Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»
34
0
0

Марія Грунічева та Ольга Васинюк про прем'єру «Одеса. Шалене кохання»

«Одеса. Шалене кохання» – нова вистава театру «Колесо» у стилі музичної комедії. Ми поспілкувалися з режисеркою Марією Грунічевою та актрисою Ольгою Васинюк та готові поділитися деталями та їх думками щодо постановки.

«Одеса. Шалене кохання» перенесе Вас на справжнісіньке весілля з романсами та запальними танцями, з гумором та андекдотичними поворотами сюжету. Марія Грунічева,  режисерка вистави, що поставила у театрі «Колесо» вже 5 різножанрових вистав, які з успіхом ідуть вже не перший рік та Ольга Васинюк – актриса, виконавиця ролі Ріти, сестри головної героїні поділилися з нами цікавими деталями створення вистави, своїми думками щодо театру та професії актора.

– Маріє, вистава «Одеса. Шалене кохання» – це Ваша п'ята вистава у «Колесі», розкажіть про неї будь ласка.

Марія: Вистава поставлена у жанрі музичної комедії. За сюжетом – приготування і святкування весілля, а це завжди проходить весело і цікаво.

Марія Грунічева, режисерка вистави

Мені, як режисеру, хотілося відтворити весілля з точки зору театральності. Знаєте, у чому була складність? Що треба на сцені упорядкувати те, що у житті зазвичай не зовсім упорядковано. Це коли люди їдять-п'ють, гуляють, веселяться, співають, танцюють. У житті це такий бедлам! На сцені цього допустити не можна. Ми знайшли цікаву форму подачі цього гуляння, тому вистава точно не буде схожа на звичайну п'янку-гулянку.

Письменники Ілля Ільф та Євген Петров працювали в газетах, писали багато фейлетонів. Ми взяли це за основу і все у нашій квартирі буде наче вирізки з газет: двері з газет, їжа намальована, пляшки будуть справжні, але пусті, принти на костюмах розповідатимуть про думки і мрії героїв. І все у виставі буде у такому карикатурному, сатиричному стилі – і костюми, і декорації, і герої.

– Як виникла ідея постановки?

Марія: Ірина Яківна, наш художній керівник і директор, попросила мене знайти п'єсу, яку можна було б грати в нашому кафе. Щоб це була інтерактивна вистава, аби можна було частково пригощати глядачів. Я сміялася з неї, кажучи, що деякі критики дорікатимуть, що вона не сучасна, адже в ній немає лайки, сцен насилля – те, що зараз так модно в інших театрах. У нас абсолютно позитивна, добра вистава.

– Розкажіть про процес постановки вистави? Як відбувався підбір акторів на виставу? Як створювалися декорації?

Марія: Загалом репетиційний період тривав три з половиною місяці. Ми з Іриною Яківною радилися, хто кого може грати. У нас половина персонажів мають два склади акторів. Звісно, ми надавали перевагу акторам з трупи нашого театру, але задіяні у виставі й запрошені актори. Наприклад, Олена Тертична, яка грає наречену. Але це вже не перша її роль у виставах нашого театру. Я з нею, приміром, поставила «Блаженний острів…». Поки нікого, крім неї, не бачу у цій ролі.

Щодо оформлення, то я багато перечитала літератури для того, щоб зрозуміти, як має бути візуально представлена ця вистава. Все, що мені пропонували художники, мене не влаштовувало. Я не хотіла побутового зображення весілля. Не хотіла комуналки і щоб костюми акторів виглядали як колись. На жаль, нині мало театральних художників, які самі спроможні запропонувати оригінальне сценічне рішення вистави. І, врешті, я знайшла форму і ми її розвинули з художником. Письменники Ілля Ільф та Євген Петров працювали в газетах, писали багато фейлетонів. Ми взяли це за основу і все у нашій квартирі буде наче вирізки з газет: двері з газет, їжа намальована, пляшки будуть справжні, але пусті, принти на костюмах розповідатимуть про думки і мрії героїв. І все у виставі буде у такому карикатурному, сатиричному стилі – і костюми, і декорації, і герої.

Театр – справді живий організм і це чудово, завжди відкриваєш щось нове. Навіть на сотій виставі.

– Ольго, Ви у виставі граєте роль сестри нареченої, розкажіть про свого персонажа, про Ріту.

Ольга: Ріта – це така баришня, яка бачить у всьому свій інтерес. Взагалі п'єса здається дуже простою і смішною на перший погляд. Після прочитання вона мені дуже сподобалася, але, коли ми почали репетирувати, виникли складнощі: чим матеріал здається простішим, тим складніше його поставити і зіграти. Звичайно, працювати цікаво, адже у нас багато музики, танців, пісень.

Ольга Васинюк, виконавиця ролі Ріти

– Чи відрізняється та Ріта, що в п'єсі, від тієї, що на сцені?

