З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Лариса Андрієвська: «В ідеальному проєкті суть – у назві, а цілі й результати – в першому абзаці»
210
0
0

Лариса Андрієвська: «В ідеальному проєкті суть – у назві, а цілі й результати – в першому абзаці»

Керівниця проєкту «Книжка на сцені» Лариса Андрієвська про його заснування, очікування та реальність, про команду проєкту та сценічні читання, про взаємодію видавництва з театром та майбутнє партнерство, про результати цього року та плани на наступний

«Книжка на сцені» – етап масштабного видавничо-театрального проєкту «Особливі прикмети: десять бесід про ідентичність» від «Видавництва Анетти Антоненко». Розкажіть передісторію виникнення цього проєкту

Усе розпочалося наприкінці далекого безпандемійного 2017 року, а в листопаді 2019 ми врешті-решт отримали грантове рішення щодо підтримки проєкту програмою «Художній переклад» «Креативної Європи» – це 10 книжок знакової європейської драматургії в українських перекладах. Фокусна тема – особливі прикмети, тобто ідентичність, те, що вирізняє нас із-посеред натовпу. Це мій перший такий масштабний проєкт у культурі і чи не найшаленіший етап мого життя. Залучили близько десяти консультантів, дуже фахову перекладачку-германістку і двох блискучих редакторів. Консультативно допомогли люди, яких ми потім запросили до «Книжки на сцені». Кортить додати, що за стільки часу в міжнародних проєктах мені не доводилося працювати з крутішими менеджерками, ніж представниці українського бюро «Креативної Європи». Те саме можу сказати і про Український культурний фонд. Це вкотре підтвердило тезу, яка для мене є чи не аксіомою, – наш велетенський внутрішній потенціал за щонайменшої підтримки вистрілив. А в тому, що потенційно наш продукт – найкращий, я не сумнівалася ніколи. Грант «Креативної Європи», на перший погляд, чималенький і на промоцію закладено велику суму, адже в нас драматургія – безмежний простір для креативу. Проте це лише 50% від загального кошторису, решта – кошти видавництва або інших донорів.

Передусім я хотіла влаштувати сценічні читання за книжками. Певний досвід був, завдяки львівській Творчій майстерні «Драбина», яку колись очолювала історикиня Оксана Дудко, а тепер театрознавиця та чудова менеджерка Вікторія Швидко. Вони змінили театральне обличчя Львова назавжди – варто згадати хоча б дивовижний фестиваль «Drama.ua». Потім учасниця «Драбини» Оксана Данчук очолила літературну частину Театру Лесі Українки, а незабаром на Малій сцені виник унікальний кластер – Перша сцена сучасної драматургії, такий собі театр у театрі.

Також одним з Оксаниних проєктів був «Драмгурток»: вона готувала текст і на читання приходили студенти, львівські актори, журналісти, словом усі охочі. Завжди була нова та цікава концепція, наприклад, ролі за жеребкуванням, коли головна чоловіча могла дістатися дівчині, яка лише вирішила таким чином згаяти свій вільний вечір. Було шалено цікаво, як люди примудрялися впоратися з таким викликом. Було атмосферно: Оля Пужаковська, нинішня директорка й художня керівниця Театру Лесі, наливала каву-чай, текст читали з екрана, а молоді актори й акторки в процесі починали «робити шоу» – співати та підтанцьовувати. Там я обкатувала свої переклади з Магди Фертач, Юлії Голевінської, Тадеуша Кантора, урешті-решт, «Картотеку» Тадеуша Ружевича, яка вже мала ввійти до книжки, – після читань завжди було багато правок.

Не можу не згадати й професійні читання. «Бургомістра» Малгожати Сікорської-Міщук, ставив Антон Романов, перекладала чудова Мар’яна Куземська, а я їй трохи допомагала. Режисером «Боженьки» Валерія Печейкина був Ігор Білиць і не можу сказати, що повноцінна постановка мені сподобалася більше, ніж оте мінімалістичне рішення зі стільчиками й аркушиками. Ніколи не забуду «Підірваних» Сари Кейн у режисурі (й перекладі!) Павла Ар’є з Олегом Стефаном, Ярославом Федорчуком і Анастасією Перець. Це був ескіз готової вистави і шкода, що не склалося з постановкою. Проте я не вгамуюся, поки не видам п'єси Сари Кейн у нас, адже є такі круті переклади! Роза Саркісян ставила в Києві етапний «Психоз», який зібрав чимало нагород.

