З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Олег Коркушко: «Акторська професія – це постійний вихід із зони комфорту; якщо його не відбувається, в тебе немає внутрішнього росту»
Олег Коркушко: «Акторська професія – це постійний вихід із зони комфорту; якщо його не відбувається, в тебе немає внутрішнього росту»
Олег Коркушко: «Акторська професія – це постійний вихід із зони комфорту; якщо його не відбувається, в тебе немає внутрішнього росту»
55
0
0

Олег Коркушко: «Акторська професія – це постійний вихід із зони комфорту; якщо його не відбувається, в тебе немає внутрішнього росту»

Актор Театральної Майстерні Миколи Рушковського Олег Коркушко про навчання на курсі Миколи Миколайовича, акторську професію, ролі та власний підхід до їх створення

– Бажання стати актором підтримали ваші батьки і сестра, а як воно з’явилося?

Насправді все сталося дуже несподівано для мене: буо приховане бажання стати актором, та все ж таки я подавав документи і в інші виші на юридичний, філософський та історичний факультети. Лише в останній момент батьки нагадали, чому б мені не вступити в театральний, що я і зробив. Щоправда до вступу я був зовсім не готовий і навіть не мав програми, тому обирав її дуже банально: монолог «Бути чи не бути», свої вірші, пісня та проза. Тоді я приховувався під іншими псевдонімами, адже один хлопець сказав, що своє читати не можна, але мене розсекретили. Перші два курси я не розумів, куди потрапив, а вже через три-чотири роки педагоги розповіли мені, що мене взяли більше як драматурга, але потім все змінилося.

– Ви навчалися на курсі Миколи Миколайовича Рушковського і про Майстра є багато розказаних історій, поділіться своїми спогадами.

Так, про Миколу Миколайовича Рушковського можна говорити не один день і це буде дуже довга та приємна розмова. Це світ, планета, людина з високим рівнем духовності, яка навіть зараз, після своєї смерті, є авторитетом і провідною зіркою. Він завжди говорив: «Я хочу зробити з вас не так артистів, як людей», тому що так важливо бути людиною і лише зараз я починаю розуміти ці слова. Микола Миколайович завжди піклувався про нас, як про дітей, і про мене особисто. Я знав його близько восьми років і, напевно, цього недостатньо, щоб розповісти про цю людину сповна. Було безліч історій, коли він телефонував о третій годині ночі і розповідав, що не може заснути і думає, як потрібно грати мою роль. Зараз все це більше нагадує легенду, якої насправді ніколи не було, після його смерті здається, що так не буває в реальності. Завдяки Миколі Миколайовичу, я розумію наскільки важливо акторові не втрачати здоровий глузд, цікавитися життям (адже наше покоління дуже інфантильне) і бути «тут і зараз» протягом життя. Зрештою, Микола Миколайович ще буде відкриватися для мене в міру отримання досвіду.

Про Майстра говорять усі випускники, які домоглися чималого успіху в акторській сфері або які не продовжували цю справу, але які завжди згадують про Миколу Миколайовича як доленосну людину в їх житті. Всі історії є у кінострічці «Рушковці. Шлях майстра», але найцікавіше, що Микола Миколайович їх не визнавав та надавав їм значення: він міг не пам’ятати, як врятував людину, тому що її ледве не збив трамвай, але пам’ятав про годинник, який випадково впустив. Микола Миколайович – це людина з величезним серцем, добродій, який ніколи не відмовляв на прохання про допомогу. У нього був свій підхід до роботи, який відрізнявся від більш сучасного стилю інших педагогів, але тим не менше, і всім відомо, що був більш чесним і правдивим. Він заклав в нас певну естетику гри, яку і намагаємося зберегти в Майстерні Рушковського.

– Ви згадали про те, що є автором пісень, віршів та прози, чи були спроби написати п’єсу для постановки в театрі? Чи хотілося б вам цього?

Так, я хотів написати п'єсу для курсу або ж зробити цікаву інсценізацію, але так складалося в житті, що доводилося поглиблюватися в інші справи і покинути письменництво. Та я відчуваю, що ще напишу хороший сценарій або п'єсу. Можливо, це буде на базі нашого курсу або Майстерні.

– Минулого року в нас вже було інтерв’ю з колективом Майстерні Рушковського, розкажіть, що особисто для вас означає Майстерня і чи є у вас улюблені вистави тут?

Після третього курсу я став частиною трупи Молодого театру і пропрацював там п’ять років. У мене не було можливості допомагати своїм однокурсникам створювати театр, але зараз мені дуже хочеться лишитися в Майстерні та компенсувати час.

Знаковими виставами у Майстерні для мене – це «Диваки» за Василем Шукшиним та «SOS. Врятуйте наші душі!» у постановці Миколи Миколайовича. Це дуже сильні і глибокі ролі, які залишаються для мене недосяжними, цікавлять та чіпляють на рівні серця і душі. Також зараз вийшла прем’єра в Дикому театрі «Поки що люди…» у постановці режисерки Наталі Сиваненко. Це одна з найскладніших і найцікавіших для мене вистав.

– У вас досить великий та різноманітний перелік акторських ролей, розкажіть про свій підхід у створенні персонажа?

У мене буває різний підхід, я націлений на те, щоб зробити свого персонажа об’ємним і цікавим, вирішити певне моральне питання, щоб він був наповнений сенсом для людей. Кажучи про вітчизняні серіали, то це дуже важко зробити і потрібно виходити на інший рівень, ставити нові питання та задачі. Нам в майстерні дали дуже багато різних інструментів для створення ролі, тому була можливість обирати, що підходить саме мені, моїй психофізиці та розумінню гри.

