Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись
86
0
0

Майстерня – це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись

Колектив Театральної майстерні Миколи Рушковського про команду, основні принципи та цінності, найближчі плани та курйозні історії.

Театральна майстерня Миколи Рушковського – київський театр, створений народним артистом України Миколою Рушковським та його випускниками. Команда Theatre.love поспілкувалася з неймовірними акторами Олександром Сугаком, Євгеном Ковирзановим, Дар’єю Якушевою, Анастасією Зюркаловою, Станіславом Мельник та Олександрою Епштейн, а також з адміністраторкою Євгенією Балакіною та режисеркою Валерією Федотовою. Талановиті, розумні, щирі, працьовиті, завзяті… Цей ряд можно продовжувати безкінечно. Їх Майстерня – це театр-дім, театр-сім’я і вже 6 жовтня вони відкриють свій новий сезон.

– Ви молоді, завзяті, вас любить глядач, як думаєте, у чому успіх Майстерні?

Олександр: Коли ми вирішили створити театр, ми ще навчалися. Для мене основою завжди була «Етика» Станіславського, яку сказали прочитати на першому курсі. Там справді все чітко прописано: «Якщо ви думаєте в одному напрямку, якщо вам комфортно одне з одним, більше вам нічого не потрібно». Коли люди об’єднуються і всі хочуть, прагнуть створити щось, тоді виходить гарний результат. Ми казали про наше бажання викладачам і багато сперечалися з ними, деякі стимулювали нас відмовами «Це всі хочуть», «Кожен курс так каже». І ось ми працювали другий, третій, четвертий курс, підкріплювали це гарними виставами, результатами, відгуками людей, що ми сильна команда. І у нас справді вийшов хороший склад, немає такого, що хтось – геній, а когось, навпаки, витягують. Наша сила – в колективі, в єдності. Завжди пам’ятатиму слова Рушковського і Славинського, які дивувалися і казали: «Ви наче не з цього століття, а ще з тих старих часів, коли не гроші об’єднували, а ціль та ідея». На мою думку, саме в цьому успіх майстерні.

Дар’я: Мабуть, не часто люди виявляються однодумцями. Коли ми зрозуміли, що відчуваємо, думаємо і мріємо в одному напрямку, а до того ж у нас було вже шість дипломних вистав, було б боляче розійтися та розпрощатися. За ці роки ми вже настільки злилися, що було складно уявити, що кожен піде у інші театри або поїде в інші міста. Мені здається, наша сила в колективі і єдності, а ще в мисленні в одному напрямку і в цій школі, тому що ні один курс не казав, що у них була така єдність. Всі лише хотіли, а у нас була в цьому необхідність, внутрішня потреба. Як казали наші майстри: «Якщо ти без цього не можеш, іди роби».

— Ви вже сказали, що у вас дуже цілісна така команда, можна навіть сказати, що схожа на сім’ю. Розкажіть, чи є у вас розподіл обов’язків в театрі, хто за що відповідальний?

Олександр Сугак

Дар’я: Насправді найбільшу частину і основний адміністративний обов’язок бере не себе наш директор Олександр Сугак. Ми намагалися йти шляхом професійних театрів і розписувати на зборах трупи, хто за що відповідає, але нас так мало і ми майже всі зайняті в одних і тих виставах. Ми всі працюємо по совісті, якщо я бачу якусь роботу, то я підходжу і роблю це.

Валерія: Це як в гарній, вихованій сім’ї. Не те, що кожну п’ятницю у нас генеральне прибирання, а що кожен щось зробив, прибрав, приніс. Це ж так добре.

Олександр: Ще одним з плюсів я вважаю, що у кожного в колективі є своя суперсила. Настя Зюркалова завжди займається фотографіями, дизайном, публікаціями в соцмережах. Я з Ромою Щербаком вмію щось стукати-крутити, тому беремо на себе декорації. Женя Ковирзанов вміє і знає, як виставити світло і куліси, грає на гітарі і навіть непоганий актор (прим. ред.: сміється). Ми, звісно, хочемо конкретизувати, щоб кожен був відповідальним за певний цех, але, тому що нас мало, так не виходить. Я чітко запам’ятав слова Миколи Миколайовича Рушковського: «Не бійтеся робити більше». Це певне таке кредо, запорука успіху.

