З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Оксана Когут: «Театр – це по-справжньому, від всього серця»
312
0
0

Оксана Когут: «Театр – це по-справжньому, від всього серця»

Свою історію театрального пошуку і творчого зростання нам розповіла комерційний директор Київського національного академічного театру оперети, з.п.к. України Оксана Когут

У театральних колах її роботу називали чарівливо-наполегливим менеджментом, Оксана Когут посміхається і, з притаманною їй харизмою, впевнено діє.

Сучасні жінки все частіше займають керівні посади. Відомими навичками soft skills, переважна кількість яких притаманна хіба що артистам, мабуть, найкраще володіють саме жінки. Приємна мова, комунікація, емпатія, манери, етикет, бажання змінюватися, приємність, привабливість, почуття гумору – якості характерні для багатьох українських жінок. Якщо ж до цього додати вміння керувати часом, здібність вести колективну роботу та риси лідерства, такі особистості приречені на успіх. Оксана Когут народилася у родині театрального лідера 70-80 років ХХ століття, балетмейстера і педагога з.д.м. України Володимира Когута. А якщо в родині хтось займається театром професійно – слід чекати наступників! Наша героїня, як то кажуть, «росла за лаштунками театру», мріяла стати артисткою, але батько, який її дуже любив, це бажання доньки не підтримував…

Свою історію театрального пошуку і творчого зростання нам розповіла комерційний директор Київського національного академічного театру оперети, з.п.к. України Оксана Когут:

«Вважаю, що мені в житті пощастило з двома речами: з місцем народження і з батьками. Я народилася у Львові у родині, де самовіддано любили театр. Оскільки батько працював головним балетмейстером у театрі ім. М. Заньковецької, був керівником танцювальних народних ансамблів та викладав у Львівській музичній академії, я багато часу проводила у театрі та консерваторії (так тоді називалася музична академія). Я росла у фантастичній атмосфері добра, шляхетності, любові, творчості й надихалася нею з дитинства.

Ми, театральні діти, які у ті часи зростали за лаштунками, вдивляючись у постаті артистів, добре розуміли, що це — великі майстри. Віра Полінська (актриса, мати С. Данченка) Борис Романицький (актор, режисер), Надія Доценко, Олександр Гай, один з корифеїв театру Борис Мірус, актори, які мені запам’яталися ще й тому, що займали разом легендарну 10 гримерку: Олександр Гринько, Богдан Кох (до речі, мій хрещений батько) – ці артисти увійшли сьогодні в історію театру ім. Заньковецької, уславлюючи своїми іменами його «львівський період» (1944-1990 рр). Для мене вони залишились рідними людьми, дуже відкритими, простими і щирими у спілкуванні.

Батько створював тоді хореографію для величезної кількості вистав. Він співпрацював із композиторами: Анатолієм Кос-Анатольським, Мироном Лукавецьким, режисерами: Романом Віктюком, Олексієм Ріпком, Адою Куницею, Михайлом Гіляровським, Сергієм Данченком, Федором Стригуном, багатьма відомими особистостями української культури. Думаю, що саме ця атмосфера творчості, вільного спілкування із видатними митцями спонукала мене в майбутньому завжди бути дотичною до свята, яке кожного дня створювалося для глядача у театрі, який для мене завжди був і є величним храмом мистецтв».

Мама Оксани, Любов Петрівна не мала прямого відношення до театру, щоправда, займалася у драмгуртку. А от її рідний брат, Роман Тиндик був актором, кінорежисером, працював над відомими кінофільмами «Моя професія слідчий», «Вітаю, я ваша тьотя!», чим викликав захоплення маленької племінниці. Коли дівчинка підросла і прийшов час обирати професію, Оксана сказала батькові, що хоче бути актрисою, але той знайшов аргументи, аби донька не поступала до театрального. Оксана Когут завжди добре вчилася, з відзнакою закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка, отримала запрошення до аспірантури, але відмовилася від пропозиції. На той час філологиня цілком занурилася у сімейне життя, в молодій родині з’явився маленький син. Коли Андрійку виповнилося три роки, у розмові з батьком Оксана знову повернулася до свого: «Тату, я мрію працювати у театрі!»

Посада педагога-організатора у Львівському театрі юного глядача, була єдиною протекцією батька в її житті. Коли Оксана стала головним адміністратором, а потім заступником директора Львівського ТЮГу, її улюблений тато вже не міг про те дізнатися…

«Я завжди щиро пишалася батьками, – розповідає Оксана Когут, – прагнула відповідати критеріям доброчесності нашої родини. Коли не стало батька, я відчула, наче величезна стіна впала. За один день я лишилася того, хто все життя був моїм захистом, опорою, змістом подальшого розвитку. Тоді мені потрібно було дати собі раду самостійно. Я почала працювати на комерційних проектах, вже у 2000 році брала участь в організації у Львові великих концертів: «Океану Ельзи», «ВВ», святкування Дня міста. Пізніше закінчила академію державного управління, здобула фах проджект-менеджера.