«Підірвані», Олег Стефан і Анастасія Перець

У 2019 році ініціативи Оксани Данчук переросли у фестиваль «FIT», у межах якого мій переклад Войцеха Томчика інсценізувала Олена Апчел. Усі втаємничені знають, що це був компромісний вибір п’єси (твори Томчика теж вийдуть книжкою, швидше за все у 2022 році в нашій новій підсерії). Водночас це перша 3D-вистава, яку я бачила. Була, мабуть, на всьому, що останнім часом ставила Роза Саркісян. Відповідно, вибір цих двох режисерок був простим. Потім почалася турбуленція, начебто заповідалося на маячню і хаос 2020-ого: Олена переїхала до Києва, а конкурс на головрежа в Лесі виграв Дмитро Захоженко. Бачила дві його роботи в Києві та насмілюся зізнатися, що львівські мені більше до душі, бо так уже склалося, що всі зорі спалахують у не надто театральному Львові в Театрі Лесі або поблизу. До карантину встигла на читання «Європи» Девіда Грейга, яку зісватала Оксані разом із перекладачкою Олесею Камишниковою і тішуся до незмоги. Бачила й Сибіле Берг – дуже важливу для мене авторку, яку я б теж хотіла видати. Я досі забагато хочу – й від себе, й від життя (сміється).

Словом, я переконала Анетту Антоненко ризикнути і ми зголосили чотири постановки і майстер-класи від наших перекладачів і авторів до Українського культурного фонду. Погоджуюся, назва невигадлива, нам навіть закидали плагіат, що, звісно, смішно. Бо це справді наші книжки на сцені (тобто на двох сценах – Малого театру в Києві і Лесі у Львові). Буде ще й «Книжка зі сцени», ось побачите (підморгує). Я вже маю певний досвід проджектингу: часом можна виїхати на глибинних смислах, а деколи в журі безсердечні менеджери, яких цікавить лише те, що ти конкретно зробиш. Ми з Анеттою вже не раз почули, що «сильно вумні» (сміється), а треба вміти просто, структуровано й максимально лапідарно (прим. ред. – коротко, стисло). В ідеальному проєкті суть – у назві, а цілі й результати – в першому абзаці. І це повинно бути цікаво всім, а не лише експертам. Щоби після прочитання кожен вигукнув: «О, я це хочу!» Ми цього дуже хотіли, і ми це втілили. Найбільше тішимося, що працювали саме з цими людьми, а ще знайшли нових партнерів, прихильників і друзів.

Як довго тривала робота над реалізацією проєкту? У чому полягала складність його реалізувати, чи все минуло легко?

Та кому цьогоріч було легко? Початок 2020 «порадував» змінами у фінансовій системі. «Книжку на сцені» було ретельно розплановано на 5 з половиною місяців, серію також за схемою: ставимо -– видаємо – в книжці відеоматеріали з перформансів. У підсумку було два місяці на реалізацію з великою кількістю інших обов’язків. Коли багато хто безтурботно карантинив, ми ледве викроювали один вихідний на місяць, а варіанти відпустки пересувалися на невизначений термін. Ми ж бо дами планування і маємо суворий тайм-менеджмент. Купа квитків на руках, заброньованих турів і запрошень на всілякі професійні активності. Насамкінець проєкту мені здавалося, що ще трохи і я митиму підлоги в кожного учасника вдома (регоче). Насправді ми не нарікаємо. Вбиває стагнація – робота зцілює й окриляє. Тим паче навколо були люди, закохані в те, що вони роблять.

Розкажіть про команду проєкту «Книжка на сцені», хто над ним працює? Як команда зреагувала на цей проєкт, адже це новий досвід для всіх?

Ще на початках ми усвідомлювали, що самі не витягнемо. Поки ми писали-вигравали-розгрібали, наша програмна директорка знайшла роботу на телебаченні. Отож розділили проєкт на етапи й запросили координаторок. Еге ж, наш dream team – суцільно жіночий. І я, до речі, вперше працювала в цілком жіночій команді. Усе це люди-інституції.

З Ганною Турло (театральна комунікація в Києві) нас звела майже детективна історія. Кримінальна точно. Я досі доволі довірлива, а за останні десять років поза культурою геть розслабилася і забула, що замовники й партнери можуть обдурювати та маніпулювати. Словом, до Ганни, тоді ще студентки Карпенка-Карого, таємничим чином потрапив переклад моєї п'єси для дітей, який їй віддали без моєї згоди і, звісно ж, без жодної оплати. І це, здається, була її перша постановка. Але, як кажуть, нема зла, щоб на добре не вийшло, – ми згодом таки познайомилися і це найголовніше. Аня – це болід (прим. ред. – великий яскравий метеор), принаймні істота крилата – недарма авіаторка за першою освітою. Вона досі навчається на двох факультетах, працює на двох роботах, активно ставить і цілком щаслива.

Про Оксану Данчук (театральна комунікація у Львові) вже казала. У неї культурологічна освіта, вона неймовірно ерудована, а ще дуже делікатна й дипломатична. Мало хто стільки робить для просування драматургії, зокрема української. Вона – постдраматургиня, їх з Оленою Апчел «Горизонт 200» переміг у драматургічному конкурсі від Українського інституту в рамках «Transmission.ua: drama on the move. Germany», його перекладуть і ставитимуть у Німеччині. І перша постдраматична open air вистава «Сни літньої ночі» теж її.

