З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Муза трагедії в сучасному прочитанні
41
0
0

Муза трагедії в сучасному прочитанні

Актуальна проблематика, розказана культурним шляхом в рамках XXIII Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії».

Херсонщина може похизуватися не тільки природними туристичними перлинами, але й театральними. Для поціновувачів театру тут проходить вже 23 міжнародний театральний фестиваль, заради цього дійства варто приїхати до Херсону. Навіть екскурсію по місту можна замовити театралізовану.

Розташована по автомобільній трасі і місту реклама (до речі, досить дотепна і помітна) натякає, що, окрім моря, є інші способи відпочинку, такі як театр. Про фестиваль чутно і видно звідусіль, це показує, як ретельно команда організаторів працює, щоб кожен день збирати черги на вході до театру і робити аншлаги на виставах.

На жаль, театр з Грузії та Ірану не змогли потрапити на фестиваль внаслідок ковідних обмежень, але це дало змогу показати інші вистави, які раніше не були представлені в програмі.

Перший день розпочався із пресконференції, що не дивно журналісти зовсім не ставили питань журі фестивалю. Бо які можуть бути питання, якщо ні журі, ні журналісти ще не бачили вистав, перформансів, літературних заходів та реакції зали на ці події. Тому журналісти ловили журі і ставили питання в короткі проміжки між виставами, дуже швидко, щоб не запізнитися на наступне дійство.

Відкривав перший день мюзикл «Шинель» від столичного Молодого театру режисера Андрія Білоуса, який добре сприймався публікою та зарядив танцями і співами зі сцени, тому глядачі дуже жваво обговорювали персонажів та декорації в кулуарах театру.

Щоб справді в місті не залишилося людей, які не знають про фестиваль, а глядачі мюзиклу не втратили запалу, то в перший день проспектом Ушакова пройшла карнавальна хода, шумна і яскрава, що завершилась гала-концертом на набережній міста, щоб вся увага дійсно належала виключно фестивалю.

Варто зазначити, що не тільки перший день був структурно добре спланованим, а й всі інші фестивальні дні. Попри велику кількість вистав та локацій, адже в ці дні ніби все місто перетворилось на театральний майданчик, графік показів сформований таким чином, що глядач міг обрати по декілька заходів на день і встигав дістатися на різні локації, також був організований трансфер на спеціальну подію в Олешківській пустелі – своєрідне місце сили. Відвідувачі мають право вибору на свій смак, а обирати є з чого: представлені вистави різними мовами, жанрами, тематикою, для різної вікової категорії. На жаль, одночасно могло проходити 3-4 заходи, але це зовсім не впливало на кількість людей, охочих потрапити на ту чи іншу виставу. Саме палітра представленого зробила фестиваль таким масштабним. Українські театри привезли останні та актуальні вистави.

ХХІІІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» проходив у колаборації з міжнародним мультидисциплінарним фестивалем сучасного мистецтва – Гогольфестом, що зробило цьогорічний фестиваль більш розгалуженим, а глядачі отримали унікальний досвід.

Енергетичний вайб, який був присутній під час та після перформансу «30 із 40» режисера Влада Троїцького, торкнувся кожного та призвів до шалених танців під музичний супровід етногурту «ДахаБраха». За словами Влада Троїцького, основною темою вистави є переосмислення мандрів Мойсея, якому знадобилося 40 років поневірянь пустелею, щоб викорінити зі свого народу свідомість раба, відчуття меншовартості та нікчемності. Глядачі під час обговорення побаченого схилялися до різних думок, одним здалося, що тематика дійства присвячена Дню незалежності України. А нам показали 30 років із дня відновлення незалежності України та трохи можливого майбутнього. Інші говорили, що історія розказує про старіші часи, де люди і будиночки уособлювали хутора, які згодом об’єднувалися в селища, села, а вже потім у містечка і нарешті у великі міста. Тобто про розвиток українського суспільства, який супроводжувався етнічними музичними мотивами та танцями. Це чудово, що мистецтво спонукає до роздумів та спілкування, бажання розказати про побачене іншим людям, щоб наступного разу й іншим захотілося відвідати ту чи іншу подію.

