З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Леся Самаєва: «Кіно для мене – це пригода, прекрасна подорож, а театр – дім, куди з задоволенням повертаєшся»
126
0
0

Леся Самаєва: «Кіно для мене – це пригода, прекрасна подорож, а театр – дім, куди з задоволенням повертаєшся»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток, бо в театрі, коли ти на сцені, все залежить від тебе: ти повинен розповісти історію глядачеві, змусити відчути емоції, співпереживати тобі, закохати в тебе.

Що таке театр – дім чи місце роботи; чому репетиції актриса любить більше, ніж грати вистави; що варто пам’ятати молодим акторам, які лише розпочинають свій шлях, та на багато інших запитань відповідає актриса театру і кіно Леся Самаєва в новому інтерв’ю Theatre.love.

Фото: Анастасія Мантач

З 1996 року ви служите театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, для вас театр – дім чи місце роботи?

Для мене театр – це, звичайно, сім’я. У театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра я працювала зі студентства і виросла там як актриса. Були різні етапи, але саме в театрі ти міг відчути, що перейшов на ступінь вище, став краще. Варто сказати, що засновник нашого театру Едуард Маркович Митницький відчував і цінував талановитих людей і саме тому театр драми і комедії мав найкращих акторів в Києві, нехай мене пробачать інші театри. Едуард Маркович завжди давав молоді можливість працювати, реалізовуватися, за що я дуже вдячна, адже актор росте на ролях, а я маю у своєму доробку майже весь світовий репертуар. Порівнюючи кіно і театр, то кіно для мене – це пригода, прекрасна подорож, а театр – дім, куди з задоволенням повертаєшся.

Ви сказали, що зіграли майже весь світовий репертуар, чи є вистави, які вважаєте знаковими у своїй творчості?

Я люблю кожну свою роль і кожна навіки зі мною в серці. Проте першою великою головною роллю і моїм театральним дебютом була роль Людмили у виставі «Дрібний біс» режисера Юрія Одинокого за однойменним романом Ф. Сологуба, а дебют назавжди залишається в серці. Також дуже любила роль шекспірівської Дездемони у постановці Юрія Одинокого і роль Ніни Зарічної у виставі «Чайка» Міті Лазорко в Центрі Леся Курбаса. Протягом багатьох років у репертуарі нашого театру була вистава Дмитра Лазорко «Ти, кого любить душа моя» за п’єсою Надії Птушкіної «Овечка», в якій я грала роль Рахіль. Збільшувався духовний світ акторів, змінювалося світосприйняття, а разом з цим зростала і вистава. Це був цікавий досвід і саме тому, на мою думку, вона так довго була в репертуарі.

У мене був особливий період творчості, коли я почала працювати з Дмитром Михайловичем Богомазовим. Я вважаю, це подарунок долі, адже я перейшла на інший щабель, коли почала з ним співпрацювати і ми випустили низку вистав разом. Як згадаю, скільки хохм було під час підготовки вистави «Дон Жуан або уроки зваблення», то взагалі не розумію, як ми її випустили разом з акторами Віталієм Салієм, Іриною Мак та моїм чоловіком Андрієм Самініним.

Фото з вистави «Дон Жуан або уроки зваблення»

«Ти, кого любить душа моя» – одна з ролей-довгожителів у вашому репертуарі, а чи були ще такі вистави? На вашу думку, як довго актор може грати певну роль?

У репертуарі театру є вистава Юрія Одинокого «Глядачі на виставу не допускаються», яка вже майже двадцять років збирає аншлаги серед глядачів. Я не випускала в цій виставі прем’єру, але потім нас ввели в неї разом з Дмитром Суржиковим, де ми були парою на сцені. Ми вже передали наші ролі іншим виконавцям, а вистава досі в репертуарі. Зараз я розумію, що такі постановки-довгожителі – це режисерський біґстайл, коли в матеріал закладається повітря життя: минає час, актори змінюються, отримують досвід і тим самим збагачують ролі і впливають на них своїм внутрішнім світом.

