Олександр Зінєвіч: «До театру треба ходити частіше, щоб бути в тренді»
61
0
0

Олександр Зінєвіч: «До театру треба ходити частіше, щоб бути в тренді»

Актор Олександр Зінєвіч вперше розповів про акторську роботу та захопленням фотографією, поділився цікавими історіями про театр на Липках та своїми спостереженнями про глядачів.

Театральна кар'єра Олександра Зінєвіча розпочалася дванадцять років тому на сцені театру російської драми. Сьогодні на рахунку актора понад п’ятнадцять ролей в ТЮГу на Липках. Окрім цього, Олександр знімається в кіно та фотографує у стилі психологічного портрету. Про початок акторської кар’єри, улюблені ролі, роботу фотографа та сучасний театр читайте в ексклюзивному інтерв’ю для Theatre.love.

Тоді це називалося спробувати, а зараз – вжитися в роль

Три роки я ходив до театрального гуртка у школі, де грав однойменну роль у виставі «Людина з бульвару Капуцинів». Найбільше мене вразив один момент на репетиціях, коли дали окуляри, тому що я не міг впоратися з роллю. Тоді це називалося спробувати, а зараз – вжитися в роль. Я з ними бавився, одягав, щось грав і потім мені режисер сказав: «Якщо будеш так жити на сцені, буде все чудово». І я погодився. Це були дрібниці і репетиція з окулярами, але для мене це стало певним поштовхом, що все вдасться. Тоді вперше виникло бажання стати актором, але до театрального інституту потрапив випадково. Я проходив повз, вивчив байку-монолог за тиждень і подумав, якщо вступлю з першого разу, тоді буду навчатися, ні – продовжуватиму свій шлях у Академії водного транспорту. Дійшов і вступив, але довелося дідусеві пояснювати, чому я не обрав академію.

Олександр Зінєвіч у виставі «Ідеальний чоловік» ТЮГу на Липках

Дорослий глядач йде на вистави свідомо і з певними очікуваннями

Сьогодні я частіше граю у виставах для дорослих, а не дитячих (за вісім років у мене не було жодної значущої ролі). На виставах для дітей можна побешкетувати, але мені, звісно, більше подобаються вистави для дорослих. Там інший глядач. Як діти налаштуються, так вони і споглядатимуть виставу, а дорослий глядач йде на вистави свідомо і з певними очікуваннями від постановки. Я це відчуваю інколи, особливо на виставі «Вишневий сад», тому що глядачі знають, що вони йдуть на Чехова. Лопахін – моя найулюбленіша роль, там є все: любов і ненависть, нереалізованість і реалізація, прагнення до цілі і неможливість її досягнути. Тобто цей герой дуже різноплановий і в будь-який момент ти можеш накласти свою життєву лінію і відкрити для себе цю роль під іншим кутом, який для тебе ближчий сьогодні. Свідомо йдуть на «Фігаро», це теж крута роль, але для неї потрібно багато енергетичних затрат і треба зібратися з силами, а Лопахін все ж таки більш філософський. Сучасну драматургію треба підказати: дуже часто буває, коли люди бачать театр, гарну афішу і вирішують піти на виставу. Але ми більше орієнтуємося не на випадкових глядачів, а на постійних. У нас є одна жінка, яка на одну й ту ж постановку приходила п’ять разів і дарувала квіти, – це так приємно і я розумію, що є певний лакмусовий папір для неї.

Я за будь-яку виставу, де можна поширювати речі, щоб між глядачем та акторам виникало взаєморозуміння на рівні кухонного

Сьогодні мені подобаються Аль Пачіно, Роберт де Ніро, менше – Джонні Депп, Леонардо ді Капріо. Певний час захоплювався Інокентієм Смоктуновським, переглядав всі його фільми, видивлявся його монологи, якими техніками користується, а потім подорослішав і припинив оцінювати акторську гру. Оскільки я багато уваги приділив телевиставі «Гамлет» Смоктуновського, то було б цікаво попрацювати над нею, тому що там багато думок, які цікаво транслювати зі сцени. А взагалі я за будь-яку виставу, де можна поширювати речі, щоб між глядачем та акторам виникало взаєморозуміння на рівні кухонного – коли сидиш вдома і спілкуєшся про найпотаємніше. Таке буває у постановці «Вишневий сад», коли виходиш на сцену, кажеш спокійно якусь фразу і відразу виникає відчуття комфорту. На вулиці мене впізнають лише як кіноактора. Після вистави буває, що люди проходять повз і впізнають на алеї біля театру, а у місті – менше такого. Це завжди так ніяково відбувається, вони підходять і кажуть: «А це я вас бачила?», «Ви так круто зіграли» і я відповідаю «Ну да, круто, гарного вам дня». Або проходять повз, вдивляються і не наважуються підійти. Але це не найголовніше, звісно, хоча людям, мабуть, приємно (навіть більше, ніж мені), коли спочатку бачили на сцені в образі, а тепер у звичайному вигляді.

