Професія, пов'язана з життям. Ада Роговцева про важливе та просте, про душевне та глибинне, про театр та про життя
85
0
0

Професія, пов'язана з життям. Ада Роговцева про важливе та просте, про душевне та глибинне, про театр та про життя

16 липня одній з найважливіших постатей в українському театрі та кіно виповнилося 82 роки. До дня народження великої актриси, Theatre.love публікує душевну розповідь Ади Роговцевої.

Попри свій вік геніальна актриса продовжує активно грати у театрі та кіно, відвідувати різноманітні заходи, та навіть їздити з виставами для воїнів АТО на Схід. Ада Роговцева – Герой України, впливова жінка та володарка незліченних премій та нагород у свій 82-й день народження розкриває душу та розповідає про життя.

Про душу та сокровенне

Нещодавно я була на творчій зустрічі, до мене підійшла дівчина років 20-ти й сказала: «Це ж дуже важко на людях відкривати все своє єство». Але коли я починала своє акторське життя, Леонід Зорін, автор «Варшавської мелодії», сказав, що коли людина ділиться своїм сокровенним, то це не може бути не цікавим людям. Бо так зробила природа, що однакових людей немає. З одного боку, у кожної людини своє сокровенне, а з другого – Господь дав душу, серце, мозок, а як там людина набирає інтелект, як збагачує свою душу, як береже своє серце від бруду, – це вже індивідуальна робота, свій шлях кожної окремої особистості.

Є такий  вислів – «Душа обязана трудиться и день и ночь, и день и ночь». І це не звільняє ні твоє серце, ні голову від повсякденної роботи. Кожен в міру своїх сил, здібностей, можливостей або робить це, або не робить. В іншому випадку, якщо людина не працює, пропадають дуже високі голови, розум, великий талант, якщо він не розвивається. Але так само людина з невеликими здібностями може досягти успіху, якщо вона багато працює і намагається бути вище в духовному сенсі. Це в будь-якій професії. Щоб навчитися грати на фортепіано – треба ж навчитися. Щоб стати актором, також треба нав-чи-ти-ся. Якщо піаніст вже досяг певного рівня, він все одно щодня грає по кілька годин, навіть якщо він вже віртуоз. У всіх піаністів мозолі ось тут на пучечках. А як же ти, якщо займаєшся акторською професією, дозволяєш собі не набивати оці мозолики на душі, на розумі?

Роман Віктюк – великий режисер – завжди казав, що розум має боліти. Якщо ти дуже багато працюєш, то це рятує в старості від хвороби Альцгеймера. Це вже доведено медично. Знаєте, яка найстрашніша біда старості? Що полишають сили і ти не можеш працювати, полишають емоції. Так зроблено, що людина вмирає і щоб вона від чогось вмерла, Господь відбирає сили. Тому, щоб довше протриматися, або гідніше триматися в старості, ти маєш працювати щодня. Мене питають, чому я їжджу на Схід? Бо це причетність – причастя до сьогоденної рани країни. Чому я майже щодня граю? Бо це мене рятує, тому що, відпрацювавши виставу, я стаю здоровішою. Я віддаю – і отримую натомість! Долі, очі, характери проходять повз моє серце і примушують думати, співчувати, аналізувати – жити! Господь подарував мені зацікавленість в житті, яка потребує роботи. Через це я дожила до свого віку. Але звичайно шкода, що я вже не можу у своєму садку взяти сапку і відпрацювати собі на радість, як я звикла. Я вже починаю хитрувати: сьогодні я зроблю трішечки, завтра ще трішечки, а потім піду в затінок, там зміню роботу. Все одно працюю, але вже бережусь. Хоча, я вважаю, попри все дозволяти собі – «вже немає сил, вмираю!» – не можна! Цього не можна ані в юності – тоді це називається лінь, ані в старості, коли тебе вже покидають сили, бо тоді – здався!

Будьте людьми. Читайте багато.  Цікавтеся всім. Вдивляйтеся в життя. Намагайтеся його аналізувати, не пропускати жодної людини, жодного дня, оскільки день прожитий без цікавості, радості, без того, щоб ти щось набрав у свою душу і свою голову, – він мертвий.