Зараз в житті відбувається прекрасний період зміни мене, мого світобачення, ставлення до людей і відповідно – зміни в професії і мого ставлення до неї. Та я з впевненістю можу сказати, що опинився в ній не випадково і мені дуже хотілося б робити нею добро для людей.

Кадр з кінострічки «Шалені бджолярі»

– В одній із візитівок ви розповіли, що опанували багато робочих професій (і на Новій пошті працювали, і іграшки збирали). Чи відобразилася ця робота у вашій акторській діяльності?

Так склалися життєві обставини, що я працював на таких роботах, хоча я б хотів опановувати професії для тих ролей, які я отримував. Насправді у мене було небагато ролей в кіно, де б знадобився цей досвід, але допоміг змінити моє ставлення до робіт і до того, як працюють інші люди. Більше того я вам скажу, що під час карантину я три місяці працював кур’єром доставки книг і мені було комфортно. Я зрозумів, що акторська професія – це постійний вихід із зони комфорту; якщо його не відбувається, в тебе немає внутрішнього росту.

– Ви сказали, що акторська професія – це постійний вихід із зони комфорту. У яких ролях це відобразилося на вас?

У Майстерні Рушковського – це роль у виставі «Диваки», у Молодому театрі – це роль Чацького у постановці «Горе з розуму», Мітя – «Жара» (де об’єднано два оповідання Буніна – «Мітіне кохання» і «Наталі») та геніальний хлопчик-шахматист у виставі «Попіл» за романом Іцхокаса Мераса «Нічия триває лише мить». Хоч я вже й не працюю у цьому театрі, але, чесно кажучи, дотепер не знаю, як грати цю роль.

У кіно це було одна невелика роль в художньому фільмі «Гніздо горлиці», у серіалах «Всупереч долі», де я працював з Павлом Тупіком, та «Слідчий Горчакова». Завжди на початку роботи в новому проєкті ти зустрічаєш незнайомих людей і це вже для мене є виходом із зони комфорту, бо я весь час переймаюся або хочу в собі закритися, тому потрібно себе організувати таким чином, щоб думати лише про матеріал і свою роль.

Кадр з кінострічки «Шалені бджолярі»

– У виставі «Це все вона» ви граєте роль Кості, розкажіть про цю виставу і цю роль.

У цієї вистави геніальна історія створення. З Риммою Зюбіною я познайомився на зйомках кінострічки «Гніздо горлиці» і я їй сказав, що обов’язково з нею ще попрацюю. Насправді цих слів я не пам’ятаю і про це мені розповіла сама Римма. Тоді я потрапив у Молодий театр і мені дали роль у виставі Влади Бєлозоренко, де я граю з Риммою Зюбіною. Дуже важко мені давалася роль Кості, було багато суперечок з режисеркою, тому що мені все хотілося зробити не так, але потім я зрозумів, що це неправильно. До речі, багато акторів (я не кажу про всіх) думають, що їх бачення, як грати свого персонажа, – це єдиний правильний варіант, але насправді це не так. Це є тією зоною комфорту, яку ми для себе любимо влаштовувати і де закінчується весь ріст. Ми випустили виставу, я жахливо зіграв прем’єру, але вже з наступного показу я зрозумів і відчув свого персонажа.

Виставі уже чотири роки, розвивається і вона, і наші персонажі. Зараз я вже трішки знаюся на психології і розумію, чому у людей в сімейних відносинах виникають певні проблеми, що відбувається з Костею. Я почав любити цього персонажа ще більше і дуже сильно йому співчуваю. Я вважаю, ця вистава має глибоку духовну основу: після перегляду люди часто телефонують своїм рідним, запитують, як у них справи, всупереч тим перепонан, які були у їх житті. Мені б хотілося, щоб подібних вистав було більше на майданчиках Києва.

До речі, з Риммою ми дуже здружилися і в нас вибудувалися теплі та товариські взаємовідносини. Римма – це не лише дивовижна і надзвичайна людина, вона – суперпрофесіонал, одна з двох кращих партнерів, які у мене були. Другий – це Віктор Стороженко. У грі Римми Зюбіної є щось магічне і фантастичне, за що люди і люблять театр. Якось перед виставою «Це все вона» Римма мені сказала, що це – остання вистава, яку ми граємо. Ця новина була настільки шокуючою для мене, що я не міг оговтатися: у неї на сцені – монолог, вона працює, а я не міг заспокоїтися, тому що дуже боляче розлучатися з цим матеріалом. Я не міг зрозуміти, як Костя – один із найдорожчих для мене персонажів – перестане існувати, але потім з’явилася можливість забрати цю виставу з репертуару Молодого театру і зробити її незалежним проєктом, чому я дуже зрадів.

– І наостанок розкажіть про свої творчі плани на майбутнє

Останнім часом я повернувся до поезії: люблю ділитися віршами, які мене чіпляють і торкають за живе з людьми на фейсбук- та інстаграм-платформах. Мені здається, прочитати вірш – це і акторська візитівка, і портфоліо. Проте, звісно ж, хотілося б більше поглибитися в професію і зробити якийсь класний проєкт.

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Читай також:

Анастасія Зюркалова: «Актриса – це моя професія і для мене вона невіддільна від життя»

Арт-проєкт «Театр 360 градусів»: відеоверсії театральних вистав з 3D копіями акторів та декорацій

Олександра Епштейн: «Позитивні персонажі в моєму житті з самого дитинства»

Особистості

Постановки Романа Віктюка у Першому театрі, театру Лесі Українки, Одеському російському...

Актор Олександр Бегма про театральну родину, акторську та музичну діяльність, премію «Київська...

Я пам’ятаю, на одну з репетицій Дмитро Михайлович приходить з трубою і каже: «На, це тобі». У мене...

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

Вас може зацікавити

Театральний маршрут Києвом