Я хвилююся, коли вперше виходжу в певній ролі на сцену або коли було мало репетицій

Є позитивне хвилювання перед виходом на сцену, а є негативне. Часто воно не від тебе залежить і його легше збудити в собі, ніж впоратися з ним. Звісно, я хвилююся, коли вперше виходжу в певній ролі на сцену або коли було мало репетицій, а обсяг роботи великий. Тоді нервую, щоб здійснити враження про себе як персонажа. Наприклад, у виставі «Сон літньої ночі» я граю бога Оберона, то потрібно, щоб він не запинався в тексті, щоб він гарно рухався, тобто це ті речі, що вражають глядача. У виставі «Вишневий сад», навпаки, є приємне хвилювання перед виходом на сцену, що навіть допомагає, а не заважає. Взагалі хвилювання забирає дуже багато уваги актора, яке необхідно йому на сцені, краще спрямовувати його у правильне русло. Тому зараз не звертаю на нього увагу. Якщо докладати зусилля, щоб його побороти, то воно почне сильніше впливати. Інколи намагаюся уявити, що це не моє хвилювання, а героя. І це допомагає увійти роль, тобто потрібно зробити його позитивним.

Багато смішних історій, але чомусь всі без мене відбуваються.

Цікава історія була з виставою «Фігаро». Був екстрений випуск вистави, а у актора, який грав однойменну роль, не виходило бути на виставі. І мене за чотири дні до показу вкинули у тригодинну виставу – велика кількість тексту, дві з половиною години на сцені. У театрі зчинився переполох, всі стояли за кулісами з текстами, а в додаток перед виставою я зв’язку розірвав. Це був свідомий досвід для мене, бо, звісно, був дублер, з яким ми репетирували чотири дні, але я все-таки зіграв цю роль. Багато смішних історій, але чомусь всі без мене відбуваються.

Не знаю, чи буде це цікаво, але в «Дон Жуані» дуже багато реквізиту на мені. Буває, що перед сценою, де Донні Анні маю показати каблучку, я сиджу в машині і розумію, що її немає. Я починаю показувати це у віконце і Ігор Іванов, який грає Сганареля, тоді наче біжить навколо сцени і кидає мені прикрасу. Багато таких речей, але вони цікавіші безпосередньо на виставі, ніж розповідати про них, бо вони життєві.

Я ніколи не шукав цієї роботи, вона сама приходила

Захоплення фотографією з’явилося п’ять років тому через велике бажання зняти короткий метр. І воно досі ще є, адже я зняв дві короткометражки як оператор, але хочу спробувати себе як режисера. З цією метою я купив камеру, але щось не виходило, сценарій дуже довго писався і тоді моя колишня дівчина попросила сфотографувати її для акторського портфоліо. З того часу мені почали писати люди та просити зробити їм фотосесію. Я ніколи не шукав цієї роботи, вона сама приходила. Сьогодні я фотографую в основному акторів і це психологічні портрети. Я не беруся за предметку, інтер'єрні зйомки, за репортажі. Я бачив багато відомих і ні фотографів психологічного портрету. Інколи намагався навіть робити схожі роботи, але у мене, коли я хочу наслідувати когось, то виходить гірше, ніж відпускаючи себе. Тому вони більше потрібні мені для тренування сприйняття та смаку, які роботи насправді є крутими. Так само, коли переглядаєш хороші вистави, фільми, у тебе виробляється гарний смак і ти можеш відрізнити хороші і не дуже фотографії. Коли ти виходиш на сцену, то твій напрацьований смак не дозволяє тобі грати гірше або у крайньому випадку не перегравати більше. Тому, мені здається, що смак – це найголовніше у творчої людини. Саме він не дозволяє вийти за рамки ненормативної лексики в плані творчості.

Фотографія для мене – віддушина.

Фотографія для мене – віддушина. У мене немає мети реалізуватися у цій сфері, стати мегакрутим та відомим фотографом. Якби спочатку були складнощі, я, напевно, не займався б цією професією. Я отримую задоволення, я спілкуюся з людьми, як у себе вдома на кухні. Це розмови про життя, їх про ставлення до нього чи до соціальності, які проблеми існують взагалі, що люди думають про проблеми між чоловіком і жінкою тощо. Це завжди розкриває людину, наприклад, чому чоловік і жінка часто не знаходять спільну мову, – у кожного своя думка щодо цього питання. Коли людина починає про це говорити, у нього інші процеси відбуваються в організмі, він збуджується, тому що ця тема цікава. Тому мені дуже приємно спілкуватися з людьми. Відомі вони чи ні, мені байдуже. Вони – люди і в обох є своє ставлення до життя, до того, що він робить і що відбувається навколо. Головне – не чіпати політику і подібні теми, бо нічого гарного на фотографіях не вийде. Я не біжу за фотоіндустрією, хоч і буваю на виставках та тусівках, але все-одно більше позиціоную себе як актор.