Але не тільки подія в пустелі спонукала до роздумів, кожна окремо взята вистава на фестивалі впливала на глядачів.

В артпросторі «Freedom» йшла вистава португальської трупи СТВ (Театральна група Браги) «Чез Стріндберг: Найсильніший + Парія». Створена вона за п’єсами знаменитого шведського драматурга, основоположника сучасної шведської літератури Августа Стріндберга. Режисер – член Експертної ради «Мельпомени» Руї Мадейра. Це дві різні вистави, незалежні одна від одної, жіноча і чоловіча версія однієї проблеми. Обидві вистави йшли португальською мовою із субтитрами (які було видно не всім), але зрозумілі були і без слів. На виставах глядачі сиділи на підлозі або дивились уважно вистави стоячи. Руї Мадейра обрав саме ці вистави, бо вони не потребують великої кількості декорацій, але показати глядачу можуть великий спектр емоцій. Це психологічні п’єси, які показують майстерність маніпуляцій та впливу на особу, щоб досягти своєї мети.

В той самий час в Миколаєві в національному академічному українському театрі драми та музичної комедії публіці презентували виставу Матьє Делапорта та Александра де ла Пательєра «Ім’я» про вибір, який роблять за людей інші, режисер – Раду Гілаша.

У Миколаївському академічному художньому російському драматичному театрі показували «Номо Ludens» за п’єсою Т. Ільєвського («Вбити дракона»). Режисер вистави – член Експертної ради фестивалю Каха Гогідзе.

На жаль, в цьому році місто Миколаїв, яке раніше теж приймало на своїй сцені інші театри в рамках Мельпомени, трохи обділило свого глядача та показало лише власний репертуар. Ці дві вистави побачив лише миколаївський глядач та деякі з членів журі, тим самим залишившись невідомими іншим.

На «Сцені під дахом» театру Куліша проходила комедія «Жили-були чиновники», Муніципального театру Малтепе (м. Стамбул, Туреччина). Режисер – член Експертної ради фестивалю, генеральний секретар Євразійської театральної асоціації Кубілай Ерделікара. Турецький театр добре підготувався до української аудиторії, вони вивчили декілька висловів та переклали плакати українською мовою. Класичний турецький театр, в якому грають лише чоловіки, з іронією показав нам життя та страхи чиновників. Здавалося, що тема вже трохи застаріла, але ні, поки що це актуально і не тільки в Україні. Дуже легка для сприйняття вистава. Єдине, що розчарувало, – не було перекладу пісень, які відділяли сцени і тим самим робили логічне їх заключення, як мораль в билині.

Паралельно у театрі ляльок йшла вже відома херсонському глядачу «Чуваки не святкують, або Ukrainian» театру «Ампулка» (м. Харків) за участі письменника, актора та музиканта Руслана Горового, і знов вистава проходила з аншлагом. Вона приваблює не тільки щирістю і харизмою двох акторів, а й актуальністю представленої тематики в сьогоденних умовах життя суспільства.

На великій сцені йшла вистава від фестивалю «ГогольFest» – post-опера «LE» Влада Троїцького. Її прем'єра відбулася в Українському домі у день народження поетеси і викликала чимало обговорень. «Співана поезія» була тепло прийнята південною публікою, незважаючи на порушені важкі питання про віру та зневіру, жагу до життя та розвиток, про неймовірну енергетику, що спонукає до дій у будь-якому стані, і все це в історії життя однієї людини Лариси Косач. Розказано історію більшу за «Лісову пісню», за яку зі шкільних років знають Лесю Українку.

У театрі ляльок виступали артисти Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня» з драмою-містерією «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, режисерка – Тетяна Авраменко. Цей театр наслідує українські традиції та намагається навчити і глядачів. Автентичне виконання фольклористики, поєднаного із якісним сучасним втіленням, дійсно приковує увагу до вистави.