У тому ж році відомий джазовий фахівець Сергій Грабар запросив мене стати співорганізатором щорічного джазового фестивалю «Єдність». Відтоді фестивалів «Єдність» у моєму житті було 15, аж до 2020 року, коли вперше через пандемію ми відмінили подію. Тоді ж, у 2003 році ми успішно провели фестиваль у Києві, в Опереті, де я познайомилася із Богданом Струтинським, який запропонував мені стати заступником директора у Київському театрі оперети. Я добре розуміла всю відповідальність, знала, що в театрі необхідно працювати з ранку до пізнього вечора. Вирішальне значення для мене мали дві речі: велика любов до театру, яка була в крові і … один факт з життя мого батька. Колись тато мав пропозицію працювати у Київській опереті головним балетмейстером, але відмовився. Тож цей театр був для мене знаковим, я відчувала хвилювання, але водночас почувалася впевнено. Вже тоді я добре знала, що потрібно робити коли в залі на 800 осіб сидить лише 70, розуміла, з чого починати. І все ж те, що Богдан Дмитрович довірив мені таку велику справу, було певним карт-бланшем і я дуже вдячна йому за це».

Власна історія Оксани Володимирівни Когут у Київському театрі оперети починалася 17 серпня 2004 року. Струтинський сказав тоді: «У театрі має бути аншлаг!». На той час це було дуже амбітне завдання, коли театр оперети, м’яко кажучи, був непопулярним. Нова заступниця директора почала рушити скелю, яка здавалася нездоланною. Комунікація – це той божий дар, що допомагав їй завжди. Оксана Когут впевнена, що порозуміння можна знайти з будь-якою людиною, варто лише мати на те бажання.

Першою радістю, яку вона відчула вже за місяць кропіткої роботи цільових продажів, реклами, маркетингових заходів, став той самий аншлаг. 15 вересня 2004 року театр відкривав свій новий сезон повнісінькою залою і бурхливими оваціями. У театральних колах її роботу називали чарівливо-наполегливим менеджментом, Оксана Когут посміхалася і, з притаманною їй харизмою, впевнено діяла.

«Робота дуже цікава. У театрі всі професії творчі. Звичайно, головне – це гра акторів, добре створена вистава – запорука аншлагу, але сучасна публіка прагне взаємодії, певного занурення у театральне життя. Ми почали вигадувати найрізноманітніші івенти до вистав. Прем’єру «Сорочинського ярмарку» облаштували як справжній ярмарок: глядачів зустрічали аутентичні народні колективи, відбувалися частування, разом із артистами глядачі і співали і танцювали, у фойє проходила виставка старовинних музичних інструментів. На прем’єрному показі мюзиклу «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, всім без виключення дарували горщики з квітучими фіалками. Театрали ділилися і враженнями про виставу і квітами, які з часом розросталися, нагадуючи власникам про візит до театру оперети… Багато було різних подій. Я завжди присвячувала театру весь свій час, тут не можна працювати, як казав мій тато, «на пів-ніжки». Театр – це по-справжньому, від всього серця»

говорить комерційна директорка Національної оперети України.

Керівник Національної оперети України н. а. України Богдан Струтинський будує театр щодня, при чому, і в прямому, і в переносному сенсі. Театр оперети налічує сьогодні п’ять сценічних майданчиків, простір театру модернізований і готовий пропонувати глядачам великий і різноманітний репертуар. Струтинський сповідує розширення жанрового діапазону: у театрі можна подивитися музичні і драматичні вистави різних форматів, послухати концерти, долучитися до міжнародних фестивальних подій.

«У нас сформувалися справжні фестивальні громади двох масштабних міжнародних фестивалів, – розповідає Оксана Когут, яка опікувалася організацією фестивалів від моменту їхнього задуму Богданом Струтинським. – Щороку, починаючи з 2013, до Києва на «О-Фест» приїжджають артисти і музиканти з усього світу, на різних театральних локаціях фестивалю виступають представники престижних музичних театрів світу. Влітку 2020, коли кордони були закриті, артисти з різних країн надсилали нам свої відео-виступи, де співали українські пісні, виконували класичні арії з оперет і опер, говорили слова підтримки фестивалю, у той момент ми яскраво відчули, що за сім років стали великою фестивальною родиною, а наш «О-Фест 2020», який через локдаун не проводився, фактично, пройшов онлайн на сторінках соцмереж.

Ще одна наша велика фестивальна історія – «Карпатський простір», що розпочався у 2016 році в Івано-Франківську. Мені завжди хотілося організувати потужний фестиваль мистецтв, тож «Карпатський простір» став здійсненням моєї фестивальної мрії. На три дні столиця Прикарпаття перетворюється на величезний мистецький хаб: фестивальні програми охоплюють кіно, театр, класичну та сучасну музику, джаз, культуру споживання вина, кавові та кулінарні презентації, у яких, до речі, беруть участь представники дипломатії з різних країн. Зустріч дипломатів за круглим столом, яка щороку проходить в рамках фестивалю – потужна акція на українській дипломатичній арені, яку ми організовуємо разом із ГДІП. Наприклад, 2018 році фестивальним чартерним рейсом до Івано-Франківська прибули понад 100 дипломатів, а серед них 29 послів іноземних держав в Україні. Обговорювалася інвестиційна привабливість карпатського регіону, визначалися і реалізовувалися можливості української культурної дипломатії. У тому ж 2018 році Парламентською Асамблеєю Ради Європи Івано-Франківськ був нагороджений Призом Європи («Europe Prize») і, це було надзвичайно приємно, адже відзнака за активне просування європейських ідеалів, певною мірою була здобута завдяки нашому мистецькому фестивалю».

