З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олеся Жураківська: «Чим ближче прем’єра, тим ближчий мені герой»
716
0
0

Олеся Жураківська: «Чим ближче прем’єра, тим ближчий мені герой»

Олеся Жураківська про прем’єру моновистави «Усі найкращі речі»

Вже 1 та 3 березня у театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра прем’єра моновистави «Усі найкращі речі» з Олесею Жураківською. Сьогодні актриса бере участь у дванадцяти виставах, опікується Будинком ветеранів сцени та задіяна у зйомках серіалів «Консультант» та «Кріпосна 3 сезон». В інтерв’ю для Theatre.love актриса розповіла про прем’єру, філософію життя, стан Будинку ветеранів сцени та майбутні прем’єри.

Фото з репетеції вистави «Усі найкращі речі», фотограф – Анастасія Мантач

Новий досвід – це завжди виклик

Назва вистави – промовиста і краще за все описує тему постановки – «Усі найкращі речі». Це історія про семирічного хлопчика, який починає писати список найдивовижніших речей на світі, щоб дати сенс життя своїй мамі і собі, і багатьом іншим людям. Всі герої, яких я граю, мені близькі, тому що завжди я намагаюся кожного персонажа виправдати, знайти спільні риси з ним, пропустити крізь себе. Тому чим ближче прем’єра, тим ближчий мені герой.

Жанр моновистави обирала не я, а режисерка Тамара Трунова. Вона протягом чотирьох років приглядалася до цього матеріалу і нарешті склалося так, що і вона має наснагу, і я маю час і натхнення, аби зробити виставу. Ми вирішили спробувати, тому що цей жанр не такий поширений у нас і, як показує практика, дуже складний – вистава дається дуже великими енергетичними емоційними затратами. Але це цікаво, новий досвід – це завжди виклик. Звісно, що страх присутній, але насправді страх та хвилювання для актора – дуже конструктивна емоція. Ще під час навчання в ГІТІСі викладачі вчили, що саме через подолання, народжується справжнє. Якщо ж ти спокійна і з холодним носом – у тебе нічого не вийде.

Мені б хотілося, щоб вистава була цікава всім. Кожна людина, на якому б вона не знаходилася життєвому етапі, відкриє для себе якісь важливі речі, переглянувши цю постановку.

Фото з репетеції вистави «Усі найкращі речі», фотограф – Анастасія Мантач

Я намагаюся жити сьогоднішнім днем

Серед сьогоднішніх ролей є знакові, наприклад, «Корсиканка», яка вже стала частиною мого життя – протягом шістнадцяти років ця вистава має аншлаги. Але не скажу, що це моя улюблена роль, адже це як зрадити своїх дітей – кожну роль ти витягуєш зі своєї душі і як потім говорити, що я тебе не люблю?

У мене немає омріяних ролей. Якщо я мріятиму про якусь роль, яку мені не дали, то зможу пройти повз інші важливі речі. Моє сьогодення стане порожнім, всіма думками я знаходитимуся в бажаннях, які можуть навіть не здійснитися. Тому це не моя філософія. Я намагаюся жити сьогоднішнім днем, не оминати речі, які дарують мені радість у житті. Не йти кудись у майбутнє чи згадувати минуле, а насолоджуватися тією миттю, в якій я знаходжуся.

Фото з вистави «Корсиканка», фотограф – Анастасія Мантач

Чим більше у людини справ, тим більше вона встигає

Коли видається вільна хвилина, насамперед я сплю. Потім проводжу час зі своїми близькими та рідними. Якщо є більше часу, я подорожую. У вихідний день люблю куховарити: з подорожей завжди привожу спеції та нові рецепти, адже тоді кулінарія – не лише процес приготування їжі, а спогади, рефлексія та ланцюжок вражень: які тебе підживлюють.

Я впевнена, чим більше у людини справ, тим більше вона встигає. І так було з дитинства, тато і мама мені казали: «Чим більше у тебе напрямків роботи, тим більше ти встигаєш. Коли ж у тебе щось одне заплановано, то можеш дозволити собі полежати на дивані і навіть про це забути». Але я собі дозволяю і не думати про плани. Коли я їду відпочивати, я люблю рухатися інтуїтивно і не вибудовувати собі маршрут містом. Звісно, я знаю, що я хочу побачити, але як я до цього дійду – неважливо, адже тоді кожна річ для тебе як сюрприз і подарунок.