Дар’я: Нам колись Ігор Миколайович Славинський розповідав, що в похід не беруть тих, хто чекає, поки дадуть завдання: «А що мені зробити?», «А чим я можу допомогти?». Наприклад, він не любив риболовлю чи полювання, але завжди чекав хлопців з приготовленим обідом в казанці. Тому найголовніше не чекати вказівок, а знайти собі роботу.

– Чи проводите ви разом час поза театром?

Дар’я: Розумієте, у нас театр займає весь час, що якщо ми йдемо кудись, наприклад, нещодавно були в кіно, ми все одно йдемо з кимось з Майстерні. Потім, якщо у когось з нас є друзі, це все одно вже театральні друзі, ми їх знаємо і це вже одна компанія. Немає такого, що ми прийшли, відіграли виставу, а потім кожен пішов гуляти зі своєю компанією. Якщо ми йдемо на пікнік з друзями, ми все одно гукаємо когось із Майстерності. І це якийсь кругообіг.

Ми і чай пити разом ходимо, і театр розвиваємо.

Анастасія: Коли ми навчалися, Микола Миколайович казав нам: «Ви зараз працюєте разом, ви не зобов’язані ходити пити чай разом, але працюйте на майданчику добре разом». Але так вийшло, що нам разом настільки добре, що немає сенсу життя один без одного. Так що ми і чай пити разом ходимо, і театр розвиваємо.

– Ви дуже багато розповідаєте про команду, розкажіть, які у вас є цінності та принципи в театрі?

Анастасія: Насамперед, це взаємоповага, ми намагаємося почути один одного, завжди йдемо на діалог.

Олександр: Мабуть, найбільший відбиток залишив Ігор Миколайович фразою Жванецького: «Май совість і вчиняй, як хочеш». Все, що сказала Настя, цілковита правда, але інколи ми самі порушуємо ці принципи. Є поняття порушити і пишатися цим чи відчувати безкарність, а є, коли ти зробив капость і тобі так соромно, що хочеться провалитися крізь землю. І мені здається, що головне в нашому колективі – це розуміння і прощення, тому що ми знаємо, що хтось зробив це не зі зла.

Валерія: Я ще хотіла додати, що немає ні однієї проблеми, яку б ти приніс у Майстерню і не вирішив би. Це може бути що завгодно: проблеми в сім’ї, тебе образили, відсутність грошей, невизнання тебе або щось ще. Ще жодного разу не було такого, що ти прийшов, поділився і тобі у відповідь: «Тримайся там». Ні, були різні періоди, але ти приходиш, бачиш всіх і розумієш, що б не відбувалося, ти все одно з цим впораєшся. Ми стільки переплакали і пересміялися разом. Я навіть пам’ятаю один випадок, коли телефонувала Сугаку і казала: «Саш, не знаю, що робити», а він мені відповідав: «Лєр, в тебе ж є я, Костя, Майстерня, чого ти?». І це правда.

Головне в нашому колективі – це розуміння і прощення, тому що ми знаємо, що хтось зробив це не зі зла.

Дар’я: Найкрутішим мені здається, що, на відміну від великого театру, тобі не потрібно йти і щось з себе показувати, щоб «люди розуміли, що я гарно виглядаю, у мене багато грошей і я вся така популярна». Ні, я приходжу до себе додому, в свою сім’ю і вдавати когось немає сенсу, тому що ми знаємо один одного вже вісім років. І це насолода, коли ти просто можеш бути собою.

Валерія: Коли колектив їде на гастролі, я з ними не їду, тому намагаюся спекти їм млинці в дорогу. І востаннє, коли я проводжала їх, це було дуже смішно, тому що я як божевільна мамаша напекла млинців, прибігла на вокзал з плівковим фотоапаратом і сказала: «Давайте ставайте, Саша тримай млинці, щоб їх видно було».

