«Ми не засуджуємо всіх українців через одного крадія, та чомусь засуджуємо ромів» – Петро Русанєнко про звільнення від стереотипів та важливість теми національних меншин
250
0
0

«Ми не засуджуємо всіх українців через одного крадія, та чомусь засуджуємо ромів» – Петро Русанєнко про звільнення від стереотипів та важливість теми національних меншин

5 липня відбудеться показ вистави «Як вкрасти коня» – трагікомедії про стереотипи, які існують у відношенні до ромів. Вистава піднімає важливі соціальні питання у легкому та комедійному ключі.

Нещодавно, ми писали про виставу «Як вкрасти коня», показ якої відбудетьсяя 5 липня у Білиць Арт Центрі, а сьогодні ми поспілкувалися з ініціатором та актором вистави Петром Русанєнко про важливість теми національних меншин та намагалися з'ясувати, у чому ж схожість українців та ромів.

Розкажіть, як у Вас виникла ідея поставити виставу і чому саме про ромів?

Мабуть, варто почати з того, що я сам ром і ця тема для мене досить близька, крім того, я – правозахисник і вже 5 років активно цим займаюся. Минулого року відбувалися погроми ромських таборів на Київщині, Тернопільщині і Львівщині, ультрарадикальна сила знищила доволі багато поселень ромів. Найбільшого резонансу це набуло, коли у Львові був убитий 23-річний ром Давид Пап. Тоді я зрозумів, що треба щось робити, якось діяти. Оскільки моя сфера діяльності – це творчість, театр та кіно, ми разом з режисером Ігорем Білицем вирішили зробити виставу.

Ми відвідали п'ять компактних ромських поселень по всьому Закарпаттю, жили серед ромів, спілкувалися з ними і врешті зрозуміли, що культура там втрачена, тому що люди не думають як її розвивати, вони думають як заробити на життя, адже на Закарпатті немає такого індустріального виробництва, як, наприклад, на Сході України, там немає можливості піти на фабрики чи на заводи. Бідність знищила культуру.

Тож Ви були ініціатором вистави, а автором п'єси та режисером був Ігор Білиць, – як відбулося Ваше з ним знайомство та чому Ви обрали його для співпраці?

Я граю у його виставі  «Бійцівський клуб», так ми й познайомилися. Він дуже відкритий до всіх проблем, зробив вже не один соціальний проект, і я зрозумів, що хочу робити цей проект саме з ним, бо він його відчуває.

Для підготовки цієї вистави Ви їздили на Закарпаття і жили в ромських поселеннях, розкажіть про цей досвід. Як Вам взагалі вдалося домовитися про життя у цих поселеннях?

Переважно комунікація відбувалася через мене. На Закарпатті є місцевий депутат – Мирослав Горват, він також ром і опікується ромськими поселеннями в регіоні. Він допоміг налагодити комунікацію з общиною, і ми з режисером Ігорем Білицем та ще кількома акторами поїхали до таборів, з яких роми часто виїжджають на Львівщину, Тернопільщину, Київщину. Ми хотіли дізнатися, чому вони їдуть звідти, та коли побачили все власними очима, зрозуміли – потрібно цитувати та записувати все що там відбувається. Таким чином ми створили документальну п'єсу, але я просив Ігоря, щоб він писав її в саркастичній формі, тому що зараз суспільство краще сприймає комедійний формат. Ми відвідали п'ять компактних ромських поселень по всьому Закарпаттю, жили серед ромів, спілкувалися з ними і врешті зрозуміли, що культура там втрачена, тому що люди не думають як її розвивати, вони думають як заробити на життя, адже на Закарпатті немає такого індустріального виробництва, як, наприклад, на Сході України, там немає можливості піти на фабрики чи на заводи. Бідність знищила культуру.

У мене навіть є монолог, де я розповідаю, що моя мама завжди боялася, що я стану циганом, бо в дитинстві вкрав червону машинку Ферарі, і я прошу людей підняти руку та розказати, про те що вони вкрали у своєму дитинстві.

Що Вас найбільше вразило в ромських поселеннях?

Ромські поселення це «Індія» – їх будинки зроблені з фанери, а двері обмотані клейонкою. Але водночас у них може бути встановлена супутникова антена, тому що вони заощаджують гроші, назбирали – купили, але побудувати повноцінний будинок вони собі не можуть дозволити, тому що їх звідусіль ганяють і вони вимушені постійно кочувати. Роми досі готують їжу в казанах на вогні, водопостачання – це шланг проведений від одного насосу на все поселення. Вони там дуже бідні.

Розкажіть про основні стереотипи пов'язані з ромською культурою. Як їх побороти?

