З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
59
0
0

Про режисуру і театр, – підбірка цитат з інтерв'ю Theatre.love

Кажуть, 1 липня – День режисера. З цієї нагоди підбірка цитат про режисуру і театр з інтерв'ю Theatre.love

Максим Голенко:

«Я завжди дуже переживаю, коли чую слово епатаж. Я просто намагаюся максимально чесно розмовляти, мені треба пробитися до глядача, розворушити його, і, мені здається, для цього будь-які засоби хороші».

Інтерв'ю за посиланням.

Влада Бєлозоренко:

«Найголовніше сьогодні для мене – свідоме ставлення до процесу створення вистави. Свідомо – це коли ніхто нікого не вмовляє працювати, шукати, відкриватися, ризикувати, любити, помилятись. Бо коли свідомо – тоді ти з любов’ю береш на себе відповідальність бути актором, а я – режисером».

Інтерв'ю за посиланням.

Стас Жирков:

«Сучасний театр повинен входити в прямий діалог з глядачем, ось як ми зараз з Вами розмовляємо… Тому мені здається, що це зовсім інший вимір театру, інша значимість театру. Знову ж таки я не кажу: що щось менш значуще, а щось більш – весь театр хороший апріорі; це краще ніж куля, смерть, але особисто для мене зараз такий тип театру найцікавіший і найбільш важливий».

Інтерв'ю за посиланням.

Катерина Лук’яненко:

«Робота над виставою режисера театру ляльок і режисера драматичного театру відрізняється мисленням. Драматичні режисери працюють з пластикою тіла, ми – з пластикою ляльки, предмету, фактури. Зараз театр свободи, режисери сьогодні не забороняють собі зробити синтез жанрів/ прийомів. Професійний, талановитий режисер може поставити будь-що, головне, аби воно боліло для нього і йому хотілося розказати про це світові».

Інтерв'ю за посиланням.

Віталій Малахов:

«Якось я запитав у свого вчителя «Що найголовніше в режисурі?», і він сказав: «Бути, а не здаватися. Займатися режисурою, а не чимось іншим». Не брехати, бути готовим в будь-який момент звітувати з будь-якого питання перед трупою, – це в нас залишилося ще з тих часів, коли був театр-студія. І займатися мистецтвом».

Інтерв'ю за посиланням.

Валерія Федотова:

«У всіх режисерів є хороші постановки, але тут річ в іншому: є вистави, які ти дивишся і думаєш «гарно зробили, прикольно придумали, добре грають», а є – коли сидиш на виставі і, здається, так само відчуваєш та мислиш, як люди на сцені. Тоді вистава не залишає тебе байдужою».

Інтерв'ю за посиланням.

Тамара Трунова:

«Думаю, що всі ми – люди з інвалідністю, але у когось вона артикулює на фізичному рівні й більш очевидна, в інших – на ментальному чи емоційному. Тому, на мій погляд, театр лише тим і займається, що працює з цією темою».

Інтерв'ю за посиланням.

Оксана Коляденко:

«Мені дуже подобається метафорична мова, якою можна будувати інші світи і простори: спочатку ти приходиш на порожній майданчик в чорну кімнату, а через деякий час там з’являється інший історичний час та простір, енергія життя і переживання людей».

Інтерв'ю за посиланням.

Марія Грунічева:

«Досить багато акторів згодом стають режисерами. Вони починають проявлятися по-іншому, відчувати потребу віддати щось. Я не скажу, що актор бере щось від режисера, бо взагалі створення вистави – це така праця, яка робиться колективно. Так, режисер дає напрямок, думку, скажімо, основну ідею, але все одно кожен актор як особистість додає свою творчість».

Інтерв'ю за посиланням.

Олексій Кужельний»:

«Сьогоднішня світова тенденція – це те, що жанр вистави все частіше нагадує салат, борщ, що завгодно. Тому що має бути щось веселе, всередині щось серйозне і проблематичне, накінець – трагічне, таке, щоб неможлво було втримати сліз, а в самому кінці – мелодрама, щоб всі хвилювалися, переживали. Тобто людина сьогодні хоче палітри почуттів. І театр це прекрасно діагностує, модернізує, і пророкує. Це не тільки питання жанру, а й покликання театру, те, що насправді приводить людей в театр».

Інтерв'ю за посиланням.

Слава Жила:

«Історія про те, що театр повинен виховувати глядача, піднімати його на вищий рівень, розказує, що це – неправда, бо якщо до вас не ходять в театр і на вистави, але у вас іде класний інтелектуальний продукт, то це доводить, що ви не зможете виховати глядача. Тому потрібно зробити популярний продукт, на який глядач прийде, а там вже намагатися зробити і сценічне мистецтво, яке відповідало б саме цій суті. Тому формула мого успіху – це зробити максимально якісний популярний театр».

Інтерв'ю за посиланням.