До речі, досі в театрі йде вистава Едуарда Митницького «Майн Кампф або Шкарпетки в кавнику» з майже не зміненим акторським складом. Не важливо, що актор старший за віком, ніж його персонаж, адже за перші п’ять хвилин глядач звикає до того, який актор – повний чи худий, високий чи низький, симпатичний чи не дуже. Якщо актор талановитий, то через п’ять хвилин ти перестаєш помічати його зовнішність та вік, він закохує у себе і ти розумієш, що цей герой може бути лише таким, як цей актор. Проте, якщо не вистачає таланту і актор не переконливий, тоді глядач протягом всієї вистави сидить і думає: «Ні, все-таки цей герой повинен бути інакшим...» Звісно ж, не може доросла актриса грати Джульєтту, наприклад, але, мені здається, їй вже не цікава ця роль, адже в середньому віці є багато матеріалу з цікавішими і глибшими переживаннями та відчуттями.

Фото з вистави «Майн Кампф, або шкарпетки в кавнику»

Чи є в акторів якісь ритуали, якими вони проводжають свого персонажа?

Є така традиція, коли актор востаннє грає свою роль, він повинен безпосередньо на сцені сказати «Все», але в мене ніколи не виходило. Наприклад, одного разу нам сказали, що це остання вистава, я сказала «Все», а потім ми зіграли її ще тричі. Або була навпаки ситуація з виставою «Ти, кого любить душа моя», ми просили попередити, щоб попрощатися з виставою, але ми просто в новому сезоні дізналися, що більше виставу грати не будемо. Тому в мене ніколи не виходило розставатися з ролями, а взагалі я належу до таких людей, які не рефлексують за зіграними ролями. У будь-якому випадку це все мій досвід, моє прожите життя, мої придбані зморщечки. Я люблю жити сьогоденням, мріяти про майбутнє, але, звісно ж, інколи згадую ролі і думаю, що зараз би я їх інакше зіграла.

Взагалі, чесно кажучи, процес репетицій я люблю більше, ніж грати самі вистави. Якби можна було лише репетирувати і не грати вистави, – це був би мій ідеальний театр. Я обожнюю процес створення вистави, коли всі живуть однією справою і в результаті народжується якась мізансцена, а скільки хохм і смішних моментів виникає весь час. Правду кажуть, що репетиція – любов моя, так і у мене.

Фото з вистави «Ти, кого любить душа моя»

Ви вже згадали про співпрацю з деякими режисерами, розкажіть, чи часто актори можуть вносити зміни у вистави чи все-таки останнє слово за режисером?

Безумовно останнє слово за режисером, але так і повинно бути, адже саме він бачить загальну картину світу, який він створює, розуміє стиль вистави. Щодо пропозицій змін від акторів, то найкращі вистави народжуються лише у співавторстві: коли на репетиціях вільна атмосфера, коли всі один одному довіряють, всі один одного люблять, і режисер не самостверджується за рахунок акторів, не забиває цвяхів у малюнок ролі, а дає повітря, дозволяє актору відчути, що він співавтор вистави. Більше того хитрий, розумний, класний режисер підводить тебе до якогось відкриття, але безпосередньо його ти робиш сам. Він дозволяє вважати, що це твоя придумка у виставі. Тоді скільки в репертуарі є ця вистава, стільки актори біжать її грати, тому що вони – співавтори, тут є їх придумки, які близькі та рідні для них. Я щасливчик, адже і Дмитро Богомазов, і Тамара Трунова, і Дмитро Лазорко, і Андрій Білоус, – режисери, з якими я випустила багато вистав, завжди дозволяли акторам бути їх співавторами, І в мене таке враження, що там є я і частинка моєї душі. Тому я обожнюю всі ці вистави і вдячна режисерам, які дають повітря.

У театрах, коли актор сильно заграється і починає пропонувати багато придумок про себе коханого, існує така хохма:

Режисер запитує: «Акторе, скажіть, будь ласка, а що це було?»
Актор відповідає: «Ну як, це мій принос»
Режисер: «Аааа, то унесіть його, будь ласка»

Фото з вистави «Людина, яка платить», режисер – Дмитро Богомазов

На кіномайданчику актори також можуть приносити свої пропозиції чи там більш суворо регулюється?

