З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Лев Сомов: «Вистава – це завжди побачення, до якого потрібно підготуватися»
551
0
0

Лев Сомов: «Вистава – це завжди побачення, до якого потрібно підготуватися»

Театральний божевільний Лев Сомов – новий герой інтерв'ю Theatre.love

Лев Сомов – народний артист України, відомий актор театру та кіно, одна із останніх ролей якого – дід у серіалі «СидорЕнки-СидОренки». Закінчивши Донецьке музичне училище за класом віолончелі, Лев Сомов вступив до театрального на курс Миколи Рушковського. Сьогодні він не лише актор, але й режисер, хореограф, сценограф, драматург, сценарист та музикант. 2018 року Лев Сомов заснував власний театр «Театральна біржа», в репертуарі якого понад 15 вистав. Про те, як став актором, чому ця професія лише для божевільних, про ролі, театральні прикмети та сучасний театр, – сьогоднішнє інтерв’ю зі Львом Сомовим.

Фото з вистави «Співай, Лоло, Співай», театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Театр переміг відсутність інструменту

Якщо б мені у 15 років подарували інструмент Страдіварі або Гварнері, то театр мене не побачив би ніколи. Існувала одна проблема – не було інструменту, гідного мене, а батьки теж не мали грошей, щоб його придбати. Я завжди грав на поганих інструментах і лише на третьому курсі музичного училища мені в руки потрапив майстровий інструмент «Бахчисарайський фонтан», але я вже захопився театром. Ні, я – вперта людина і лауреат міжнародних конкурсів, але театр переміг відсутність інструменту. Тому сьогодні я – актор, режисер, сценарист, драматург; можу навіть бути художником зі світла чи непоганим гримером. Вмію костюми шити і декорації робити, і звук налаштовувати. Я опанував всі професії театру і навчаю цього своїх учнів.

Якщо б мені у 15 років подарували інструмент Страдіварі або Гварнері, то театр мене не побачив би ніколи.

Звісно, в акторській професії існують самородки. Наприклад, Віталій Борисович Лінецький – заслужений артист України, бог акторської майстерності та дуже фахова людина. Я не знаю, що він читав, крім газет «Спортивна газета» та «Футбол», у його руках нічого більше не бачив, але кожен крок та слово на сцені – це шедевр.

Фото з вистави «Глядачі на виставу не допускаються», театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Лише справжні чоловіки обирають акторську професію

Актор як професія з’явилася ще з часів Мольєра, але професійно її сформулював лише Станіславський. Якщо подивитися на конкурси у театральні вузи, то сьогодні чоловіки не обирають акторську діяльність. Якщо ми вважаємо, що чоловік повинен заробляти гроші та забезпечувати сім’ю, то акторська діяльність зараз не дає цього. Тому лише справжні чоловіки, сильні та міцні розумом, можуть присвятити себе цій професії.

Якщо у актора настав період затишшя, – він помер. Якщо актор не грає, – він мертвий. Або в труні, або став баристою.

Актором може бути лише божевільна людина, адже це професія віддавати, що не є трендом і деталлю сьогоднішнього життя. Актори жертвують по-справжньому, закохуються, страждають, якщо не помирають, то близько підходять до цього, але віддають; в той час, коли люди брешуть та ховаються в маленьких осередках під назвою «сім’я». Тому ця професія дуже травмонебезпечна для душі.

У мене такий спосіб життя, що витримають лише божевільні. Нормальні люди так не живуть! Щодня я присвячую приблизно 16-18 годин професії, а решту – мамі, дружині. У людей, які працюють, є вихідні, а в мене немає. Люди заробляють гроші, купують собі машини, літаки, острови, а я всі кошти витрачаю на професію, на вистави. Саме тому я божевільний.

Мене надихають люди, які мене оточують. Якщо б не було людей, не було б і театру.

Окрім захоплення театром, я виховую дітей-акторів, які навчаються на моєму курсі. Також я непоганий рибак, навіть поділився цим хобі з деякими свої учнями і купив їм риболовні снасті. Мені приємно, коли я прокидаюся, а на мені 2-3 коти голодними очима дивляться в мої очі. У мене немає вільного часу, тому можна сказати, що моє захоплення – це поспати 6-7 годин, це навіть краще за смачну їжу.

Фото з вистави «Те, що приховують французи», театр «Сузір'я»

Ролі – це діти, які народжувалися всередині мене

Я на сцені вже 31 рік без періодів затишшя. Були часи, коли на місяць я грав 45-47 вистав, були дні з чотирма виставами одночасно. Навіть був випадок, коли я грав дві вистави поспіль у двох різних театрах – театрі «Браво» та театрі російської драми імені Лесі Українки. За все життя у мене не було поганих режисерів, тому я розбалуваний. Я працював з такими монстрами театру як Ірина Молостова, Володимир Оглоблін, Станіслав Мойсеєв, Олексій Лісовець, Едуард Митницький, Юрій Одинокий та Дмитро Богомазов. Для мене режисер – це стовідсотковий авторитет і моє завдання – виправдати його навіть тоді, коли мені здається, що він десь не правий. Тому я – гарний артист, зі мною любить працювати режисер.

