З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Про конференції, науку, віру… та Іран
24
0
0

Про конференції, науку, віру… та Іран

Якщо вам близькі питання релігії, світського життя, атеїзму, державного устрою, толерантності та прав людини — Welcome.

16 лютого в театрі на Печерську відбулася вистава «Іранська конференція». Вона розпочалась англійською промовою, зануривши глядачів у європейську дискурсійну площину. Продовжилась українською, з поодиноким переходом на російську. А в кінці полоскотала слух магічною іранською поезією в оригінальному виконанні.

Із такого різноманіття мов варто почати, щоб зрозуміти задум. Багатогранна форма передає не менш строкатий зміст виступів. Які не схожі між собою і часто суперечать один одному. Не просто фактами, а стилем мислення. Чимось дуже глибоким і фундаментальним. У тому, щоб звести їх в одному місці й знайти точки дотику — мета нашої уявної конференції про Іран. Та й не дуже уявної. І не зовсім про Іран.

«Річард Докінз, Джордан Пітерсон, священник, імам та Маржан Сатрапі заходять до… зали» Ні, стоп, то інша історія. Але неймовірно близька! Постановка подарувала мені велику інтелектуальну насолоду. Кожна інтонація, жест, постава та суперечка акторів — бурхливі оплески! Відірватися від їхніх роздумів, бодай на мить, було неможливо.

Ця атмосфера правдиво передає дух дебатів між релігійними і світськими персонами, журналістами тощо. Особливо у західному просторі. Взяти дискусію того ж Докінза із представниками мусульманської спільноти на Youtube. Або інтерв'ю іранської авторки графічного роману Маржан із американською журналісткою. Або роздуми Пітерсона про міф як глибинний інструмент передачі знань для виживання, а тому й силу релігійних історій. Якщо хоч щось із цього відгукнулось вам, — не пропустіть цю виставу! Вона дарує шанс наживо спостерігати за грою сенсів і кардинально різних життєвих поглядів.

Гра акторів дійсно неймовірна. Віриться, що перед вами поважний професор, журналіст з гарячих точок або глибоко віруюча людина. Немає впадання у крайнощі, перегравання, міміка й мова тіла — блискучі. Це правдивість, як вона є. Подивіться щось близьке до оригіналу, аби переконатися.

І звісно Іран. Якого, здається, й немає у самих промовах. Це ніби міфічна територія, до якої неможливо підступитися. Пробитися крізь полеміку раціонального світу або мусульманської моралі. Апелювання до прав людини… Найбільше, за що полюбила і раджу цю виставу — її різнобічність. Ніхто не залишився правим, ніхто не здав позицій. Це і трагічно, і дивовижно водночас. Бо розуміємо, що наближення двох векторів людства пролягає не через факти. А живе десь значно глибше. І невідомо, чи вдасться колись поглянути на світ чужими очима… Такими незбагненними й далекими.

До переваг постановки додам формат. У залі поруч з глядачами сидять актори, які по ходу вистави включаються в дискусію, ставлять запитання або виходять на сцену. Ніколи не знаєш, звідки підніметься рука. І це круто! Бо занурює в подію, дає їй пульс і реалістичність. Браво.

Якщо вам близькі питання релігії, світського життя, атеїзму, державного устрою, толерантності та прав людини — Welcome.

Єдиний мінус — це неточність у часі вистави. При зазначених 100 хв, вона йшла 2 години 40 хв. Але це той рідкісний випадок, коли мені про це анітрохи не шкода.

Волонтерка проєкту Theatre.love Корінь Наталія

Вас може зацікавити