Олександра: Лєра дуже часто готує їжу на репетиції. Ти приходиш і розумієш, що можна поснідати. На репетиціях завжди буде, що поїсти.

Дар’я: Ще коли ми їдемо на гастролі, в потязі завжди граємо в «Уно». Це теж наша маленька традиція.

– Які ще у вас є традиції в театрі?

Дар’я: Перша думка, яка відразу виникає, це те, що потрібно розібрати куліси після вистави. Ми відіграли виставу і обов’язково повинні залишити майданчик, щоб нам потім було приємно прийти і не важливо втомилися ми чи ні. Це традиція без вибору. У нас ж ще одна чудова традиція, навіть наш викладач Сергій Сипливий казав, що потрібно її зберігати. Це традиція капусників. Ось якщо у когось ювілей, день народження, весілля чи навіть поминки, ми влаштовуємо такі заходи. Коли не стало Ігоря Миколайовича і Миколи Миколайовича і у нас були поминальні вечори, ми все одно намагалися перетворити це в творчу зустріч, запросити людей, пов’язаних з ними, і зробити такий собі «поминальник», як назвав його Саша. І насправді капусники об’єднують ще більше, адже ти можеш робити все, що завгодно.

– А є якийсь спільний девіз для вас всіх?

Анастасія: Ми хотіли театр-дім, театр-сім’ю і в принципі ми це отримали, тому що самі тут прибираємо, робимо ремонт, декорації, але водночас ми справжня сім’я, тому що любимо одне одного, ми дуже злилися. Звісно, у нас бувають якісь внутрішні конфлікти, але це все вирішується, як Лєра сказала, як в гарній сім’ї ми можемо сісти і обговорити все разом. Ми завжди прагнемо чути одне одного, бути разом і один за одного.

– Зараз в репертуарі 8 вистав, у яких піднімаються важливі соціальні теми, розкажіть як ви обираєте вистави для постановки?

Анастасія: Звісно, є вистави, які важко продавати. Тому останнім часом ми намагаємося ставити більш легке, комедійне, бо ми розуміємо, що людям хочеться все-таки відпочивати душею.

Валерія: Я хочу сказати, що ми у будь-якому разі обираємо матеріал для постановки з того, зачепив він тебе чи ні, тобто чи викликав якусь емоцію. Якщо це відбувається, то твір в будь-якому разі буде актуальним, ми ж зараз живемо. Мені здається, немає такого поняття як сучасний чи не сучасний. Якщо я прочитала «Бурю» і вона мене зачепила, то вона вже актуальна.

Дар’я: Якщо все підсумувати, то можна виділити три пункти. По-перше, матеріал має нас зачепити. По-друге, це його актуальність на сьогоднішній день. По-третє, чи зможемо ми його реалізувати у тому просторі, яке у нас є, тому що ми розуміємо, що для певної вистави буде потрібно багато фінансів, простору, кількості акторів чи їх різний вік, тому все одно кожен матеріал ми повинні адаптувати під наш театр.

Валерія Федотова

– Валеріє, ви – режисер вистав «Віслюк має бути худим» та «Andersen’s Fairy Tales», розкажіть, як ви розподіляли ролі?

Валерія: Якщо раніше, я дивилася вистави і намагалася підібрати актора за принципом «ось це вона може зробити, тут вона відповідає такій героїні, а ще тут у неї вона схожа за характером, то зараз мені більше цікаво відкривати в людині невластиві їй якості. Наприклад, якщо людина з позитиним характером, то дати йому негативного героя. Також буває, що ти читаєш матеріал і бачиш, хто кого буде грати. Так було з казками Андерсена, я відразу зрозуміла, що Стас – це Ганс Чурбан, а Саша – Голий Король. Тобто все відразу відчувається, тому що, знову ж таки, сім’я. У тебе починаються асоціації, бо ти вже наче зіштовхувався з цим. Але все залежить від матеріалу для постановки.

– Ви багато гастролюєте, їздите на фестивалі, поділіться, чи відрізняється глядач в інших містах?

Анастасія: Так, звісно. Він більш уважний і це відчувається, що йому наче не вистачає чогось, вони прям тягнуться до тебе, а в Києві всі більш розбалувані.

