З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Рух = його життя
80
0
0

Рух = його життя

Рецензія на книгу. Алла Підлужна. Феномен Бєльського. – Київ, «АВІАЗ», 2019. – 288 с., іл.. Наклад – 200 примірників.

Алла Підлужна – авторитетний театрознавець, експерт театральних конкурсів, авторка понад тисячі статей, рецензій, творчих портретів, сценаріїв. Як театральний критик сприяє входженню доробку українських митців в контекст світової культури.

Пані Алла давно пильнує за діяльністю унікального колективу – Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія Руху», витоки якого сягають ще 1974 року. З того часу він став явищем світового рівня у царині пластичного сценічного мистецтва, осередків якого, тим паче з такою тривалою історію, небагато у світі.

Результат спостережень та співпраці – книга, що нещодавно вийшла у світ. Дозволю собі як шанувальниця їх творчості презентувати та проаналізувати це видання – цеглинку до розмаїтого муру історії українського театру. Авторка взяла за мету описати творчий шлях Олександра Бєльського – актора, режисера, сценографа, драматурга, театрального педагога, заслуженого діяча мистецтв України, фундатора, директора-художнього керівника «Академії Руху». Особисто я, коли в театрі опиняюся поруч, аж внутрішньо охаю – від усвідомлення наскільки унікальною в мистецькому світі є ця особистість. От цю унікальність і спробувала «препарувати» і показати всім театрознавиця, яку колись взяли в полон та так і не відпустили дивовижні постановки начебто провінційного закладу. Про це вона говорила й на презентації, яка відбулася в рамках Лабораторії музично-театрального мистецтва під егідою НСТДУ, що проходила на базі театру «АР», наголошуючи, що Бєльський ставиться до мистецтва, як до сенсу свого життя.

У «Передмові» містяться основні акценти театрознавчої розвідки, я ж наведу визначення, які А. Підлужна дає героєві: «Ф – фантазійний, Е – експериментальний, Н – наполегливий, О – осяйний, М – мрійливий, Е – емоційний, Н – новаторський» та його дітищу: «будівля його духовного храму, який він сам вигадав, створив, вистраждав, виплекав». У розділі «Початок руху» йдеться про зростання у родині, шкільній драматичній студії, заводському драмгуртку. Розділ «Марсель Марсо їм щось сказав…» – розповідь про доленосну зустріч, про вплив, який визначив спрямування молодого митця. У розділі «Пошук душі руху» йдеться про становлення, формування власної теоретичної мистецької доктрини та творчої манери. Розділ «Авторський театр Олександра Бєльського» оповідає про складові пластичного мистецтва, про його суть, відмінність, особливість, дуже красномовно це виражено у цитаті «На виставах Бєльського шлях відразу… в емоції, відчуття, думки, роздуми серця». Як глядачка – підтверджую! Розділ «Театр двох А. Простір пластичної образності» – про дружину Антоніну як надійну та незамінну співтворчиню театру, про оформлення вже офіційного самостійного творчого закладу, про світові презентації доробку. Розділ «Академія Руху. Гучний голос пантоміми» дає уявлення про організаційні моменти функціонування театру, про підбір та підготовку кадрів, це концентрується у реченні «Бєльський шукає й утверджує високі цінності, не розмінюється на дрібниці масової культури, не йде за «потребами часу», тримає марку свого театру як елітарного інтелектуального закладу».