Місією національного театру є міжнародна співпраця, презентація українського мистецтва за кордоном. У Київському національному академічному театрі оперети цей напрямок координує Оксана Когут. Проведення та організація двох масштабних фестивалів,– тільки частина міжнародних комунікацій театру. Національна оперета України має багаторічний досвід іноземних гастрольних проектів, які є актами мистецької дипломатії і реалізуються спільно з дипломатичними установами в Україні та за кордоном.

«Ми співпрацюємо із Австрійським культурним форумом, Британською Радою в Україні, Французьким інститутом в Україні, Польським інститутом у Києві, Чеським центром у Києві, – говорить Оксана Когут, – маємо позитивний досвід співпраці з посольствами Австрії, Азербайджану, Білорусії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Словаччини, США, Польщі, Португалії, Чехії, Угорщини, Узбекистану, Франції, Швейцарії, ін. До нас дуже люблять приїжджати з-за кордону, а ми дуже любимо приймати гостей. Про щирість та гостинність українців добре знають у світі, а ми підтверджуємо і, навіть, за висловом наших гостей, «перевершуємо всі найпозитивніші очікування». Для нас немає «не можу», «не встигаю», іноді нам вдається зробити те, що здається просто неможливим. Дуже тішить єдність, колектив нашого театру – єдиний чітко збалансований механізм, налаштований вирішувати складні творчі і організаційні питання. Ми ніколи не зупиняємося на досягнутому, наш керівник Богдан Струтинський – невпинний генератор творчих ідей, реалізація яких є водночас і значним викликом, і джерелом натхнення.

Звичайно, у теперішніх умовах карантинних обмежень ми дуже сумуємо за нашими великими аншлагами, бурхливими оплесками, гучними оваціями. Масштабні проекти поки що на паузі, але складних завдань не поменшало. Для артистів дуже важко триматися у професії, вони невпинно працюють над собою, беруть участь в онлайн-проектах. Для адміністрації театру долати складні, або навіть кризові умови роботи доволі звично, щоправда, неможливість довгострокового планування для нас – проблема. Якщо раніше ми розписували плани на один-два роки, тепер, хіба що, на два місяці. Під час останнього локдауну мені зателефонував у справах дипломат одного з посольств і, знаючи мене, як людину дуже активну, запитав: «Як ви виходите з депресії після таких змін у роботі театру…» Знаєте, я у неї не вхожу – відповідаю йому. Насправді роботи у театрі не поменшало. Маємо надію у 2021 році провести фестивалі, в іншому форматі, але за участю наших друзів та партнерів. У театрі ідуть інтенсивні репетиції, готуємося до прем’єр, проводимо соціальну роботу із різними групами глядачів, серед яких діти з інвалідністю, люди із соціально вразливих верств населення. Активно залучаємо до спілкування з музичним театром учнів та студентів музичних навчальних закладів. Наразі ми розпочали підготовку до нових міжнародних проектів, вони заплановані у дуальному форматі онлайн і офлайн і це значно розширює аудиторію наших глядачів. Хоча, можу сказати, зі свого досвіду, що живого спілкування замінити не можна нічим і, за період локдауну, його цінність тільки зросла, тож ми продовжуємо роботу із глядачами в різних напрямках».

Сьогодні Національна оперета України – театр добре відомий в Україні та за кордоном, проекти театру затребувані сучасною глядацькою аудиторією і в цьому, безумовно, є часточка самовідданого служіння мистецтву з.п.к. України Оксани Когут. Можливо тому, коли артистам оперети гучно аплодують у Києві, або у Будапешті чи Каунасі або Бухаресті, або коли в Лісабоні разом із українськими артистами глядачі співають «Чурвону руту»… будь-де, у такі моменти Оксана Когут по-справжньому щаслива.

Авторка публікації – театрознавиця Катерина Морозова

Особистості

6 червня відбудеться показ імерсійної вистави «Все, що вам потрібно знати про лисиць» від театру...

5 та 12 червня прем’єра «Людина у кімнаті» в театрі «Сузір’я». Глядач побачить результат роботи із...

Інтерв'ю з Олександром Книгою про керування театром, зміни впродовж 32 років, соціальні та...

Леся Українка і театр

Звичайна глядачка, справжня театралка чи організаторка домашнього театру, – ким була Леся Українка...

Прем’єрний показ сатиричної комедії «Бельведер» вперше на великій сцені відбудеться 5 березня у...

Вас може зацікавити