Дар’я: Нас дуже лякали, що в Одесі розбалуваний глядач, але за три поїздки із шістьма виставами можу сказати, що нас дуже тепло приймали і Жені до сьогодні пишуть на фейсбук-сторінку, коли ми ще приїдемо на гастролі. І той глядач, який був на наших перших виставах, прийшов і вдруге, і втретє. На виставі «По вулиці моїй…» за творами шістдесятників люди аплодували стоячи.

Олександр: У мене про глядачів залишився яскравий спогад з Харкова. Ми туди їздили з виставою «Диваки» і пам’ятаю, що в зал люди такі мляві заходять, неначе їх змусили прийти в театр і на їх обличчях було таке здивування: «Діти, що ви можете нам показати?». Тому що ми вийшли такі молоді і будемо Шукшина грати, але нам вдалося побороти їх енергетику і в фіналі глядачі були задоволені.

Фото з фестивалю «Мельпомена Таврії»

– Це не буде таємницею, що всі люблять читати історії, тому розкажіть про ваш найкурйозніший випадок, який траплявся у театрі?

Олександра: Пропоную згадати нашу дипломну виставу «Варення» про старше покоління, яка проходила у Театрі на Печерську і в ньому було багато перебільшень. І найстрашніше, що в ньому було – це розкол (прим. ред.: розкол означає викликати сміх у партнера по сцені). І кожен персонаж вважав своїм обов’язком вийти на сцену і розколоти свого партнера або деталлю одягу, або фразою, але саме для того, щоб викликати сміх. У мене була тоді сцена з Танею Ляліною, яка зараз працює у театрі «Современник», і ми розуміємо, що розкололися, заходимо за сцену, і не можемо зупинити сміх, а вже потрібно виходити до глядачів знову. В таких моментах головне дивитися куди-завгодно (на підлогу, стелю, в сторону), але не один на одного.

Станіслав: Я завжди колюся в казці на моменті, коли стаю між братами і кажу: «Братику, дай коня». Дивлюся на Сашу, а він починає: «Та ти навіть розмовляти нормально не вмієш». Ця фраза діє моментально і я вже не знаю куди себе подіти, як я тільки не збирався з думками.Він справді постраждав через мистецтво, бо так викладався на сцені, що навіть не відразу помітив, що у нього розбита рука.

Він справді постраждав через мистецтво, бо так викладався на сцені, що навіть не відразу помітив, що у нього розбита рука.

Анастасія: Це, звісно, не дуже смішна історія, але вона здається дуже цікавою. Остання наша прем’єра – «Останній день людства». Коли ми готували цю виставу, на генеральній репетиції Рома Щербак, який грає Веліна, порізав палець так сильно, що довелося робити операцію. Він справді постраждав через мистецтво, бо так викладався на сцені, що навіть не відразу помітив, що у нього розбита рука. Ось і прем’єру довелося відкласти аж на два місяці.

Дар’я: У виставі «SOS», коли ще грала Таня Ляліна і ми були в іншому приміщенні, на сцені по двох сторонах були відкриті люки. І ось Таня за кулісами репетирувала, готувалася, а потім ми чуємо крик і розуміємо, що вона летить в люк, лише капці залишилися.

Анастасія: Теж історія з цієї ж вистави, яка відбулася минулого року. У мене є сцена, де я сиджу на барній стійці у такій досить пікантній позі і ми з Костею Темляком граємо любовну сцену. У процесі я повинна відштовхнути його від себе, показати пристрасть і так трапилося, що ми недозрозуміли один одного, я відштовхнулася від Кості і впала разом з барною стійкою. Найсмішніше, що в наступній сцені виходить Костя Стоянчев, який грає мого брата і каже, «О, це Бетсі, у неї дурний темперамент!». Я в запалі відіграла цю сцену, що у мене справді такий характер, повалила ще дві табуретки і пішла за куліси.

Дар’я: Знаєте, найцікавіше, коли хтось починає розповідати якусь історію, то інший теж каже: «Я теж про неї згадала, але думала, що це не смішно». Багато історій, але ніхто не може наважитися.