Олександр Бєльський з дружиною Антоніною

Розділ «Мовчання – золото руху. Знакові вистави «Академії Руху» – це докладний театрознавчий опис 12 постановок з використанням термінології, визначенням мистецької специфіки. Я коротко спробую передати оцінку фахівчині з додаванням своїх глядацьких вражень. «Таємниці зачарованого лісу» (за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки») за словами А. Підлужної: «не ілюстрація поетичних рядків, це творення нової реальності завдяки глибинній думці про зміст і тему, точному і довершеному пластичному малюнку». Над втіленням режисер працював з 1996 року, змінюючи щось час від часу, мені пощастило бачити це у лютому 2019 року. Враховуючи ще й мій пієтет перед Лесею, відчуття були особливими. Адже я мала нагоду бувати неодноразово в тих місцях, де був створений шедевр, коли проходиш вуличками, де жила Леся в Кутаїсі і стоїш перед вікнами, за якими вона писала свої нетлінні рядки, просто відчуваєш її присутність, правда, жителі Хоні стверджують, що це їхній прадавній парк надихав її, не буду сперечатися, знаючи хронологію, можна вважати, що там Леся доробляла поему, вносила правки в будинку, який виходив вікнами в той самий парк, по якому гуляла й я, і в якому вона й сама проводила приємні години. Свої думки після перегляду я висловила так: «Лесі така реалізація вельми припала б, до душі… не промовлено жодного слова, але так вдало і пронизливо показані почуття, які авторка виразила в своїй драмі-феєрії, адже, власне почуття і є найголовнішими і у літературі і у театрі». Про «Щоб пам’ятали» театрознавиця висновковує: «Режисер робить художнє узагальнення теми війни як найкатастрофічнішого явища». «По той бік кургану» починався з 2000 року, змінюючись поступово, про це явище в книзі мовиться так: «Режисер розкриває виразну метафору – майбутнє стоїть на плечах минулого». Для мене це знакова вистава – саме з неї розпочалося знайомство з новим театром у січні 2019 року і відразу виникло відчуття, що мені відкрилося щось незвичайне, оцінювала я тоді передусім засоби, якими здійснювався вплив на публіку. Про «Прощавай, зброє!» говориться: «історія болісної втрати виходить на рівень узагальнення і стає актом засудження війни». У «Шинелі» критик передусім помітила «промовисті асоціації про стосунки безправного громадянина і суспільства». «Весна, літо, осінь, зима…» надихнули на таку оцінку:

Бєльський дивовижним чином уміє створити на порожній сцені з промовистою уявністю предметів та образів цілісний і живий пульсуючий організм вистави… Театр безсмертний, він завжди і всюди знайде шлях до глядача. Головне, щоб в той час ви були на площі!.

Розповідаючи про «І мертвим, і живим, і ненародженим…» за творами Шевченка театрознавець помічає таку особливість режисера: «Він залишається вірним високому завданню – не позбавляти глядачів надії». «Пер Гюнт» викликає такий захват: «У просторі такої цілісності вистави надзвичайно захопливо розгадувати багатозначні пластичні ребуси». Драма «Дідух» за творами Стефаника на думку Підлужної «завдяки режисерському рішенню, сповненому глибоких філософських узагальнень, інтерпретації підтекстів і смислів, метафор та естетичних порівнянь стала ще одним художнім відкриттям у темі, що гортає трагічні сторінки історії українського народу». А «Старий і море», як стверджує критик, це «вистава Бєльського про себе, свій шлях у мистецтві, про свою боротьбу з навколишнім світом, сумніви і переконання, бажання довести власні світоглядні й художні засади». У виставі «Спокушені спрагою» за словами пані Алли «формуються острівці надії, де можна переосмислювати історію і перетворювати себе, аби все ж таки залишатися людьми». Моя думка після перегляду була схожою: «Ідея представленого дійства – зміни – суспільні та особисті». Пушкінські «Маленькі трагедії» з 2002 року на сцені перетворювалися, я їх побачила у вересні 2019 року. За оцінкою критика: «Багатошаровий сюжет об’єднаний єдиним висновком, на якому наголошує режисер – світ без культури, духовності – як бенкетування у хвилини краху». Я ж акцентувала на відчуттях: «Ніяк не перестаю дивуватися, як з допомогою лише рухів емоції не просто зображаються, а й передаються на енергетичному рівні… причому, емоції дуже складні, неоднозначні, ті, що розривають кожного зсередини, ті, в яких людина і сама собі нізащо не зізнається». Отже, маємо від такого ґрунтовного опису-аналізу можливість дізнатися про вистави і бажання побачити їх наживо.