Так, на кіномайданчику теж можна приносити свої пропозиції, але річ у тім, що театр і кіно – це різні технологічні процеси. Театр використовує всю психофізику актора, тому тут більше можливостей для пропозиції – ти можеш фізично щось не сказати, а показати це тілом. У кіно зазвичай очі транслюють на екран внутрішні зміни, які в тобі відбуваються, і це більше монтаж та технологічний процес, коли ти повинен потрапити у світло. У театрі монтажу немає і від актора залежить набагато більше, коли ти граєш такий, який ти є. Зрештою всі актори тим і відрізняються, що гарний актор може щось запропонувати і розширити можливості своєї ролі, а середній актор лише говорить текст і виконує те, що йому сказав режисер.

Фото з вистави «Три сестри»

Побутує така думка, що кіно – для заробітку, а театр – для душі. Як вам вдається поєднувати ці сфери діяльності?

Я вже сказала, що люблю обидва ці процеси, і кіно для мене – це цікава пригода, знайомство з новими людьми, історією та обставинами, а театр – це дім, за яким сумуєш, куди ти можеш завжди повернутися і де набираєшся сил та майстерності.

До кіно я не ставлюся як до заробітку грошей, швидше це приємний бонус за те, чим ти з задоволенням займаєшся, що робиш в радість для своєї душі. Знаєте, кіно люблю ще за те, що навколо тебе працює величезна кількість прекрасних людей, якщо тебе затверджують на роль: тебе одягають, гримують, цікавляться, чи хочеш ти води / чаю / кави, годують на знімальному майданчику, для тебе є спеціальне приміщення для відпочинку. Тобто з тобою цяцькаються, ще й платять за це гроші, саме тому кіно – це подорож all inclusive. Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток, бо в театрі, коли ти на сцені, все залежить від тебе: ти повинен розповісти історію глядачеві, змусити відчути емоції, співпереживати тобі, закохати в тебе. Щоб коли вони вийдуть з вистави, не забули про неї в цю ж секунду, а поверталися подумки до неї завтра і післязавтра, і щоб їм хотілося ще не раз прийти до театру знову.

Кадр з фільму «Скажене весілля»

Продовжуючи тему кіно, почалися зйомки «Скаженого весілля 3», поділіться, чого очікувати глядачам після таких двох вибухових комедій?

Чесно вам скажу, я в захваті. Ми зараз знімаємо третю частину і в мене таке враження, що я зустрілася з усіма своїми родичами, наскільки всі ми зріднилися за цей час. Це буде дуже смішно та дуже класно, бо те, що ми творимо на майданчику «Скаженого весілля», я не творила за все життя на жодному іншому майданчику. Насправді я хочу скористатися нагодою і запросити всіх: «Щойно побачите, що в кінотеатрах розпочинається показ «Скаженого весілля 3», не роздумуючи купуйте квитки для всієї родини, тому що це буде бомба, яка складатиметься з вашого класного настрою, радощів і продовження вашого життя від сміху і задоволення.

І наостанок, що ви побажали б собі 18-річній і молодим акторам, які тільки розпочинають свій творчий шлях?

Молоді актори і актриси, любіть свою професію, знайте, що шанс обов’язково буде. Коли він прийде до вас, будьте до нього готові, поводьтеся, ніби ви королі, будьте спокійні, ніби пливете спокійною річкою. Але не забувайте, що у вас повинна бути сім’я, що десь на знімальному майданчику або театрі ви обов’язково маєте знайти час, щоб зустріти своє кохання, мати повноцінну сім’ю і жити поруч з дорогою людиною, яка буде вас розуміти і розділяти ваші погляди, думки, мріяти разом з вами, подорожувати разом з вами. Бо наша професія прекрасна, але зрештою вона – це не все життя.

Інтерв’ю: Альона Ярушевська

Інші новини про театр:

Олеся Жураківська: «Чим ближче прем’єра, тим ближчий мені герой»

10 фактів про театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Перший крок у велике мистецтво

Особистості

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

У липні я стала режисеркою-постановницею у Київському академічному театрі ляльок і вже поставила...

До Дня народження Богдана Сильвестровича Ступки

Вова Лерт – режисер, який знімає голлівудське кіно в Україні. Кінорежисер, сценарист, випускник...

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.