Поміж дощок бовваніє море
Про що вистава? Про війну? Про дружбу? Про життя та смерть? Про вигнання з Батьківщини? Про…
Перед нами типовий абхазький чи то грузинський дворик. Але на сцені виділяється прямокутник гальки, яка устелює узбережжя Чорного моря в Сухумі. Тож зрозуміло, чому ми бачимо дерев’яні лежаки та шезлонги, складену, ніби покинуту, пляжну парасольку та пересувний прилавок для продажу газованої води – такий собі «Музей покинутих речей».
Героїв всього п’ятеро – чотири чоловіки та одна жінка. Жінка у чорному, бо вона вдова, її чоловік загинув на війні, а тепер й один з синів служить на кордоні невизнаної держави. Двоє чоловіків у камуфляжі. І хоча вони абхази, на їх одностроях триколори та напис «Россия». Тому не дивно, що трохи пізніше ми почуємо від одного з двох головних героїв: «Сценарій цього жахіття писався в іншому місці». Що ж до головних героїв – це друзі (колишні?) грузин Зураб, нині вигнанець, біженець, та абхаз Астамур, представник незалежної від Тбілісі місцевої влади.
Сюжет вистави простий: грузин Зураб, який народився і виріс в Сухумі (після війни його називають вже Сухум), де похований його батько, через 12 років вимушеного вигнання на кілька днів повертається в рідне місто, у рідний двір, на могилу батька. Тут він зустрічає свого найкращого друга дитинства та юності Астамура. А далі – далі розмови про війну, про політику, про мову (так-так, одним з приводів грузино-абхазької війни називають мовне питання!), про життя і смерть. І тут варто зауважити, що вистава 2007 р., за рік після неї почалася російсько-грузинська війна.
Які емоції викликає вистава? Нерадісні, бо вистава про війну і про людей, які її пережили. Проте це той сум, який спонукає замислитись. Не з усім, про що сперечаються герої, можна погодитися. Втім, для людини мислячої вистава відкриває нові обрії для міркувань, зокрема й про майбутнє нашої країни, про можливість чи неможливість повернення України до мирного стану. «Для миру мужності потрібно більше, ніж для війни», - стверджує один з героїв. Погодитись з цим чи ні – вибір кожного глядача.
Кому можна порадити подивитись цю виставу? Глядачу, який йде до театру не для простої розваги, а для того, аби по-іншому подивитись на вже звичні речі або відкрити для себе щось нове. Глядачу, для якого війна, що триває шість років на Сході України, - не порожній звук. Такого глядача вистава точно не залишить байдужим! Тим більше, що одне з ключових питань, яке звучить впродовж всієї вистави: «Що може зупинити війну?». Як на мене, у цьому питанні закладений значно ширший сенс – це і війна, яка може відбуватися всередині кожного з нас.
Волонтерка проєкту Theatre.love Бульбенюк Світлана
#місяць_грузинського_театру
Читай також: цікаві факти про виставу «Сакартвело», Маестро Гія Канчелі, тест: Як добре ти знаєш Грузію?