Богдан Гнатюк:

«Я не належу до тих театральних діячів, які влаштовують кастинги. Я – пірат нашого київського театрального світу і дивлюся на це романтично – хто хоче, той і грає. Я в цьому бачу мистецький елемент – людей поєднує ситуація і доля, а не підбір чи кастинг. Я не знаю, хто з нас хороший драматург, хто з нас хороший актор, – це не нам вирішувати. Я вважаю, що найбільший талант закріплений за долею: як люди зустрілися, як люди захотіли, а хто там краще грає, краще пише – це вторинне».

Інтерв'ю за посиланням.

Вінсент Меттель:

«У радянські часи театр – це чудо, таїнство, це те, куди купували білети за півроку і шалено цьому раділи, а сьогодні це лише розвага. Я завжди розрізняв поняття «мистецтво» і «культура», тому що для мене культура завжди звучала більш маргінально і мені не дуже подобається занадто великий вибір театрів і вистав. Звісно, у мене також їх два, але я себе виправдовую тим, що роблю нішеві проекти саме для своєї глядацької аудиторії. Мені дуже подобається фраза «Писати можна тільки тоді, коли не писати ти не можеш», що я і намагаюся робити у житті. Це моя потреба і це моє життя».

Інтерв'ю за посиланням.

Євген Корняг:

«Ти як режисер повинен вести глядача, прищеплювати (вже вибачте) йому смак, але ніяк не навпаки. Є певні «театри», які існують, щоб догодити глядачу, – антрепризи, наприклад, але насправді до театру це ніяк не стосується: розвага і театр – це різні речі».

Інтерв'ю за посиланням.

В’ячеслав Жила:

«Я завжди вважав, що головний на сцені – актор і йому треба приділяти найбільше уваги, а не режисерським видумкам, ефектам. Мій друг і режисер Андрій Бакіров каже: «Таких мультиків ми можемо поставити за тиждень, але коли є гідні акторські роботи – ось це цікаво».

Інтерв'ю за посиланням.

Володимир Голосняк:

«Театри повинні змінити філософію споживацького ставлення глядача до театру як до місця, де його лише розважатимуть. Дуже важливо, як ми будемо мислити, спілкуватися, наскільки ми готові обговорювати проблеми. Театр має бути одним з тих майданчиків, де не буде соромно говорити про якісь речі відверто».

Інтерв'ю за посиланням.

Ігор Білиць:

«Взагалі моя мета – захопити весь всесвітній театр і стати його королем, тому колись я працював актором, потім вивчився на режисера, також пишу п’єси для вистав».

Інтерв'ю за посиланням.

Дмитро Богославський:

«Для мене режисура починається лише тоді, коли в тебе потрапляє блискавка після прочитання п'єси...

Театр повинен ставити питання глядачеві, щоб після перегляду вистави у людини, їдучи в машині, метро або трамваї, включалася внутрішня робота про те, що він побачив і як це на нього вплинуло. Для мене в цьому і полягає головна природа театру».

Інтерв'ю за посиланням.

Роза Саркісян:

«Мене цікавить театр, який існує на межі декількох реальностей, зокрема, ігрової, неігрової і перформативної. Театр, в якому ці реальності асимілюються, узурпують одна одну або існують амбівалентно. Саме дослідження цієї взаємодії для мене і є головним предметом в театрі. Просто ставити або інтерпретувати видатні тексти «про вічне і незмінне» без жодної проблематизації – не входить в коло моїх інтересів. Мені близька думка, що театр – це не просто віддзеркалення реальності, а шанс її змінити».

Інтерв'ю за посиланням.

Олександр Ковшун:

«Я ставлю Камю, Кафку, Бюхнера, Набокова, тому до мене приходить особливий глядач, котрий вміє думати. На моїх виставах немає «теплої ванни». Я не роблю те, що всім подобається. Я виводжу із зони комфорту...»

Інтерв'ю за посиланням.

Алеся Савченко:

«Я люблю перформанси і хепенінги. Мені дуже подобається те, що робив Тадеуш Кантор. Тому часто ідея втілюється миттєво. Хочете поговорити з простором та глядачем, зібралися і вперед! Не дивлячись на дещо специфічну театральну культуру, зокрема у Канаді, такий рух дозволяє акторам бути завжди у тонусі».

Інтерв'ю за посиланням.

Лев Сомов:

«Для мене режисер – це стовідсотковий авторитет і моє завдання – виправдати його навіть тоді, коли мені здається, що він десь не правий. Тому я – гарний артист, зі мною любить працювати режисер».

Інтерв'ю за посиланням.

Особистості

Якщо люди знатимуть українських акторів, дивитимуться з ними кіно та цікавитимуться ними як...

«Ми живемо в той час, коли музика у кожного своя. І це найпрекрасніше, що може бути».

Ми завітали за лаштунки театрального фестивалю «Кіт Ґаватовича»в неділю по обіді, щоб...

У нього багато талантів і заокеанська техніка майстерності. Його називають людиною-хамелеоном....

Максим Голенко про коломийський та миколаївський театри, керування театральною студією та...

Вас може зацікавити