Ольга: Коли я прочитала п'єсу, найперше помітила те, що Ріта постійно говорить і мріє вийти заміж за іноземця. Та коли почала розбирати роль, то засумнівалася: чи справді вона хоче цього іноземця? Зазвичай після прочитання твору ми сприймаємо все поверхнево, а коли починаємо ретельно розбирати цього персонажа, його мету, наскрізну дію – все змінюється. На репетиціях герой оживає, набуває різних рис характеру, манери поведінки, тощо. Буває, що не помічаєш якихось деталей, а коли починаєш заглиблюватися, то думаєш «чому ж я цього раніше не помічала?». Або трапляється, що на 35-ій виставі очі відкриються на те, що можна зробити-вчинити зовсім по-іншому. Театр – справді живий організм і це чудово, завжди відкриваєш щось нове. Навіть на сотій виставі.

Все, що написано з гарним гумором, яскраво і смішно, буде популярне довго, адже люди люблять сміятися, люблять отримувати позитивні емоції. Згадаймо того ж Мольєра. Талановиті актори, драматурги будуть завжди користуватися популярністю, як і будь-яка талановита людина, як і будь-який такий твір.

– Чи імпонує Вам Ріта як персонаж, як людина?

Ольга: Знаєте, у неї є ті якості, які б я хотіла мати. Наприклад, – «бачу ціль і не бачу перепон». Мені колись сказали, що у мене є ця якість, але я її в собі поки не відчуваю. В принципі, Ріта як персонаж і як людина мені імпонує.

– П'єса написана ще в 1933 році, як Ви думаєте, чому вона актуальна і сьогодні?

Марія: Думаю все, що написано з гарним гумором, яскраво і смішно, буде популярне довго, адже люди люблять сміятися, люблять отримувати позитивні емоції. Згадаймо того ж Мольєра. Талановиті актори, драматурги будуть завжди користуватися популярністю, як і будь-яка талановита людина, як і будь-який такий твір.

– Що нового Ви внесли в постановку?

Марія: Ми вирішили наситити виставу тим, що зазвичай і буває на весіллі – це пісні і танці. Обрали музику, яка звучала саме у 1930-х роках. Вона була тоді така тепла, наївна, смішна… Та ж Ізабелла Юр'єва, від романсів якої тоді плакали. Мені хотілося за допомогою музики створити легку, жартівливу і трохи хуліганську атмосферу. До речі, місце дії ми перенесли в Одесу, на батьківщину Ільфа і Петрова.

П'єса здається дуже легкою з самого початку і складність полягала в тому, щоб цю легкість зберегти, не навантажити. Щоб це легке сприйняття таким і залишилося після перегляду, щоб персонажі не вийшли якимись штучними.

– «Одеса. Шалене кохання» за жанром – комедія, як Ви думаєте, яку основну функцію на сьогоднішній день відіграють комедії та яке навантаження вони несуть?

Марія: По-перше, це розрядка для людини. По-друге, комедія завжди буде популярна, хоча нині модні європейські театральні віяння. Особисто я не дуже сприймаю їх. Це театр жорстокості. Але у кожного свій смак, свої прагнення, кожен прагне отримати різні емоції в театрі.

Ольга: Мені здається, що в Києві кожен театр дотримується свого напрямку. На щастя, наш театр не орієнтований на цю жорстокість. Тому, напевно, його дуже люблять. Часом зустрічаю випадкових людей і коли вони дізнаються, що я працюю в театрі «Колесо», чую: «Ми так любимо цей театр!». Я теж не прихильниця нових театральних тенденцій. Не розумію вистав, де постійно зі сцени звучить нецензурна лексика. У мене завжди питання «Навіщо?».

– Ольго, у чому для Вас полягали складнощі у виставі?

Ольга: П'єса здається дуже легкою з самого початку і складність полягала в тому, щоб цю легкість зберегти, не навантажити. Щоб це легке сприйняття таким і залишилося після перегляду, щоб персонажі не вийшли якимись штучними. Особисто мені комедію грати складніше, тому що я по своїй природі більше трагедійна, драматична актриса. Ці жанри мені дуже близькі. А ось комедія… Я дуже вдячна Ірині Яківні, вона бачить акторів абсолютно по-своєму. Коли я прийшла у «Колесо», комедію «У Києві, на Подолі…» вже грали. Тому коли Ірина Яківна запланувала робити ще один склад, аби трішки розвантажити акторів, вона призначила мене на роль Рахілі. Роль комедійна, тож я зраділа такому призначенню.

– Крім того, що Ви режисер, Маріє, Ви ще й актриса. Розкажіть, як ці дві професії поєднуються між собою?

Марія: Перша моя освіта – акторська, я закінчила Університет ім. І. Карпенка-Карого за цим напрямком, і багато років взагалі не уявляла, як ставляться вистави. Як актриса я себе прекрасно почувала, мені все подобалося. Але до кожного інформація приходить у різний час. Я потім довго запитувала, чому раніше не зайнялася режисурою, бо вже ого скільки могла б поставити. Але потім переосмислила ці речі і тепер розумію, що інформація не приходить раніше, ніж це потрібно. Значить, ці двері повинні були відкритися саме зараз. Повинно прийти це бажання ставити вистави, знання як це робити. Мені здається, що всі вистави, які я зробила, більш-менш симпатичні. Маю надію, що і ця буде цікава і користуватиметься попитом у публіки. Хочеться людей повеселити. Ну а чому ні? Це теж треба вміти – розвеселити людей, щоб вони розслабилися, отримали задоволення від перегляду, відпочили.