Олександр Ярема у виставі «Кицюня» Дикого театру

Театр повинен брати відвертістю

Ходжу в театри в більшості випадків за запрошенням від інших акторів, але я розумію, що це shame of meet. Треба ходити частіше, щоб бути в тренді. Я, звісно, винен, але немає комунікації між театрами. Я б дуже хотів, щоб була традиція ходити один до одного на прем'єри. Це дуже круто, коли є якийсь фідбек і є колективний обмін позитивною конкуренцією. Є вистави і театри, які я б порекомендував обов'язково відвідати. Для різноманітності – це Дикий театр, тому що амплітуда сприйняття людини – це в принципі її культурний розвиток. Зараз багато нестандартних вистав з’явилося в театрі «Золоті ворота». Класику теж ніхто не відміняв, але глядач стає розбещений кінофільмами та іншими заходами. Саме театр повинен брати відвертістю, нехай не так кардинально, як це робить Дикий. Мене Олександр Ярема запрошує на «Кицюню» і я розумію, що йому можна довіряти. Там, де грає Ярема, в принципі не може бути погано. Ще в Дикому вийшла вистава «Кайдаші 2.0» теж з Яремою. У Малому театрі є незвичайна вистава «Force Play» про самогубця, яка відбувається на даху про без музики і світла. Мабуть, дуже важко грати у цій постановці, тому що немає ні музики, ні світла, де можна сховатися, але для актора це дуже крута річ, тому що його видно як чистий аркуш. Ще я за те, щоб театри комунікували з Європою, щоб європейські театри приїжджали сюди показувати нестандартні, незвичні постановки для розширення світогляду.

Щоб залучати молодь до театру, необхідно ставити актуальні п’єси, сучасну драматургію. Шукати сучасні проблеми серед молоді і намагатися думати, як вони, а не сприймати проблеми очима дорослих. Тобто, якщо питання стосується гаджетів, то треба ставати на їх чітку життєву позицію, робити фриковатими головних героїв. Виправдовувати дітей, а не картати, обманювати, намагатися змінити, сказати, що вони неправильно живуть і у Радянському Союзі не було гаджетів. Якщо людина знаходить відголос в собі, ехо, то йому не важливо, чи є спецефекти, летючі люди чи голограма. Тоді молодь зрозуміє, що вона не самотня у своїх думках, і буде ходити на подібні вистави.

«Було / не було» з Олександром Зінєвічем

Було, що над вами жартували під час вистави?

Light version. Так, було.

Було, що ви нетверезі або після гучної вечірки виходили на сцену?

Було, що після гучної вечірки. Мені здається, це у всіх було. У будь-якому випадку спробувати хоч раз в житті варто, щоб перевірити, як працює організм в екстремальних умовах.

Було, що ви забували слова на сцені?

Було, але у мене спрацьовує якась пауза, вакуум всередині і приходять слова. Коли взагалі жодного слова не знаю, лише снилося.

Було, що ви забували подальший розвиток сюжету?

Теж сни такі були, а в житті – ні.

Було, що ви закохувалися у свою партнерку?

У школі. У театральному гуртку.

Був у вас роман з фанатками?

Чи користувався я своїм службовим становищем? Так, бувало.

Було, що ви забували про виставу або зйомки в кіно?

Ні.

Було, що ви не встигали перевдягнутися на виставу і виходили в повсякденному одязі?

Ні, але був один актор, який прийшов на «Ромео і Джульєтта» в кепці і футболці.

Було, що губився важливий реквізит і вам доводилося грати без нього?

Напевно, було, але я не пригадаю ситуацію.

І наостанок, було, що на виставі не було глядачів?

Так, було. Останній раз це було дуже тяжко, тому що був «Фігаро», який потребує фідбека від глядача. Якби Чехов, то там собі на втіху можеш грати і якщо три людини в залі сидітиме, а тут все-таки активна комедія тривалістю три години, і коли всьо п’ятнадцять осіб в залі, то дуже складно. Це – негативний досвід, під кінець вистави я був дуже вичавлений.

Особистості

Колектив Театральної майстерні Миколи Рушковського про команду, основні принципи та цінності,...

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Улюбленець глядачів Ігор Качур 19 серпня відкриватиме новий сезон театру «Актор» прем'єрною...

Художня керівниця театру КХАТ Катаріна Сінчілло про головні ролі, ювілейний сезон КХАТу та сучасний...

Художній керівник та режисер Театру на Подолі Віталій Малахов розповів Theatre.love про плани у...

Найближчі вистави з Олександром Зінєвічем

ТЮГ на Липках
Ідеальний чоловік
ТЮГ на Липках
Ярмарковий гармидер
ТЮГ на Липках
Пригоди Тома Сойєра
ТЮГ на Липках
Шалений день
ТЮГ на Липках
Вишневий сад