Наша вистава взагалі про стереотипи і спрямована вона на те, щоб їх подолати. Ми брали конкретні приклади стереотипів і просто їх висміювали. Наприклад, роми крадуть і цьому ніхто не заперечує. Але українці також крадуть і ми не засуджуємо всіх українців через одного крадія, та чомусь засуджуємо ромів. Цей стереотип настільки потужний, що перша асоціація пов'язана з ромами – вони крадуть. Звісно, є меншина, яка займається злочинами, але чомусь цю меншину асоціюють з більшістю. У мене навіть є монолог, де я розповідаю, що моя мама завжди боялася, що я стану циганом, бо в дитинстві вкрав червону машинку Ферарі, і я прошу людей підняти руку та розказати, про те що вони вкрали у своєму дитинстві. Також розповсюдженими стереотипами є те, що роми – маги, які гіпнотизують, і те що вони продають наркотики. Як побороти ці стереотипи – це питання, на яке я постійно намагаюся дати собі відповідь, шукаю різні шляхи, можливості. Наприклад, минулого року ми зняли короткометражний фільм про ромський геноцид (другий за величиною після єврейського геноциду під час Другої світової війни) і представили його в Угорщині, Польщі та Німеччині. Цей проект викликав резонанс в Європі, тому що там ромськими проблемами цікавляться більше.

З якими проблемами, крім стереотипів, зіштовхуються роми?

Величезна проблема, з якою ми також працюємо, – це неосвіченість. У ромів є стара ортодоксальна традиція, не відпускати дівчат навчатися, а з 13 років видавати заміж. У 14 дівчина вже має дитину і на цьому її життя й сходиться. Тому минулого року я зняв ще один фільм в якому розповідається про те, як дівчинку-ромку не відпускали навчатися та засватали за багатого рома, коли вона кохала «гаджо» (в ромській філософії буквально означає «нециган»). За що її з соромом прогнали, а потім, коли дівчина досягла успіху – батьки перед нею вибачилися. Тобто, це такий примітивний, повчальний сюжет для батьків і мотивуюча історія для дівчат.

Ви в своїх інтерв'ю казали, що українці і роми схожі. У чому проявляється ця схожість?

Наприклад, ми – два народи, які зазнали геноциду: українці – від Сталіна, роми – від Гітлера. Нас, ромів, сприймають як дуже бідний прошарок суспільства, так само  українців асоціюють з жителями третьосортної країни. Завдяки моїй правозахисній діяльності я мав змогу відвідати такі інституції як Європейський парламент, Суд з прав людини, НАТО, і всюди Україна представлена як третьосортна країна. У цьому я спостерігав дуже велику схожість українців з ромами.

Ромка це не циганка з золотими зубами, яка ходить вулицями та виманює гроші, а ром – не циган в лахміттях який заходить в маршрутку щоб вкрасти щось з кишень, а є інша сторона цієї культури, є інші люди цієї нації.

Як Ви вважаєте, чому ромська культура мало поширена в Україні?

Я б трішки Вам заперечив. Мені здається, що вона дуже поширена в Україні та Росії. Хто не знає циганських романсів? Всі знають і всі наспівають ці мотиви «ай-не-не». Всі знають наше народне вбрання і ромські танці. Я поки був на пробах, двічі прочитали циганські матеріали з циганськими піснями, романсами. Це дуже відома річ, вона досить поширена. Питання лише в тому, що вона застаріла. Тому я намагаюся працювати над тим, щоб зробити цю культуру більш сучасною.

З сюжетом вистави зрозуміло, розкажіть про основний посил.

Мабуть, найточніше відповів би на це питання автор п'єси і режисер вистави, а від себе можу сказати, що посил у тому, щоб змінити сприйняття ромської спільноти, щоб люди розуміли, що ромка це не циганка з золотими зубами, яка ходить вулицями та виманює гроші, а ром – не циган в лахміттях який заходить в маршрутку щоб вкрасти щось з кишень, а є інша сторона цієї культури, є інші люди цієї нації. Це у пострадянських країнах ми стали циганами, а у Європі всі називають нас ромами. І ми хочемо показати, що більшість ромів, які є представниками нації, з вищою освітою, інтегровані в сучасний світ, вони розвивають і представляють країну. Наприклад, Зола Кондур, дуже відома правозахисниця в Україні, вона постійно представляє інтереси української сторони на міжнародному рівні, а за національністю ромка. І таких людей можна дуже багато перераховувати. Ось такий посил.

У Вас уже були покази цієї вистави. Як Ви думаєте, чи вдалося донести цей посил до глядачів?

Я вважаю що нам вдалося, тому що після показу у нас відбулася така собі рефлексія – «А як ти ставишся до рома? А що в тебе змінилося? А чому так відбувається?». Це робилося для того, щоб викликати флешбек у людини на всі її негативні сприйняття. «Цей негатив – це особистий досвід чи це досвід, про який розказала бабуся, мама? А чи був в тебе особистий досвід сприйняття рома? А ось я зараз ром, але спілкуюся з тобою абсолютно адекватно, з двома вищими освітами. Чому цей позитивний досвід про рома ти не використовуєш?».

Чи плануєте Ви гастролі іншими містами з цією виставою?

Так, ми хочемо. НСТДУ (Національна спілка театральних діячів України) проводить Всеукраїнський фестиваль недержавних театрів «Відкрита сцена» і ми хочемо приймати в ньому участь. Також нас запросили в Будапешт на щорічний ромський фестиваль, який відбудеться весною. Тому будемо займатися англійським перекладом вистави. І особисто я хочу поїхати з виставою на Схід України.

Наступний показ вистави 5 липня, як Ви вважаєте, кому вона буде цікава? Чому глядачі мають її відвідати?

Це питання твоєї соціальності. Мені здається, якщо людина турбується тим, що зараз відбувається, і якщо це соціальна людина, то повинна йти. До того ж, це досить класна комедія з сучасним гумором.