І все-таки, як пов'язуєте ці дві професії? У чому складність?

Марія: Складність у тому, що ти знаходишся по різні боки рампи. Коли я сиджу у залі як режисер – це одна робота, коли я на сцені – це зовсім інша. Досить багато акторів згодом стають режисерами. Вони починають проявлятися по-іншому, відчувати потребу віддати щось. Я не скажу, що актор бере щось від режисера, бо взагалі створення вистави – це така праця, яка робиться колективно. Так, режисер дає напрямок, думку, скажімо, основну ідею, але все одно кожен актор як особистість додає свою творчість. Дві різні професії.

Театр потребує таланту. Як і будь-яке мистецтво, тому що дійсно яскраві талановиті люди – досить рідкісне явище.

Розкажіть, чому ви взагалі обрали професію актриси?

Марія: По-перше, тому що у мене мама займалася і нині займається театром. Театр завжди для мене був ближчим, ніж будь-що, але я не відразу хотіла стати актрисою. Я й малювала, і їздила на конях, і танцювала дуже багато. Хотіла вступати на художній факультет, але врешті-решт обрала університет ім. І. Карпенка-Карого. Якось так склалося, прислухалася до себе і вирішила, що мені це найближче. Маю надію, що не помилилася.

Ольга: Я не можу сказати, що хотіла цього з дитинства. Я пам’ятаю, у мене була подруга, яка казала, що хоче стати актрисою. Мені хотілося більше продавати або допомагати, лікувати. Але я розумію, що мене доля вивела на це. Багато хто мені ще в 11 класі казав «Олю, тобі треба в театральний вступати», бо я виступала у школі, всі вечори вела, любила копіювати і пародіювати людей. Але я навіть не пам’ятаю, щоб був якийсь певний період, коли виникло бажання бути актрисою. Я пам’ятаю своє перше враження, коли у 6 років вийшла на сцену репетирувати (я тоді займалася в хореографічній студії). Нам видали костюми і посадили на сцені. І я сиділа за цією театральною завісою і навіть не вірила, що вона зараз відкриється. Завіса піднялася, а там світло, позитивна енергія залу. Це враження я запам’ятала на все життя.

Театр ніколи не помре, бо людина ніколи не перестане дуріти

– Як Ви думаєте, чого не вистачає сучасному театру?

Марія: Я думаю, як завжди, театр потребує таланту. Як і будь-яке мистецтво, тому що дійсно яскраві талановиті люди – досить рідкісне явище.

Ольга: Я думаю, перш за все фінансування. Тому що настільки багато ідей, настільки багато планів… У тієї ж Ірини Яківни. Я давно кажу, що у нас такий двір, давайте зробимо басейн і виставу в басейні. А чому ні? Пам’ятаєте, є однойменний фільм «Басейн» з Ален Делоном у головній ролі, ось уже прекрасний сценарій. Стільки є ідей цікавих, яких просто не можна реалізувати через брак фінансування. Зараз люди настільки звикли до спецефектів, що коли вони приходять в театр, навіть діти, то вже чекають їх. Я не кажу, що театр повинен переходити повністю на спецефекти, але потрібно їх додавати, щоб вистави були більш цікаві з візуальної точки зору.

– На Вашу думку, навіщо людина має ходити в театр? Яку цінність несе театр?

Марія: На жаль, менше 10% людей ходить в театр. Це така духовна потреба, без якої хтось не може жити, а для когось це душевна розрядка. Кожен знаходить у ньому щось своє: комусь подобається сміятися, комусь подобається плакати, а іншим – коли треба думати, аналізувати якісь речі, робити висновки. Чарівність театру в тому,  що він існує тут і зараз. Одна й та ж постановка сьогодні і завтра буде по-іншому звучати. Тобто мистецтво відбувається тут перед тобою і тільки цієї миті. Театр буде існувати, доки існує людина. Зустріла таку цікаву фразу: «Театр ніколи не помре, бо людина ніколи не перестане дуріти».

Особистості

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Улюбленець глядачів Ігор Качур 19 серпня відкриватиме новий сезон театру «Актор» прем'єрною...

Художня керівниця театру КХАТ Катаріна Сінчілло про головні ролі, ювілейний сезон КХАТу та сучасний...

Художній керівник та режисер Театру на Подолі Віталій Малахов розповів Theatre.love про плани у...

16 липня одній з найважливіших постатей в українському театрі та кіно виповнилося 82 роки. До дня...

Богдан Гнатюк – режисер вистави «Украдена краса» та актори Анатолій Гнатюк, Володимир Ніколаєнко,...

Вас може зацікавити

Театр «Колесо»
Блаженний острів, або Отак загинув Гуска
Театр «Колесо»
День прильоту ластівки або Поцілунок Принцеси
Театр «Колесо»
Мишоловка