З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олена Андрейчикова: «Мені цікаво пробувати свої сили в театрі»
Олена Андрейчикова: «Мені цікаво пробувати свої сили в театрі»
Олена Андрейчикова: «Мені цікаво пробувати свої сили в театрі»
187
0
0

Олена Андрейчикова: «Мені цікаво пробувати свої сили в театрі»

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

Ти завжди писатимеш

«А стану я письменником!» – нереально. Думаю, багато хто або й усі автори художньої прози зі мною погодяться. Про іншу літературу не казатиму, не знаю. Ніхто з прозаїків не приймає свідоме рішення почати писати. Бажання зростає зсередини, хочеш ти цього чи ні, міцніє, посилюється, і одного разу проривається, мов нахабна зелена травинка крізь асфальт. І вже пізно вирішувати бути чи не бути. Ти завжди писатимеш. Що вийде і чи це читатимуть, – вже зовсім інша історія.

Так, я працювала все життя перекладачем, паралельно писала оповідання, ховала їх в стіл, коли набиралася сміливості, показувала друзям і рідним, а потім – знову в стіл. Але одного разу я втомилася боятися і запропонувала видавцеві, на якого натрапила в фейсбуці, свою збірку. Мабуть, сміливість – це ще одна травинка, яка росте поряд з нестримним бажанням. Вийшло.

Після того, як вийшла моя друга збірка оповідань, проза стала моєю основною роботою. Інколи я займаюся перекладами з англійської, але тільки художньої літератури. Пишу сценарії, п'єси, проводжу зустрічі з читачами, беру участь в літературних концертах і фестивалях, періодично самоізолююся, щоб написати нову книгу. Ось би розповісти про це мені двадцятирічній! Можливо, це позбавило б її бажання витрачати час на ниття. Вона потім дізнається, що не все так легко і просто, але точно припинить боятися.

Літературні читання я проводжу вже багато років

Одного разу Олена Кравець мені запропонувала: «А давай я почитаю твої оповідання!». Я пам'ятаю той приємний літній вечір, свою радість, її посмішку, всі ці приємні враження, обговорення, фантазії. Вранці я прокинулася, і включився мій внутрішній адміністратор. Якось всередині мене примудряються дружити і допомагати один одному в спільній справі художник і завгосп. Я почала всіх обдзвонювати і випитувати: де краще, як правильно, афіші, квитки, змі, схема залу, світло, звук, драматургія виступу. У нас все вийшло, такої теплої реакції слухачів в залі ми навіть не очікували. Після кількох вечорів з Оленою, я подумала про те, що готова проводити такі заходи дуже часто, але зайнятість Олени в інших проєктах не дозволяла це робити, тому я вирішила, що вже сміливо можна розширювати проєкт – нові різні читці, інші автори, а не тільки я, нові зали, нові міста.

Літературні читання я проводжу вже багато років. П'ять років, якщо бути точним. Короткі оповідання, яких у мене накопичилося достатньо, – найбільш придатні для літературних або театральних читань. Прозу довго слухати важко, а короткі сюжетні історії – зовсім інша справа. Зазвичай я виступала в дуеті з музикантами. Правильно підібрана мелодія, звичайно, підсилює емоції від історії. А ось два читця на сцені – так, з Оленою це був мій перший досвід.

Звісно, спрацьовує стереотип, якщо автор – жінка, то проза – тільки для жінок. Але в моєму випадку це не так або не зовсім так. І чоловіки-сміливці завжди можуть в цьому переконатися. Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

Коли зі сцени я чую свої історії, відчуваю щастя, звичайно. І якесь приємне відчуття – я здорова. Не тільки я чула ці голоси у своїй голові, не тільки мені не давали спокою ці нав'язливі герої, а тепер ось, всі їх чують, вони майже живі, справжні, все нормально, я не збожеволіла.

Мені цікаво пробувати свої сили в театрі

Одеський Театр вух – це перший в Україні аудіотеатр, де головним героєм безпосередньо є текст. Глядачам зав'язують очі, і жодний візуальний ряд не відволікає їх від занурення в звуки і букви. Засновницею театру є письменниця Ірина Фінгерова, крутий прозаїк, мотиватор, організатор, коротше кажучи, чарівниця. За моєю повістю «Чужі» ми поставили в театрі п'єсу, і так, я ще й граю там маленьку роль. Моя акторська гра – це чистий експеримент, я ж не професійна актриса, але, кажуть, не погано, можна мене слухати.

Мені цікаво пробувати свої сили в театрі. Я відкрита до пропозицій і варіантів співпраці. Зараз я пишу п'єсу для класичного театру за пропозицією режисерки і актриси Театру на Чайній в Одесі Руслани Рудої. П'єса про підлітків, про дорослішання, про спроби знайти своє місце, про відносини з батьками і з однолітками. У п'єсі використані реальні монологи дівчаток-підлітків – це абсолютно новий досвід для мене у спільній творчості. І, звичайно, під керівництвом режисера. Але карантин розслабив нас, ми могли б закінчити п'єсу і раніше. Зараз обов'язково прискоримося.

«Ніжні виживуть»

Днями я закінчила нову книгу. Це буде збірка оповідань. Багато з них написані під впливом захопленості проєктом #прозаnostra – театральні діалоги, гіперболізовані драми, іронія і самоіронія, яскраві герої, яких хочеться запам'ятати і навіть наслідувати. Для мене це був свого роду творчий відпочинок після серйозного роману «Тіні в профіль». Мені хотілося легкості, посмішок, лірики, ніжності і багато надії, яку б відчув і читач. Начебто сталося. І назва відповідна «Ніжні виживуть». Скоро-скоро у всіх книжкових магазинах країни. І, звичайно, будемо читати ці нові історії на концертах #прозаnostra.

Інтерв'ю: Альона Ярушевська

Читай також:

Літературно-театральний проєкт #Прозаnostra: сценічні читки сучасної прози

«12 Офелій» – перша постановка п’єси Карідад Свіч в Україні

«Код Да Вінчі» – театральна прем’єра 2021

Особистості

У липні я стала режисеркою-постановницею у Київському академічному театрі ляльок і вже поставила...

До Дня народження Богдана Сильвестровича Ступки

Вова Лерт – режисер, який знімає голлівудське кіно в Україні. Кінорежисер, сценарист, випускник...

12 запитань до актриси Молодого театру Вікторії Ромашко

«У мене так само в житті мистецтво, відданість театру переважає над особистим життям»

Вас може зацікавити