З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Перетворитися в скульптуру, щоб віднайти нові зв’язки з собою та світом. Інтерв’ю з французьким митцем Олів’є де Сагазаном
12
0
0

Перетворитися в скульптуру, щоб віднайти нові зв’язки з собою та світом. Інтерв’ю з французьким митцем Олів’є де Сагазаном

Ми завітали за лаштунки театрального фестивалю «Кіт Ґаватовича»в неділю по обіді, щоб поспілкуватися зі всесвітньо відомим митцем Олів’є де Сагазаном. Він знайшов трохи часу між знайомством з містом та підготовкою до події, щоб поділитися своїм досвідом роботи з глиною, любов’ю до примітивного мистецтва та експериментами з входженням в транс. Все це львівські глядачі і глядачки змогли побачити на власні очі під час його виступу 5 вересня у LEM Station. Але чи змогли глядачі збагнути, чому і для чого це робить Олів’є де Сагазан? Ми розпитали його детальніше про досвід «Трансфігурації», його життєвий та творчий шлях, а також про місію його мистецтва.

Ви багато подорожуєте, їздите з гастролями, але, здається, вперше в Україні. Коли у вас відбувся перший контакт з організаторами фестивалю і що ви подумали, коли отримали пропозицію продемонструвати творчість тут?

Я дуже щасливий бути тут. Насамперед Львів здається молодим містом, дуже багато молодих людей тут бачу, чимало університетів. Знаєте, перше враження, коли приїжджаєш до міста — не розумієш мови, не знаєш, що написано — це досить цікаве відчуття. Відчуття завжди однакові (прим. — стосовно пропозиції взяти участь в проєкті в Україні). Я б хотів поділитися тут дещо іншими переживаннями. У сучасному світі ми усі загублені. Ми не знаємо, коли помремо, тому цей перформанс, ця містерія — вона покликана допомогти знайти відповідь на запитання: «Хто ми є». І у Львові, і в інших містах, де я гастролював, це для мене є головним завданням.

Розкажіть кілька слів про себе. Хто такий Олів’є де Сагазан?

Я людина, яка 20 років прожила в католицькому регіоні і в певний момент, я зрозумів, що у світоглядному, масштабному контексті я загубився і мені потрібно віднайти сенс життя. Це те, що я намагаюся робити зараз. Всі ми — люди, які зараз проживають на Землі, перебуваємо в стані колективної галюцинації. У всіх нас різні культури, ДНК. Один із засобів, який нас може врятувати — це відкрити наше серце. Перформанс «Трансфігурація», який я демонструю у Львові, сфокусований на оцьому пробудженні, щоб показати людину, яка прокидається і пізнає себе.

Ми, як і багато львів’ян, трохи знаємо про перформанс «Трансфігурація» — бачили відео та читали відгуки. Скажіть, про що ваш перформанс та як варто його розуміти?

Краще, щоб ви не дивились перед виставою перформанс в інтернеті (прим. — сміється). Навіть якщо ви побачите твори Френсіса Бейкона, то там ви теж можете помітити, що є певні моменти, які ви не розумієте на початковому рівні. Але часто і не потрібно знати контекст, щоб відчувати мистецтво, тому цілком достатньо чуттєвого рівня сприйняття. Створення багатьох масок під час перформансу — це для мене можливість глибше пізнавати внутрішнього себе. Я думаю, що маска є засобом, який підсилює цю внутрішню присутність. Дуже дивно, але в тих же карнавалах, коли ви носите маски, ви також більше стаєте самим собою. У примітивних культурах маска дозволяє знайти інтерсекцію між справжнім, іншим світом і, певним чином, вона є медіумом поміж двох світів.

Ви народились у Республіці Конґо. Також у деяких текстах та відео є згадки про ваші подорожі до Африки. Чи можна сказати, що культура Африки має значний вплив на вашу творчість та, зокрема, на перформанс «Трансфігурація»?

Так, я дуже люблю примітивне мистецтво. Зокрема, африканське, індійське, австралійське примітивно мистецтво. Тому що там немає меж між мистецтвом і життям. Коли шамани беруть частину плоті мертвої людини і формують з неї скульптуру, то це робиться для того, щоб дати можливість померлому вижити в іншому світі. Тут є певне естетичне начало, але більше в ньому закладено сенсу.

