітати з коханою людиною, приятелем, або наодинці. Парам буде про що поміркувати опісля, друзям – посміятися і поділитися поглядами на проблему, та й наодинці буде цікаво – можна повністю зануритися у виставу, і продовжити монолог із собою по її завершенню.

Волонтерка проекту Theatre.love Наталія Пузиренко.

Вас може зацікавити