Морфій: будьте обережні з білими кристалами
27
0
0

Морфій: будьте обережні з білими кристалами

Рецензія волонтерки Theatre.love на виставу «Морфій» від театру «Актор».

20 листопада у театрі «Актор» відбулася вистава «Морфій» за однойменним оповіданням Булгакова. Валерій Величко був режисером постановки і водночас головним героєм – лікарем Поляковим. Ганну Кирилівну, акушерку, зіграла акторка Вікторія Муштей. За сюжетом ми бачимо, як розгортається залежність від морфію у лікаря, котрий працює у
глухій, засніженій провінції. Спершу він використовує кристали для втамування фізичного болю, а згодом – як забуття від душевних ран, спогадів про розрив із коханою. Трактування твору, костюми та мова доволі класичні, немає спроби новаторського переосмислення або осучаснення. Завдяки цьому глядач повністю переноситься у 1917 рік, сприймає «ожилі», розпачливі листи Полякова своєму університетському товаришу, який працював на цій глухій ділянці до нього.

Приміщення театр «Актор» поділяє з історичним кінотеатром «Ліра», зведеним ще у 1913 р. Навіть стара вивіска досі там, якщо підвести очі. Відповідно, і зал із червоними м'якими сидіннями зберіг у пам'яті не один кіносеанс. У випадку з цією постановкою, низька стеля, кінопроектор з мерехтінням світла на білому екрані, потужна аудіосистема – все доповнювало відчуття замкненого й ізольованого простору. Кімнати, занесеної снігами. Забутої світом. Наростання звуку у всьому залі в унісон із надривом героя – синестезія, прекрасна й влучна.

Щодо гри, то це окремі овації. З першої секунди і до останніх оплесків голос актора гіпнотизує. Сила й майстерність володіння ним – захват. Абсолютно невимушено, легко, живо, глибоко, аристократично. А потім – з надривом, зламом, хрипом, слабкістю, божевіллям. Усі спектри веселки, усі психічні стани головного героя. Те саме стосується і мови тіла. Віриш і захоплюєшся. І все тут. Ні тіні фальші й перегинання палиці, а разом із тим так експресивно й розкуто.

Героїня відіграє менш помітну роль і спершу здається статичною, мовчазною співучасницею його страждань. Однак, це лише до моменту розкриття. Її голос та емоції вириваються, як лава з непорушного вулкану. Жаль і каяття за свою фатальну участь у його залежності. За спіраль отрути, що засмоктує його все далі від життя. Разом вони пов'язані і приречені. Разом – сильні й цілісні актори, спостерігати за якими – насолода для глядача. Затамувавши подих, не помічаєш, як вистава дійшла кінця. І ось герої повільно розвіюються з їхніх облич, за ними з'являються талановиті люди, що жадібно і з вдячністю вглядаються у публіку. Вона відповідає їм взаємністю.

На показі було багато пар, що доводить – класика зближує, відкриває глибші прошарки один одного. Також можна завітати з друзями, або наодинці. Якщо бажаєте легкого, веселого і розважального – проходьте далі. У цій залі – розмірковують і відчувають.

Волонтерка проекту Theatre.love Наталія Пузиренко

Вас може зацікавити

Свята не буде

Гіркий мед сірих бджіл