Фото з вистави «Останній день людства»

– Які у Вас плани на майбутнє? Які вистави плануєте поставити? Чим будете дивувати глядачів?

Олександр: У новому сезоні плануємо показати прем’єру «Ласкаво просимо!». Це інсценування Хейфеца за п’єсою угорського автора Іштвана Еркеня «Сім'я Тотів». Ця постановка в центральному Угорському національному театрі вже йде 50 чи 60 років! У ній буде дуже багато цікавого, ми навіть підключили балетмейстера, який допомагає нам ставити народні елементи танців. Потім у нас є плани на Олександра Довженко, Костя Темляк готує сценарій. Лєра хоче ставити Хармса. Ще до нас звернувся наш кримських друг Ігор Алесін – студент Ігоря Славинського. Він ставитиме дипломну виставу-казку і ми хочемо спробувати.

— І наостанок, що для вас Майстерня?

Євгенія: Для мене це сім’я, взаємодопомога і все, що пов’язано зі словом взаємно.

Євген: Для мене це в першу чергу сім’я, братство, маленька Запорізька Січ. У мене таке відчуття, наче ми від усіх відокремилися і зробили свій маленький кокон, в якому живемо, допомагаємо один одному, разом працюємо та відпочиваємо.

Станіслав: Це справді так. Це те місце, де ти маєш право мріяти і говорити про це не соромлячись, і тебе в цьому підтримають і повірять в тебе.

Дар’я: Мені здається, це втілення мрії і реалізація тих професійних бажань, яких ти хочеш і в тому вигляді, якому ти хочеш. Ми створюємо той ідеальний театр, про який кожен мріє. Ми сподіваємося, що все лише сприятиме цьому.

Олександр: Для мене зараз Майстерня – це та удача, той шанс, який зараз в наших руках, це як певна доля. Можна залишити її в скриньці або поховати як талант, а можна це все розширити до неймовірних меж. І театр виросте до небес, немов бобове дерево.

Майстерня – це відкрита можливість для експериментів.

Валерія: Безумовно, це сім’я. Навіть враховуючи те, що я разом зі Стасом – підкидьок, але Стас хоча б навчався на попередньому курсі. Але окрім цього, Майстерня – це місце, де є постійний стимул ставати кращим і є можливість експериментувати. Просто мені здається, що саме слово «майстерня» звучить інтимніше, ніж театр. Тобто це те місце, куди ти можеш прийти і подумати, що, можна пізнати себе більше, а іншим зрозуміти себе краще. Це лабораторія, експеримент для мене завжди.

Олександра: Я, мабуть, буду найбільшим егоїстом. Бо для мене Майстерня – власний експеримент, де ти можеш пізнавати себе, розвивати і це завжди для мене певний виклик.

Дар’я: Я ще хотіла підсумувати, що ми все частіше зіштовхуємося з тим, що до слово «майстерня» створює у людей враження студії, тобто багато хто вважає, що ми ще навчаємося, ми – непрофесійний театр і для пересічного глядача це слово звучить дуже незвично. Тому дуже точно підмітила Лєра, що майстерня – це відкрита можливість для експериментів. Тому хочеться привернути увагу глядачів, що це слово звучить інакше.

Олександр: Ми будемо ламати цей шаблон і Майстерня стане еталоном найкращого у світі театру!

Особистості

Актор Олександр Зінєвіч вперше розповів про акторську роботу та захопленням фотографією, поділився...

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Улюбленець глядачів Ігор Качур 19 серпня відкриватиме новий сезон театру «Актор» прем'єрною...

Художня керівниця театру КХАТ Катаріна Сінчілло про головні ролі, ювілейний сезон КХАТу та сучасний...

Художній керівник та режисер Театру на Подолі Віталій Малахов розповів Theatre.love про плани у...

Must watch від рушковців

Театр на Подолі
Біля мого вікна
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Життя попереду
Театр на Подолі
Продавець дощу
Молодий театр
Гагарін і Барселона
Театр «Сузір'я»
Новеченто (1900-й)