З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олександр Книга: «У мистецтві не існує поняття провінції»
Олександр Книга: «У мистецтві не існує поняття провінції»
Олександр Книга: «У мистецтві не існує поняття провінції»
119
0
0

Олександр Книга: «У мистецтві не існує поняття провінції»

Інтерв'ю з Олександром Книгою про керування театром, зміни впродовж 32 років, соціальні та благодійні ініціативи, плани на майбутнє та найближчі прем'єри

Ви стали директором-художнім керівником у 1989 році. Яких принципів Ви дотримуєтесь у керуванні театром?

По-перше, це довіра! По-друге, позитивна атмосфера у колективі. Тому що в театрі працюють різні люди з різними поглядами, з різним менталітетом, з різною енергетикою. Іноді їх дуже важко об’єднувати, тому, мабуть, основний принцип – це злагода в колективі.

Яким був театр, коли Ви його очолили?

Ви знаєте, це було так давно і дуже складно. Ми якраз переживали 90-ті, коли в театрі грали виставу для 5-6 осіб у залі, заробітну плату отримували капцями, цукром, горілкою… Але кожного дня ми відкривали двері та працювали навіть для кількох глядачів, аби переконати місце, соціум, що театр є. Ми зрозуміли, що повинні виростити і виховати свого глядача. Почали працювати з дітьми – з’явився «День театру у школі». Роки плідної праці, і, як результат, – останні 15 сезонів у нас аншлаг за аншлагом.

Розкажіть, як змінився театр за ці роки, чого вдалося досягти, а що хотіли б ще покращити?

Ви знаєте, покращенню немає меж. Хочеться, щоб було ще краще: і репертуар, і режисери, і актори, і інтер’єри в театрі. Але можемо похвалитися й уже напрацьованим. За ці роки нам вдалося змінити деякі речі у приміщенні театру. Ми відкрили багато сценічних майданчиків (прим. ред.: театр-кафе, «Сцена під дахом», «Сцена під колом», Лісовий театр, «Театральний дворик»), на яких йде різноманітний репертуар. Але мені хотілося б зробити капітальний ремонт у театрі, щоб він виглядав, як справжній академічний чи, може, навіть національний український театр! Щоб він був взірцем для всього і для всіх!

За рік у театрі виходить близько 16 прем’єр. Розкажіть про репертуарну політику театру.

Колись я це зрозумів сам, але недавно почув у інтерв’ю Табакова, що театр – це супермаркет, в який приходить людина за певним продуктом, якщо говорити так схоластично. Вона повинна вибрати щось на свій смак і саме тому в нас з’явилося одне з перших в Україні театр-кафе, де глядач сидить у залі за столиком, п’є каву або навіть шампанське і дивиться виставу.

Театр-кафе існує вже 15 років, має свого глядача та користується попитом. Ми зрозуміли, що ця сцена цікава для певної категорії людей і продовжили експериментувати. З часом відкрили «Сцену під дахом», сцену для моновистав під сценічним колом – це доволі великі майданчики для театру. Велика сцена у нас на 700 місць і це великий об’єм для співпраці з глядачем.

Наразі у нас шість сценічних майданчиків. На кожному із них є свій репертуар, тому і дуже багато прем’єр – на різні смаки. Ми пропонуємо музичні комедії, трагедії, музичні програми, сучасні цікаві п’єси українських та драматургів з інших держав. Так само підбираємо і режисерів. У нас є когорта наших херсонських, четверо з яких працює в театрі у різних напрямках. Звісно, запрошуємо молодих цікавих режисерів або вже відомих. У нас ставив Лінас Зайкаускас – відомий литовський режисер, ми співпрацюємо із закордонними творчими людьми – це і Португалія (Руї Мадейра), і Румунія (Раду Ґілаш), і Угорщина (Бейла Мере), велика співпраця з Грузією – Каха Гогідзе нещодавно поставив у нас «Станцюй зі мною танго» за п’єсою його землячки Ніно Мірзіашвілі. Завдяки фестивалю «Мельпомена Таврії» у нас дуже багато знайомств, до нас приїжджають гості – потужні цікаві люди, відомі у творчих колах тої чи іншої країни, і тому така велика палітра прем’єр, що дозволяє залучити ще більше глядачів.

У зв’язку з пандемією у світі, ми всі були змушені змінювати щось у своїй роботі та адаптовуватися до нових реалій, Ви також запровадили багато цікавих форм роботи з глядачем в онлайн-форматі. Чи став для вас цей новий досвід поштовхом розвивати театр з нової, іншої якоїсь сторони?

Ми розуміємо: щоб ще більше достукатися до глядача, ще більше розширити глядацьку аудиторію, необхідні якісь речі (навіть уже не перебуваючи на карантині) робити онлайн: це і акторські візитівки, і уривки з вистав, навіть онлайн-вистави для тієї категорії людей, які не можуть відвідувати театр, – це також важлива соціальна складова нашої діяльності.