І ніщо не звільняє від того, що ранок починається з питань: Що я зможу зробити сьогодні? Що я прочитаю? Який я борщик зварю або вареники наліплю? Кому потрібна моя допомога. Якщо у мене  ввечері вистава чи є інтелектуальна праця, це не звільняє від повсякденної роботи, тому що, люди, які поруч, її потребують. Ти не вільний від цього, ніколи в житті. І якщо ти це зрозумієш, то це приноситиме і радість, і користь. Ви знаєте, що це таке, коли ти переможеш себе і прибереш дім: заходиш у кімнату, а там ані пилиночки, ані бруду, підлога блищить – і приходить радість, задоволення, піднесення. Це те саме, що в мистецтві є натхненням.

Про акторство

Акторами народжуються. Іноді є такі, яких не треба чіпати. Лише направляти і підказувати. Обдарованій людині потрібен лише вектор розвитку. Талант іноді сам себе робить! Тоді людина може навчитися у життя, людей, у того і з того, що їй приносить кожен її день. Є особистості, в яких закладена ця програма, що вона має взяти для того, щоб стати кимось, і Господь, і природа їй підказують. На моєму шляху мені багато таких траплялося. Але все одно всі вони дякували тим, хто ставав для них маяками. Бо якщо на шляху обдарованої людини зустрінуться ті, хто підкаже, дасть застереження, знайде нові грані, то це може замінити школу як таку.

Фото з вистави "Вишневий сад", Ада Роговцева у ролі Раневської.

Тому викладачам, які беруть до себе яскравих, талановитих студентів, треба розуміти, чому одного потрібно лише направляти, а іншому пояснювати «А, Б, В...», бо без цього він нікуди не просунеться, йому не дано. Але можна розвинути і бувають надзвичайно цікаві речі, коли приходить начебто нездара, аж раптом проявляється, розкривається і закінчує краще ніж талановиті люди. Це буває в кожній професії – і у лікарів, і у викладачів, у всіх буває.

У мене дуже непросте життя і це при тому, що я щодня отримую квіти і оплески, і я розбалувана тим, що весь час чую, що мене люблять. Але великою честю було почути, коли один хлопчик сказав «Ви – мій вектор». Це означає, що я потрапила йому до душі.

Молодим акторам не можна дати загальну пораду. Говорити можна, коли людина приходить і дає зрозуміти, який в неї світогляд, яка в неї підготовка, що вона бачила, що вона знає, що вона читала, як вона до всього ставиться, як вона ставиться до своїх рідних – бабусі, дідуся, мами, тата, братів, сестер. Ось коли людина приходить до мене зі своїм багажем, зі своїм вантажем життя, тоді я можу їй щось порадити. Але звичайно є те, що необхідно для народження особистості. Тому можу порадити – будьте людьми. Читайте багато.  Цікавтеся всім. Вдивляйтеся в життя. Намагайтеся його аналізувати, не пропускати жодної людини, жодного дня, оскільки день прожитий без цікавості, радості, без того, щоб ти щось набрав в свою душу і свою голову, – він мертвий.

Ада Роговцева з донькою та онукою

Розкажу реальну історію: у мене були дві подруги в школі – Аня і Тая. Аня була вундеркіндом, жодної четвірки не було, самі п'ятірки. Тая вчилася лише на двійки-трійки, але у неї був вітчим, який її бив, ставив на гречку, якщо вона чогось не вивчила. Так тривало певний час, і у десятому класі, коли у нас була контрольна з математики, нам роздали три варіанти і поки всі розв'язували задачі, Тая раніше за всіх принесла зошит вчителю і раптом на весь клас: «Таю, п'ять з плюсом». І вона вступила до університету сама і закінчила його з відзнакою. А Аня – єврейка і через антисемітські нахили тоді у суспільстві їй у творі поставили багато ком, щоб не було п'ятірки за твір і не дати їй золоту медаль. Ми тоді, звісно, пішли в протест, це були наші перші бунти, але на співбесіді Ані зробили так, щоб вона не вступила (всіх з золотою медаллю, зараховували першочергово, а зі срібною – мали проходити співбесіду). Але Аня – геній і зараз живе і працює програмістом в Америці.

Поезія, література, музика, – все йде або трішки попереду, або в ногу з часом, а театр завжди запізнюється, тому що має потребу осмислити те, що відбувається.

У мене дуже непросте життя і це при тому, що я щодня отримую квіти і оплески, і я розбалувана тим, що весь час чую, що мене люблять. Але великою честю було почути, коли один хлопчик сказав «Ви – мій вектор». Це означає, що я потрапила йому до душі. Я на старості перестала записувати враження і події, але все життя вела щоденник. Тому закликаю – ведіть щоденники, ведіть літописи своїх сімей, записуйте навіть незначні деталі, дурні, смішні і розумні слова своїх рідних, бо ніде так, як в сім'ї не викристалізовується виховання і розум. І чим старшими ви будете ставати, тим частіше будете згадувати, що казала бабуся, і передасте своїм дітям і онукам. А це вже знання роду!

