Мільйон і одна причина жити

Іноді мені здавалося, що під час вистави я почну скиглити.....як той песик, з історії....я обкусав собі всі пальці, щоб цього не робити.... Плакав всю виставу, і коли вперше дивився, і вчора - коли вдруге..... А після вистави з'їв морозиво «Каштан»...

Стас Жирков, директор-художній керівник Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Про виставу «Усі найкращі речі» можна говорити багато, довго і красиво, але навряд чи якісь вишукані слова передадуть враження від неї точніше, ніж цей відгук вимогливого і відвертого керівника театру на Лівому березі. Стас Жирков, який уже не перший рік є одним із законодавців столичної театральної моди, запевняє, що у своїй керівній діяльності дотримується принципу максимальної свободи і не втручається у роботу режисерів. А у тандемі Тамари Трунової (режисерка і співавторка п’єси) і Олесі Жураківської (актриса) взагалі неможливо виділити когось одного, щоб заявити: «Ось кому постановка завдячує своїм успіхом!» (про успіх яскраво свідчить кількість захоплених відгуків у соцмережах, яка за два дні прем’єри перевалила вже, мабуть, за сотню). Відвертий, живий і зрозумілий до болю текст розкривається у багатовимірній акторській грі і доповнюється нею.

«От зараз насміємось, точно тобі кажу!» – почула я розмову когось із глядачок у себе за спиною ще до початку. І дійсно – це було [очікувано] дуже смішно. А ще [не так очікувано] — зворушливо, чесно і трохи відчайдушно. І цей постійний контраст між кумедним і болісним не давав ані цілковито зануритись у веселу ностальгію, ні захлинутися від смутку у найщемливіші (і впізнавані) моменти.

До речі, герой цієї моновистави — чоловік. На початку це здається трохи дивним. Але за півгодини дивною здається вже думка про те, що на цю роль, замість Олесі Жураківської, могли взяти якогось актора. А судячи з реакції чоловічої частини аудиторії [сміх, вигуки захоплення, оплески], її «чоловічий» образ не лише був дотепним і органічним, а ще й дуже точно збігається із реальністю.

Дещо про сюжет:

В основі вистави – п’єса британського драматурга Дункана Макміллана «Every brilliant thing». Але адаптація тексту Тамари Трунової настільки гармонійно змінює вимір, час і місце дії, що вже на десятій хвилині не залишається жодного сумніву: Це ж усе про мене! Про моє життя!

Список, який складає герой (і ми разом із ним) – прості, звичні, ніби буденні речі, які дарують радість і наповнюють наше існування:

- Морозиво… Американські гірки... Вафлі «Артек».. Люди, які спотикаються..

У дитинстві такі дрібниці помічати простіше. Чи, можливо, у дитинстві ми ще не розучились їм радіти?

- Макарони по-флотськи… Ходити в капюшоні замість шапки…

З віком стаєш вимогливішим до себе – список має містити якомога менше матеріальних речей:

- Запах старих книг… Сонячне світло… Пісня «Ain't nobody's business»…

З часом цей перелік стає все більш деталізованим:

- Танцювати, коли ніхто не бачить… Люди, які заскакують у метро в останню секунду з виглядом переможців…

Стає інтимнішим:

- Коли хтось читає книги, які ти йому дав…

І – нестерпний момент, коли не знаходиться нічого, що можна до нього додати. Коли не маєш сили побачити бодай щось, заради чого варто жити.

Я не помітила, коли почала подумки відмічати «свої» пункти. Мабуть, ще з «вафель «Артек». У якийсь момент словам, які промовляє акторка, стає начебто затісно на сцені – вони поволі сповзають до зали, просуваються між рядами, обіймають кожного із глядачів і – під звуки «Ain't nobody's business» – починають вести з ними власний потаємний діалог, не зупиняючись навіть після вистави.

Втім, окремі репліки і деталі можуть виявитись незрозумілими для глядачів, молодших за тридцять років. Або — для некорінних киян. Або… для іноземців?.. Власне, на цьому закінчився весь перелік недоліків, які я чесно намагалась відшукати у цій постановці.

Список «усіх найкращих речей» у виставі закінчується мільйонним пунктом. Яким – говорити не буду (бо ж спойлер). Але скажу, що на цьому моменті не плакали хіба що стільці у залі.

Кому сподобається:

Ви можете прийти сюди, щоб просто посміятися і почути зворушливу розповідь у талановитому виконанні – і гарантовано отримаєте задоволення. Але скоріше за все — впізнаєте себе хоча б у одній із історій — і тоді доведеться прожити її заново – зі сміхом, сльозами, мурахами на шкірі, скреготом зубів і – з надією. І почати (чи продовжити) власний список «найкращих речей».

Пункт мільйон і один:

- Почути слова, після яких знову хочеться жити

Виконано.
Далі буде...

Волонтерка проєкту Theatre.love Іванова Вікторія

Фото: Анастасія Мантач

Читай також: інтерв'ю з Олесею Жураківською, рецензія на прем'єру «13 перших правил», інтерв'ю з Євгеном Корнягом.