Мої ролі – це діти, які народжувалися всередині мене. Я ж їх як сукню не одягав на себе, хоча є артисти, які так роблять, а потім знімають і викидають. У мене це народження зсередини, це частина мене і я дуже люблю свої ролі, хоча були і провали. З ролями, які мені не дуже подобаються, я борюся як боксер на рингу і роблю з них досить цікаві ролі.

Можу назвати себе відомим лише у вузьких театральних професійних колах, але я не медійний і не популярний. Прийшовши у в робочий осередок, я – відомий, для пересічних людей – ні. Тому, коли я чую захоплені та вдячні відгуки від звичайних глядачів, мені, як у дитинстві, соромно; здається, що я таких слів не заслуговую. Мене Микола Рушковський не навчив радіти компліментам. Але це правильна якість.

Фото з вистави «Життя попереду», театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Вистава – це завжди побачення, до якого потрібно підготуватися

Ритуал перед виставою для мене дуже важливий: це як механізм налаштування на виставу. Прийти на виставу – це як прийти на побачення з коханою, до якого потрібно підготуватися. Саме тому завжди має зберігатися той шлях, який я пройшов перед прем’єрою: як я зайшов до театру, як я роздягнувся, куди далі пішов і навіть коли покурив. Наприклад, на виставу «Опискин. Фома!» я приходжу о 15-цятій і далі все йде одним шляхом, який ніколи не змінюється, аж до виходу на сцену. Перед виставою «Життя попереду» мені стає погано ще, коли я лягаю спати, я дуже боюся цієї вистави. Зранку у мене існує відсторонення від людей, вулиці, дружини, я не кормлю котів. О 16-тій годині я приходжу до театру, обов’язковий поцілунок зі Ждановою і в її гримерці репетиція деяких уривків вистави. Потім я проходжу сцену з Ганноченко, максимально відсторонююся, одягаю «ляльку» і виходжу на сцену. Я дуже прикметлива людина, тому текст п’єси, який впав на підлогу, для мене перестає існувати, я його ліквідую і переписую чи передруковую новий текст.

Сьогодні в театрі існує вірус самодіяльності, аматорства, кривляння.

Фото з вистави «Довершений Чарлі», театр «Сузір'я»

Сьогодні в театрі існує вірус самодіяльності, аматорства, кривляння. Початковими сходинками цього є «КВК» та «Stand Up», хоча навіть Едді Мерфі цим двічі займався, але це було професійно і по-акторськи. Зараз цим займаються багато режисерів, бо це тренд, бренд, модно і ще, мабуть, є якісь англійські слова. Я не люблю людей, які заходять в цю професію як фотографи з фотоапаратом: купив собі техніку – фотохудожник, вийшов на сцену – артист. І я щодня і щохвилини боротимуся з цим вірусом.

Саме тому я створив власний незалежний проєкт «Театральна біржа» як опозицію до театрального руху, який існує зараз в Україні. Вистави у театрі йдуть українською, російською та англійською мовами. Зараз є попит на англомовні вистави і для мене мовний рух має таку ж вагу, що і театральний. Взагалі цей театр для мене – світлий, живий і правдивий. Цей театр, можливо, навіть і не модний сьогодні, але він справжній і без брехні, бо вистави перевірені часом і серцями людей, які їх дивилися.

Український театр та його спадщина дуже потужні, які потрібно розвивати. Якщо в театральному просторі вибухає бомба і він нею вирує, то хочеться відразу піти і подивитися таку виставу. Наприклад, про виставу у російській драмі «Нічне вбивство собаки», мені не сказали хіба що мої коти. Так само всі казали про постановку Дмитра Богомазова «Коріолан» у театрі імені Івана Франка. Я пішов, подивився і справді геніальна вистава, краща в Україні.

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Читай також: інтерв'ю з Адою Роговцевою, рецензію на виставу «Фальшива нота» у театрі російської драми, інтерв'ю з Олексієм Вертинським.

Особистості

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

У липні я стала режисеркою-постановницею у Київському академічному театрі ляльок і вже поставила...

До Дня народження Богдана Сильвестровича Ступки

Вова Лерт – режисер, який знімає голлівудське кіно в Україні. Кінорежисер, сценарист, випускник...

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

Найближчі вистави за участі Льва Сомова

Театр «Сузір'я»
Те, що приховують французи...
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Три сестри
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Співай, Лоло, співай!
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Море...Ніч...Свічки...
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Глядачі на виставу не допускаються
Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Дикун