Розділ «Нотатки режисера. Сценічні розробки здійснених вистав» – це можливість заглянути в святилище – майстерню майстра, спробувати зрозуміти його творчий політ, порівняти з тими відчуттями, які виникли при перегляді. Я намагалася вибрати найцікавіші характеристики, які дає сам творець своїм сценічним «дітям». Кажучи про «Подвенечную фату Перьетты» митець дозволяє відвертість: «Озарение на уровне интуиции требует специальной подготовки, в которой большое значение играет росшифровка отдельных символов, дающих импульс для воображения». Відкриваючи свою «Гоголіану», в яку увійшло кілька творів, спільним для них визначає: «Упущено то, что мы называем радостью бытия». Про «Пер Гюнта» каже так: «Пианино его души постепенно начинает фальшивить, звучать тише и, наконец, затихает навсегда». В «Шевченкіані» головне «темы покорности судьбе и сопротивление, выраженное в бунте». Для «Лісової пісні» чи не головним питання є: «Богат ли наш чувственный мир, чтобы быть самодостаточным и счастливым?». Опис вистави «Весна, лето, осень, зима…», яку режиссер визначив як «ноты музыки о вечном торжестве жизни и любви» я читала як захопливу казку! «Дідух» для режисера – це «танец несбыточных надежд». А «Пурпурові вітрила» дарують оптимізм: «Зло не страшно человеку, который носит красоту в себе и творит в душе мир, живущий по ее законам». «Крапля меду» за твором Туманяна, де на тлі катаклізмів на першому плані закохані, які «объединяются в единое целое, следуя вечным законам мироздания» саме зараз трагічно актуальна через карабаські події. «Пушкініана» постає на сцені, аби показати, що «все познается на грани жизни и смерти, что истинно, а что тлетворно». «Щоб пам’ятали» попри те, що це асоціації на тему війни все ж дарують те, що митець називає «животворящая энергия жизни». Концепція постановки «Спокушені спрагою» за словами режисера – «жажда свободы и страх состязались».

Розділ «Спокушений спрагою руху» окреслює перспективи розвитку пластичного мистецтва, тут же дається дуже ґрунтовна та водночас емоційна характеристика театру, яку слід навести:

«Академія Руху» – своєрідний храм, де перетнулися часи та епохи, в якому долучаються до краси та філософії руху, жесту, пластики, хореографії, танцю, до усіх іпостасей людських переживань… Тут вирує магія акторської гри, чуттєвої грації, поетичної метафори, візуальної довершеності емоції, естетики музики, образотворчого мистецтва, художнього світла.

Наприкінці подається хронологія численних нагород та участі у фестивалях. Також чудовим проміжним підсумком виглядає репертуар, в якому майже 70 вистав, вони поділені за жанрами та роками появи.

Цікавим є художнє оформлення, підбір шрифтів, кольорів для різних частин тексту. Звісно, така книга не могла обійтися без ілюстрацій – їх тут дуже багато і вони органічно доповнюють оповідь, дозволяють побачити написане.

Книга цікава для театрознавців, для тих, хто опановує мистецький фах, для шанувальників мистецтва – кожен у ній знайде своє, близьке і зрозуміле саме йому.

Авторка – Олена Школьна

Читай також:

Життя на сцені чи за лаштунками: що важливіше / цікавіше?

В гостях у «Кам'яного гостя»

Один у театрі не воїн, а хто ж?)

Особистості

Постановки Романа Віктюка у Першому театрі, театру Лесі Українки, Одеському російському...

Актор Театральної Майстерні Миколи Рушковського Олег Коркушко про навчання на курсі Миколи...

Актор Олександр Бегма про театральну родину, акторську та музичну діяльність, премію «Київська...

Я пам’ятаю, на одну з репетицій Дмитро Михайлович приходить з трубою і каже: «На, це тобі». У мене...

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

Події

Це початок тривалої подорожі у болісну історію, кінцем якої є осмислення сьогодення.

У рамках всесвітньої кампанії 16 Днів активізму проти ґендерно зумовленого насильства

Цьогоріч події відбуватимуться в онлайн та офлайн форматі

«Ми хочемо говорити про ім’я справді значущого українського художника у себе вдома та в інших...

З 15 по 18 жовтня у місті Кам'янець-Подільський

10-17 жовтня відбудеться Міський фестиваль театральних колективів

Вас може зацікавити

Що подивитися 5 – 11 травня