«Собаче серце» Одеського академічного українського театру ім. В. Василька від Макса Голенка на великій сцені трохи осучаснив прочитання відомих творів Булгакова, де було трохи і від «Морфію». Стиль Лєни Лягушонкової, яка працювала над текстовою частиною, відомий для столичного глядача передусім своєю політичною гострою сатирою. Тому цікаво було споглядати за реакцію аудиторії на окремі цитати українського політичного життя країни. І як виявилось, то не всі фрази були відомі глядачу, такі як листування українських сучасних політиків, що було помітно за кількістю аплодисментів чи сміху, а можливо, це лише тому, що окремі перли політиків дають лише поштовх до зажури. Знову ж, актуальність викладеного матеріалу не лишила байдужим глядача.

Одночасно відбувався показ «Milosc/Любов» Київського академічного театру «Золоті ворота» режисера, хореографа Миколай Миколайчик (Польща). Реакція зали, обговорення глядачів після вистави та кількість відгуків у соціальних мережах показали, наскільки актори закохали в себе.

«7 розгніваних джентльменів» Київського академічного театру «Актор», замінила іншу виставу, яка наробила галасу, – «Вишневий сад» від цього театру. Джентльмени приїхали в оновленому складі і віддали свою порцію емоцій глядачу.

«Стусанина» від «Театральної спільноти DSP» абсолютно підкорила публіку. Це вже друга історична постать з неймовірною біографією на фестивалі, що втілена у виставі. Вона викликала бурхливі емоції, можливо, тому що щось було невідомо для глядача, але скоріш через втілення акторів і передання нерву (як казали самі глядачі).

І здавалося б, що вже емоційність фестивалю мала б згасати від кількості переглянутого та відчутого. Але емоційний вогонь продовжував підтримуватися доволі ексцентричними постановками. Провокували показом «Камінного господаря» з обговоренням та спонукали до розмов про історію «Москалицею» від КНАТО. «Ні сльоза. Ні сміх. Ні осуд. Тільки мовчання й холодний розум ведуть її життям». Такого втілення творів М. Матіос глядач не очікував, але сприймав цю містичну драму із захопленням. Якби продавали книги після перегляду вистави, їх би неодмінно викупили.

Одночасно із «Москалицею» проходив показ щемливого «Собачого вальсу» від Театру на Михайлівській, який так само актуальний в наш час. Фестиваль зачепив стільки нагально важливих тем, що навіть важко виділити фаворита серед показаних вистав.

«Хлібне перемир’я» від Київського академічного театру на лівому березі Дніпра теж ошелешив глядача. Бо розказав про війну без показання війни. І люди сміялися та плакали, переживали та демонстрували мурахи на шкірі після перегляду.

Якщо глядачі думали, що це останній сильний емоційний спалах, то ні, далі було так само важко оговтатись.

«Механічний апельсин» від засновників «Собачого серця» та Дикого театру лише додали політичної гостроти від попередніх днів та закріпили думку, що театр не може бути поза політикою і ніхто не може бути поза політикою.

Далі «Шосте чуття» відкривали виставою «Хто росте у парку», яку одночасно можуть бачити лише 16 глядачів, але на фестивалі трохи змінили формат. Відчували лише глядачі, які сиділи на сцені, а інші (в тому числі і журі) спостерігали в залі, що не дозволило їм сповна відчути виставу, особливо іноземним гостям, бо перекладу вистави не було, як і в інших виставах.

В передостанній день Малий театр показував виставу «Зозуля», але трохи на більшу аудиторію ніж вона йде зазвичай. Ознайомивши глядачів із маловідомими українськими творами. Знов пряме попадання, бо реакції глядачів були безцінні.

У висновку варто зазначити, що неможливо передати всіх пережитих емоцій та пласту інформації отриманих на фестивалі. Це викликає неймовірну гордість, що фестиваль виріс до такого рівня і має змогу показувати таку кількість неймовірних робіт для свого глядача. Видно тенденції до подальшого розвитку фестивалю в міжнародній площині.

Авторка публікації – Ягніченко Яна

Театральні прем'єри

Вас може зацікавити