Фото з репетеції вистави «Усі найкращі речі», фотограф – Анастасія Мантач

Піклування про Будинок ветеранів сцени стало частиною не лише мого життя

Зі спокійною душею можу сказати, що стан Будинку ветеранів сцени покращився. Два роки тому з допомогою Богдана Струтинського, Євгена Нищука (тодішнього Міністра культури України), нам вдалося отримати достатнє державне фінансування. Тому на сьогоднішній день у закладі тривають ремонтні роботи, поступово відновлюємо кімнати, туалети, тепличку, так як не маємо можливості відселити ветеранів і зробити відразу капітальний ремонт. Тому спочатку переселяємо ветеранів в інші кімнати, приходять волонтери з допомогою, робимо ремонт, а потім вони повертаються до своїх помешкань. Але це буває доволі складно, тому що ветерани старшають, стають капризними і не бажають переїжджати, бо звикли там жити, – такий людський фактор. Коли у нас не було фінансування, я всіма способами збирала кошти, писала на фейсбук, щоб люди перераховували. Зараз розповідаю лише про приємні речі, коли сходимо на день народження чи що. Але все одно люди перераховують кошти і це свідчить, що піклування про Будинок ветеранів сцени стало частиною і їх життя, а не лише мого.

Найважче в кіно – це очікування

У ролі Павлини в серіалі «Кріпосна»

Доленосні випадки, люди, які наближають до твоєї мети, – це все є у моєму житті. Наприклад, була така ситуація, коли мені зателефонували запросити на кінопробу, я була дуже зайнята і спала по дві години на добу – фізично не могла приїхати. Кастинг-директорка каже, «Лесю, коли ти реально зможеш приїхати, просто скажи час?». Зрештою я приїхала о 17 мене відразу затвердили, а потім я дізнаюся, що кастинг-директорка 5 годин гуляла Києвом з продюсером і режисером, кормила їх, розповідала анекдоти, веселила, робила все, щоб люди мене дочекалися. Здавалося б, навіщо їй це? Значить відчувала цю внутрішню потребу, що так повинно бути. І таких випадків дуже багато.

Для експериментів я відкрита завжди, я дуже люблю, коли вода не стоїть, а тече. Вода повинна текти, інакше вона перетворюється в болото. Сьогодні театр і кіно – різні сфери існування (це і інші підходи, і інші проблеми). Якщо в кіно потрібно зберегти певний фізично-емоційний стан, а на сцену можна чекати понад 6 годин, то в театрі немає другого дубля і є лише один шанс. Тому найважче в кіно – це очікування. Це, звісно, банальні речі, але насправді дуже виснажливі.

Мені сподобалося працювати на телебаченні, хоча це жахливе навантаження поєднувати театр, кіно і телебачення. Це був період 4 роки, коли я спала по дві години, переїжджаючи з майданчика на майданчик. Це було дуже важко, але цікаво. Як ведуча я вже відпочила, тому взялася б за новий проєкт.

Фото з репетеції вистави «Усі найкращі речі», фотограф – Анастасія Мантач

Цьогоріч плануються прем’єри кінопроектів, але не знаю точної дати їх появи. Наприклад, вже відзнято серіал «Консультант» режисера Олега Туранського, і, звісно ж, готуємося до третього сезону «Кріпосної». Щодо театральних прем’єр я не розглядаю жодних пропозицій зараз, тому що всі зусилля спрямовані на підготовку до моновистави.

Інтерв'ю: Альона Ярушевська

Читай також: інтерв'ю з Дар'єю Петрожицькою, підбірка вистав за творами Лесі Українки, рецензія на прем'єру «Родина патологоанатома Людмили» від театру «Золоті ворота»

Особистості

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

12 запитань до актриси Молодого театру Вікторії Ромашко

«У мене так само в житті мистецтво, відданість театру переважає над особистим життям»

10 питань до актриси Лі Берлінської

У кожній державі і в кожній нації є виразник своєї духовності через сцену, тому що саме через театр...

Вас може зацікавити

«При надії»... на щастя?