Лариса Руснак: «"Бельведер" – це не вигадка, це точно про наше сьогоднішнє життя»
Вистава «Бельведер» відбудеться вперше на великій сцені 5 березня. Розкажіть, будь ласка, для вас особисто відчувається різниця, на якій сцені грати – великій чи камерній?
Так, це інші закони. На маленькій сцені глядач дуже близько, він бачить твої очі і навіть кожен найменший рух – це ніби грати крупним планом. Все тонкими нитками треба шити. Це інші принципи, інша гра. У великій залі треба, щоб не просто почули твій текст, але й зуміти донести свою думку до найвіддаленіших рядів. Я б порівняла це з тим, ніби малювати аквареллю і маслом. Для великої сцени треба жирні масляні штрихи, а для малої – легка акварель.
Чи є у вас ритуали перед виходом на сцену?
Якогось конкретного ритуалу немає. У кожній виставі по різному. У нас є одна вистава, де ми збираємось, беремось за руки і проговорюємо шматочок тексту чи пісні, щоб зрезонуватися один з одним. Кожна вистава – це дитина, яка «народжується» в різних умовах, в різних ситуаціях. До того ж у кожному театрі свої традиції, тому в кожній ситуації це дуже індивідуально.
Ви граєте Ту у виставі, розкажіть про вашу героїню чи імпонує вона вам?
Так. Я часом навіть думаю, що це про мене. Іноді задумуюсь – ну невже я така ж легковажна, як вона. Але потім розумію, що вона не легковажна. Вона все розуміє і бачить, але для того, щоб вижити в цих умовах, вона собі вигадує яскравий приємний світ довкола, на місці смітника бачить море. Колись моя мама сказала мені такі слова: «Те, що ти граєш, – те в тебе і в житті». І коли я вперше зайшла до нової квартири на Видубичах та побачила Дніпро в увесь горизонт, побачила всю неймовірну красу довкола, – я неймовірно зраділа, але під самим будинком у нас виявився смітник. Там стоїть стара машина, в якій живуть безхатченки. Вони влаштували собі там повноцінне житло. Серед них є і вагітна жінка. Уявіть собі всю трагічність цієї ситуації. І от коли я це побачила, я зрозуміла, що «Бельведер» – це не вигадка, це точно про наше сьогоднішнє життя.
Ваша героїня – велика мрійниця, чи схожі ви з нею?
Я досить реалістична людина. Але я створюю собі такий світ, в якому мені приємно жити. У цьому світі є і хороше, і погане. Добрі люди і лихі. Та все одно ми резонуємо з тим, що в середині нас. Тому я вибираю із цього світу, в якому трапляється абсолютно все, саме те, що мені смакує.
Про що мріє пані Лариса Руснак сьогодні?
Локдаун трохи вибив мене з колії і я дуже хотіла б повернутися до активного життя, до своєї форми. Хочу повернутись до вистави «Кураж», яка є дуже складною фізично. Хочу, щоб ми не випадали з життя і жили далі спокійно, без стресових ситуацій, щоб можна було вільно творити і працювати.
Як ви вважаєте, кому буде цікава вистава «Бельведер»?
Я думаю, що тут для всіх буде пожива. Вона і смішна, і трагічна. І для жінок, і для чоловіків, і для різного покоління. Те, що відбувається у виставі, – зараз є впізнаваним для всіх. Тут таке різноманіття прийомів і інструментів в цій виставі. Вона дуже гарна музично, цікава пластично, естетично. Вона різнобарвна. Там дуже багато комедії і водночас вона про наше сьогодення.
Ви граєте у трьох виставах з Адою Роговцевою: «З тими, кого люблю», «Про прості речі», «Свідоцтво про життя». Розкажіть, як ви познайомилися і як воно працювати з Адою Миколаївною на одній сцені?
Це надзвичайно. Це для мене великий подарунок в житті. Перший раз ми познайомилися, коли ми з її сином Костею вчилися на паралельних курсах і він якось раз запросив мене до них додому. Пізніше мене у свою роботу «Кураж» запросив Олексій Скляренко. Тоді ми почали вже більш тісно співпрацювати з Катею Степанковою і так ми вже почали грати з Адою Миколаївною. Вона надзвичайно працьовита. Я бачила, як вона відігравала виставу, потім одразу їхала на зйомку вночі, потім на іншу, потім знову біжить на виставу, повертається на зйомку… потім прилягла на ліжко і я розумію що це її перші п’ять хвилин відпочинку за останні дві доби. Потім знову: «Адо Миколаївно, в кадр!». І вона знову йде та працює. І коли в мене іноді пробігає думка «Ляля, як дожити до кінця цього дня?», я одразу згадую Аду Миколаївну, беру себе в руки і йду працювати. Для мене це приклад буття в цьому світі. Просто бути поруч – це велике щастя.
Не можу не згадати в інтерв’ю про виставу «Кураж» з вашого репертуару, поставлену в театрі на Липках Олексієм Скляренком. Розкажіть про цю постановку.
Я дуже щаслива, що вдалося відродити цю виставу. Я знаю, як важко Олексію було зібрати акторів, адже всі, хто грає у виставі, це актори з різних театрів. Я думаю, що ця вистава просто божественна, а Скляренко – просто неймовірний хореограф.
Це вже не перший ваш досвід у пластичній виставі. Як вам грати виставу пластикою тіла, на відміну від драматичних вистав?
Коли ти повністю довіряєш тілу, то воно найточніше може виразити те, що ти відчуваєш в цей момент. Тілом можна виразити все, що не скажуть слова. У тебе немає канонів, тебе не тримає якась форма. Але це велика праця. Мені дуже подобається балет, який і надихає на роботу з пластикою.
У телепрограмі «Лото-забава» ви пропрацювали 19 років, а в театрі були у вас ролі-довгожителі?
Наприклад, «Наталка Полтавка» у театрі ім. І.Франка в нас йде вже 15 років і ми в ній чудово себе почуваємо. А із «Забавою» ми ще не попрощалися остаточно.
Чи є для вас улюблені ролі, чи все-таки всі ролі, як діти, і улюблених немає?
У державному театрі є ролі, які ти мусиш грати, і з часом ти до них прив’язуєшся. Ти можеш щось не приймати, але з часом починаєш розуміти і звикати. Це робота над собою, це внутрішній виклик. Кожна вистава дорога по своєму.
І наостанок розкажіть про творчі плани на найближчий час
Зараз з Ахтемом Сеітаблаєвим ми почали репетицію «Лісової пісні» татарською мовою. Скоро, можливо, в моє життя повернеться один цікавий телепроект. А найближче – це велика прем’єра нашого «Бельведеру», яка відбудеться вперше на великій сцені. Це буде 5 березня на сцені Київської консерваторії і я щиро запрошую всіх приєднатись до цієї яскравої події!
Придбати квитки можна за посиланням тут.
Інтерв'ю: Роман Костін, Альона Ярушевська
Фото: Роман Костін
Читай також:
Ахтем Сеітаблаєв: «Це прем’єра про те, чим людина опікується протягом свого життя»