Про театр

Театр та кіно – це моє життя, моя професія. Нічого більше, крім того, що це професія. Професія, пов'язана з життям.

Іде життя, змінюється життя, змінюються запити глядачів, на які треба давати відповіді, треба орієнтуватися в тому, що зараз цікаво. Взагалі, театр – це така стара, інституція, і він завжди запізнюється. Поезія, література, музика, – все йде або трішки попереду, або в ногу з часом, а театр завжди запізнюється, тому що має потребу осмислити те, що відбувається. Бо інакше народжується коньюнктура, поверхова злободенність на потребу. Для того, щоб переосмислена художньо дійсність потім була перенесена на сцену – потрібно щоб з’явився драматург. Сучасний театр – експериментальний в усі часи. І це неймовірно цікаво. Але треба зважати і на те, що люди до експериментів не дуже готові. Довго ж думали, що земля не кругла. Люди важко сприймали і залізницю,  і літаки, електрику. Всі нові сьогоденні прояви – так само і зараз сприймаються повільно і з осторогою. Але це не означає, що треба зупинитися в експериментах. Я вітаю експериментальні театри, вітаю пошуки, але тільки в тому разі, коли  зберігається вічне, незмінне, космічне, що є в доробку світового театру.

Фото з вистави "Свідоцтво про життя" за книгою Ади Роговцевої

Я не можу говорити про те, які ролі мені більше до душі, драматичні чи комедійні.  Мені цікаві ситуація і характер, які мені пропонуються. А в яких обставинах – це мені байдуже. Якщо є зміст, заклик, серйозне почуття, яке чіпляє мене і зачепить глядача, – тоді незалежно від жанру – я берусь за роль, а якщо немає отих найголовніших для людського спілкування речей, то я проходжу повз.

Звичайно, мені доводилося й відмовлятися від ролей. Є такі причини, обставини, які вимагають зробити вибір. Вибір совісті, вибір честі. І так само з ролями. Коли мені пропонували зніматися в якомусь фільмі, де українська жінка – негативний персонаж, то я відразу відмовлялася. На початку 2000 мені запропонували зіграти відверто негативного персонажа. Моя героїня співала в переході, обкрадала власну подругу. Я вирішила відмовитись. Я пояснювала, що не зможу це грати. По-перше – мені не цікаво, а по-друге – я не знаю як це зіграти! А Костя, мій чоловік, тоді подивився на мене, засміявся і запитав: «Адо, чого ти в цьому житті ще не знаєш? Ти не знаєш, як це буває?». Наталія Гундарева ніколи в житті не була мамою, а в історії радянського кіно відома як найкраща мама, мама-героїня, а в неї не було дітей, був лише біль, велика жага і любов до своєї мами і до людей. І цього було достатньо. У мене таких прикладів мільйонів з десять. Але й мій вік вже досить довго скорочує перелік пропозицій.

Наостанок

Ліна Василівна каже: «Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!» . Я щаслива, що дожила до новітнього ренесансу української літератури і особливо поезії. І мрію, щоб цим не нехтували! Треба читати! Читати Ліну Костенко, Жадана і Забужко, і Іздрика, і Лазуткіна, і Бабкіну, і Перехрест, і Сергія Осоку... Їх треба не просто читати, а знати і вчити на пам'ять! Як Лесю! Як Шевченка! Тоді певніше жити, бо маєш духовні орієнтири в сьогоденні.

Особистості

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Улюбленець глядачів Ігор Качур 19 серпня відкриватиме новий сезон театру «Актор» прем'єрною...

Художня керівниця театру КХАТ Катаріна Сінчілло про головні ролі, ювілейний сезон КХАТу та сучасний...

Художній керівник та режисер Театру на Подолі Віталій Малахов розповів Theatre.love про плани у...

Богдан Гнатюк – режисер вистави «Украдена краса» та актори Анатолій Гнатюк, Володимир Ніколаєнко,...

Вас може зацікавити

Театр «Сузір'я»
Схоже на щастя
Театр «Актор»
Про прості речі
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Вася повинен зателефонувати
Театр «Актор»
Свідоцтво про життя
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Умовно звільнені