Перший показ перформансу відбувся у 1998 році. Як він змінювався протягом цього часу і чому він актуальний досі?

Спершу це був сильний досвід, коли я робив досліди разом з моєю студією. Перш за все, я хотів подивитись, як виглядає тіло, яке приховане за матеріалом. Адже скульптури не мають внутрішнього, активного матеріалу. Але як митцеві мені хотілося надати життя цій неживій матерії. Спершу мені не вдавалося, так би мовити, «оживити скульптуру», тому мені захотілося зробити внутрішнім матеріалом саме тіло. Це була спроба, я хотів побачити результат. Це були насправді дивні спроби, але я вирішив піти далі і зануритись глибше в цей досвід. У перші рази матеріал був тільки на моєму обличчі, але згодом я вирішив розповсюдити його по тілу. Також я додав сталеві щити у виставу, які знаходяться позаду мене. З часом, малюючи фарбами на власному тілі, я став рухатися і видавати звуки. Далі перформанс еволюціонував в тому плані, що я почав більше співати і танцювати. Тепер це цілковитий театр.

В одному з інтерв’ю ви говорили про те, що під час вистави «Трансфігурація», ви входите у стан, наближений до трансу. Якою є доля імпровізації у цій виставі?

Важко відповісти напряму, звісно. Я думаю, це фізіологічна реакція мого мозку. Можливо, це багато контактів між моїми нейронами. Стосовно відчуттів, то ти перебуваєш скрізь і будь-де у цей момент. Не впевнений, чи це змінює мене особисто, однак протягом перформансу я однозначно інший. Як сьогодні, так і завжди, це унікальний досвід. Під час виступу за декілька годин я буду заглиблюватися у дослідження цього стану.

Нам зустрічалися перформанси, де, окрім вас, є й інші актори. Розкажіть про вашу взаємодію під час виконання: як ви синхронізуєтесь і які нові сенси з’являються у ваших постановках?

Зі Стефані (прим. — колега, яка супроводжувала у Львові митця) я працював у виставі «Гібридизація». Незважаючи на те, одна людина з тобою чи десять, в будь-якому разі ти розумієш, що ці люди є частиною тебе. Кожен раз це інший шлях, який допомагає зрозуміти себе краще.

Які емоції, ви б хотіли, аби львівські глядачі сьогодні відчували після побаченого? Чи би мали змінитися їхні відчуття, світогляд, життя в цілому?

Цей перформанс я починаю як людина — у своєму піджаку, з краваткою, а закінчую його з «лицем-м’ясом». Я хочу, щоб люди зрозуміли, що ми не є одним цілісним, чистим матеріалом, ми є комбінацією багатьох. Можливо, увесь всесвіт такий, хто знає? Я просто хочу, щоб люди, коли дивилися на це деформоване обличчя, в першу чергу зрозуміли всю дивність життя і що це означає.

Чи плануєте ви далі розвивати Трансфігурацію? Якщо так, то як саме?

Я не уявляю, насправді. У стані трансфігурації, я знаю, що є якась частина мозку, яка не задіяна і я хочу її дослідити. Я лиш знаю, що вона є. Тому я не маю планів на розвиток перформансу, але я хочу глибше зрозуміти себе, дістаючись щораз глибших частин свідомості, які до того не вдавалося торкнутися.

Інтерв'ю: Олів’є де Сагазан, Діана Ігнатенко, Северин Стецюк

Особистості

Якщо люди знатимуть українських акторів, дивитимуться з ними кіно та цікавитимуться ними як...

«Ми живемо в той час, коли музика у кожного своя. І це найпрекрасніше, що може бути».

У нього багато талантів і заокеанська техніка майстерності. Його називають людиною-хамелеоном....

Кажуть, 1 липня – День режисера. З цієї нагоди підбірка цитат про режисуру і театр з інтерв'ю...

Максим Голенко про коломийський та миколаївський театри, керування театральною студією та...

Вас може зацікавити