Ще років сім тому на фестивалі народився відкритий театр, де на сцені в лісі ми почали випускати прем’єри, а кілька років тому у нас з’явився додатковий майданчик для показу вистав – Лісовий театр. Коли почався карантин, ми зрозуміли – це для нас вихід, тому відразу відкрили сцену у дворику («Театральний дворик») і почали робити туристично-театральні речі. Ми запропонували глядачам подорожувати країнами Європи, не виїжджаючи з Херсона. Не можете поїхати в Італію? Значить, Італія приїде до вас! Ми робимо італійську програму, наше кафе готує італійські смаколики, – суцільне відчуття, що Ви сидите в одному з італійських двориків. Також ми зробили французьку та українську програми, які дають нам можливість широко спілкуватися з глядачами.

Усе літо ми працювали у Лісовому театрі, де вперше на півдні України народилась імерсійна вистава «Сон літньої ночі» режисера-постановника Євгенія Резніченка. Вона настільки сподобалась глядачам, що до нас почали приїжджати туристичні автобуси з області та сусідніх Миколаєва й Одеси. Так що сам карантин підказував нам, як діяти, де показувати вистави. Але, я думаю, ми знайдемо ще більше цікавих локацій – справа часу.

До речі, до Дня Конституції у нас з’явився акустичний концерт на Станіславських скелях, який також настільки сподобався глядачу, що ми були змушені повторити його ще раз на День незалежності. Зараз на літо плануємо повторити такий досвід: це і туристичну привабливість Херсонщини збільшує, і ми показуємо, що саме своїм творчим сегментом можемо привернути увагу до цього місця. А є ще пустеля, море, гарячі гейзери, на яких ми також плануємо зробити щось цікаве. Херсон – місто можливостей і ми не втомлюємося це доводити!

Сьогодні у вашому театрі дуже багато соціальних важливих ініціатив, зокрема запустили флешмоб #Я_ЦІНУЮ_ЛІКАРІВ, долучалися до Міжнародної кампанії «16 днів проти насильства» тощо. Театр із самого початку приділяв увагу соціальним ініціативам? Розкажіть детальніше про соціальні ініціативи, які є у вашому театрі (можливо, є якісь щорічні)?

Театр живе і працює в соціумі, тому у нас дуже багато цікавих соціальних ініціатив, ми намагаємося бути корисними містянам, області, місту. У нас є вистави соціального спрямування для окремих категорій людей. Ми підтримуємо всі цікаві ініціативи, які є в нашій країні й області, і я маю надію, що наш приклад допоможе й іншим робити такі речі. Якщо говорити про якусь окрему тему, наприклад, ми вже багато років співпрацюємо з Міжнародною антинаркотичною асоціацією та навіть встигли зробити виставу на основі реальної історії про залежність та боротьбу з нею – «Ілюзія» автора та актора Андрія Скутельника.

Зараз продовжуємо співпрацю та робимо нову виставу – «Моя хата скраю…». Ми бачимо, який це ефект дає, коли возимо «Ілюзію» у Харків, Київ, Миколаїв, як реагують глядачі тут, у Херсоні. Бачимо очі молоді, яка дивиться сповідь людини, що пройшла через ці проблеми, і розуміємо – це багатого вартує. Якщо ми врятуємо бодай одну людину, повернемо у соціум хоча б одну душу, це буде величезний здобуток, а якщо їх буде десять – то це неоціненний вклад! Так що всіх закликаю займатися соціальними речами – вони приносять користь і вам, у першу чергу, і суспільству.

Ви створюєте проєкт разом із Міжнародною антинаркотичною асоціацією. Розкажіть більше про цю ініціативу, як вирішили здійснити такий проєкт, коли він буде втілений?

Якщо говорити про новий проєкт, який народився у нас після «Ілюзії», то маю позитивну новину: 1 квітня відбулася генеральна репетиція проєкту «Моя хата скраю…». «Сцена під дахом» театру перетворилась на знімальний майданчик ток-шоу. Тема передачі – наркозалежність. Три історії людей, які страждали від залежності, очима їхніх батьків. Різні соціальні прошарки, різне виховання, але таке, що призводить до крайнощів… Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк.

Ми подавали грант на Український культурний фонд, хотіли зробити це потужно, маючи фінансовий ресурс. Через технічні перепони проєкт фінансування не отримав, але ми для себе вирішили: ідея класна, будемо працювати. Прем’єра планується у травні.

Фото з вистави «Ілюзія»

Крім соціальних проєктів, ви розвиваєте і благодійницьку діяльність, наприклад, долучалися до збору коштів для Аделіни Мотенко та показували благодійні вистави, розкажіть про благодійний напрямок у театрі.

Розумієте, наприклад, йде дитяча вистава, дивитися яку приходить школа. Я розумію, що у кожному класі – 5-6 дітей, які не в змозі заплатити кошти. Я не можу сказати: «Ви стійте там за театром, а ви, діти, йдіть дивіться». Ці діти, звісно ж, приходять на вистави. Ми якось порахували, що за рік обслуговували до 15000 дітей пільгових категорій — величезнавеличезна цифра! І ми продовжуємо цю роботу. Сьогодні спеціально для військовослужбовців, воїнів АТО та їхніх сімей, для малозабезпечених, пенсіонерів віддаємо нереалізовані квитки, щоб вони мали змогу побувати у театрі.

Як плануєте розвивати театр далі? Який план розвитку на найближчі роки?

Плани у нас грандіозні! Ми хочемо бути національним театром! І це не просто наші амбіції, а ми виконуємо величезну роботу, щоб Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша в перспективі міг отримати статус національного. Наша плідна співпраця з містом, областю, Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», закордонні проєкти дають нам впевненість – мрія обов’язково здійсниться. Це і з меркантильної точки зору, адже хочеться, щоб у людей, які працюють у театрі, збільшилася заробітна платня. З іншого боку, ми хочемо диктувати Україні та всьому світу, що у мистецтві не існує поняття провінції. Воно або є, або його немає. Так що спішіть у Херсон на фестиваль і в театр!

У репертуарі театру вже є копродукція зі штутгартським театром, чи плануєте ви ще копродукції з театрами? А чи хотіли б? З ким?

Звісно, ми були в Штутгарті та робили спільну виставу, але подібний проєкт у нас є з португальським театром із міста Брага, який не вдалося реалізувати торік, хоча отримали на це кошти від Українського культурного фонду. Мала бути спільна постановка з командою із Португалії, в основі вистави – легенда про Педру та Іненж. Після прем’єри трупа мала поїхати на 10-денні гастролі до Португалії та Іспанії. Цього не сталося у 2020-му через локдаун, але маємо надію, що обов’язково реалізуємо проєкт цьогоріч.

Інший цікавий творчий проєкт – із румунським режисером Раду Ґілашом. У 2017-му ми створили виставу «Межа або у контейнері» про бажання багатьох українців покинути свою державу в пошуках кращої долі за кордоном. Ми намагаємося показати глядачам: може варто шукати кращої долі і робити все для того, аби у нашій країні було так гарно, щоб їхали до нас, а не ми кудись?!

Зараз із грузинськими театрами є дуже багато задумів і ми їх обов’язково реалізуємо. Є запрошення від польських команд, щоб втілити нашу виставу «Лісова пісня» на відкритому майданчику у Польщі.

Фото з вистави «Лісова пісня»

Розкажіть про плани на цей рік, які прем’єри готуєте для глядачів, які проєкти плануєте випускати?

У лютому вийшла вистава «Безхребетність» за п’єсою німецької драматургині Інгрід Лаузунд, до Міжнародного дня театру Андрій Май поставив «Чайку» А. П. Чехова. Наразі працюємо над п’єсою «Вічність і ще один день» сербського драматурга Милорада Павича – це буде імерсійна вистава всередині театру. Це вистави, які заплановані на перше півріччя. Далі загадувати не будемо, але плани у нас грандіозні.

Ми впевнені, що є глядачі, які планують відвідати херсонський театр вперше, що б Ви їм порадили? Що б Ви хотіли побажати глядачу під час вибору вистави?

Хочу побажати глядачу розуміти, куди він іде, бо інколи бачу, що людина купується на назву. Частіше це буває не з нашим театром, який відкриває кожного дня двері та запрошує глядачів, а з гастролерами, які приїжджають із яскравими назвами, а насправді ж це вистави доволі сумнівного ґатунку. Глядач не розуміє, куди він йде, і вважає, що це вистави херсонського театру.

Ми любимо нашого глядача, чекаємо його в гості та робимо все, щоб йому було комфортно. Для нього працює затишне кафе зі смачною кавою, для нього – найкращі актори театру, найкращі режисери не тільки Херсону, а й України та закордону. Ми робимо все для того, щоб довести: ми є, ми працюємо, ми відкриваємо двері нашого театру для вас! Любіть театр у будь-яких його проявах! Він цікавий завжди – у будь-яку погоду, на будь-якій виставі, тому що це мистецтво, яке народжується у вас на очах!

Інтерв'ю: Альона Ярушевська

Читай також:

Програма VIII Міжнародного Фестивалю Українського театру «Схід-Захід»

Цікаві факти про найстаріший в Україні театр для дітей

Оголосили результати Міжнародного конкурсу театральної фотографії «Театр у фотооб’єктиві»

Особистості

Кажуть, 1 липня – День режисера. З цієї нагоди підбірка цитат про режисуру і театр з інтерв'ю...

Максим Голенко про коломийський та миколаївський театри, керування театральною студією та...

6 червня відбудеться показ імерсійної вистави «Все, що вам потрібно знати про лисиць» від театру...

5 та 12 червня прем’єра «Людина у кімнаті» в театрі «Сузір’я». Глядач побачить результат роботи із...

Звичайна глядачка, справжня театралка чи організаторка домашнього театру, – ким була Леся Українка...

Вас може зацікавити