Олесю Камишникову (майстер-класи на базі Київського лінгвістичного університету) я запримітила ще на фестивалі «Drama.ua» 2012 року. Тонка, красива, розумна й інтелігентна дівчина з добре поставленою дикцією, хіба надміру скромна, хоча для мене – це радше позитивна риса. Згодом виявилося, що вона ще й добра літредакторка. І всі наші дівчата – пречудові менеджерки.

Анетта, звісно, – найнадійніший бек-офіс, рушійна сила, а принагідно й таран, вона билася за бюджети, тягла вагон роботи, в тім числі й моєї. Пильнувала, щоб ми бодай раз на тиждень висипалися, виганяла у відпустки. Усе своє життя в книгарстві вона працює з однією командою – це багато про що свідчить. Я теж начебто інтуїтка і знаюся на людях, але до неї мені ще далеко. Коли Анетта каже, що людина не викликає довіри, то я часом пручаюся, що ми її підучимо та підтримаємо. Та Анетта завжди виявляється правою, а я ніяк не звикну, що не можна любити й підтримувати всіх.

Поза тим наша команда – це перекладачі й перекладачки, оператор-постановник Діма Антонов і студія «Ficus Film», дизайнер Вадим Карасьов, директор-художній керівник Малого театру Дмитро Весельський, Олічка Пужаковська з Театру Лесі, яка для мене є прикладом навдивовижу гармонійної людини.

Це наші чудові інфопартнери: Theatre.love, «Театральна риболовля», «Mizanscena», книжковий портал «Читомо», «Літцентр», численні польські та литовські дипломатичні та культурні інституції.

У рамках цього проєкту у вересні відбулося вже чотири перформативні читання, як обирали режисерів та театри для створення читань?

Я вже трохи розповіла про це. Усі рішення логічно випливали одне з одного. Ми не обирали, а запрошували, і дуже вдячні всім, хто згодився. Театр Лесі як локацію навіть не обговорювали, зрештою, я й «Особливі прикмети» під них писала. Київські перформанси мали ставити на «Книжковому Арсеналі», вони вже були в програмі. Режисерів і режисерок спершу мало бути четверо, але Розі Саркісян, на жаль, довелося відмовитися від участі в проєкті через хворобу близької людини, отож обидва львівських перформанси готував Дмитро Захоженко. З Оленою Апчел виникли певні нюанси: ще в грудні 2019 вона зопалу погодилася ставити МакДона, а коли дійшло до справи, відчула, що текст для неї занадто травматичний. І я сказала: «Робіть, що хочете, мені цікава ваша робота й акторська, текст я маю в книжці». У результаті вийшов терапевтичний сеанс від найкривавішого драматурга сьогодення. Фактично там дві сцени з оригінального тексту – це справді знаменна робота.

Фото з перформативного читання «Людина-подушка» Мартіна МакДони

Особисто ви всі читання переглянули, які були ваші враження від побаченого?

Наживо бачила лише «Оперету», перекладачкою якої я була. Загалом самоізоляція мені пішла на користь: тихо, безлюдно, завдяки своїм собакам я мала легальне право вигулу себе і кавувала в парку з екогорнятком, – все, як я люблю (сміється). Заповідався рік без депресій, але в мене були і миті чорного відчаю, коли стало зрозуміло, що не потрапляю на київські читання. Анетта Антоненко і перекладач Іван Рябчій побували на запису «Книжконюха», там навіть прогонів не було – знімали все по сценах, як кіно. Львівська «Ковзанка» теж мала бути у прямій трансляції, однак акторка Зоряна Дибовська – натхненний модельєр Фіор із «Оперети», який є сценічним альтер его Вітольда Гомбровича, а також мама Фелікса із «Ковзанки» – після показу злягла із ковідом і перформанс довелося фільмувати в авральному порядку, звісно, без публіки.

Я переглянула записи безліч разів, робочі й чистові. Писала й редагувала титри. Саундтрек «Оперети», який створили акторка Оксана Цимбаліст і звукорежисер Володимир Помірко, – в моєму плейлисті. Також неймовірне захоплення викликають трейлери Юрія Романка і ми вирішили запропонувати йому постійну співпрацю, адже ми й буктрейлери робимо.

Фото з перформативного читання «Оперета»

Чи думали повторити ці події в офлайні після закінчення карантину?

У нас є права на промо-читання майже всіх книжок, якби хтось зацікавився, то неодмінно! Шкода стількох зусиль на одноразові покази. Зробимо стільки читань «Оперети», скільки вдасться. З публікою! Одне вже повторили 27 листопада, трохи доопрацювали сценічне мовлення, зробили фото безпосередньо з вистави, а не з репетицій – вони будуть у книжці. Кортить повторити «Книжконюха»: там костюми й складна шикарна сценографія. Ще б знати, коли закінчаться карантинні обмеження, бо я категорично проти, щоб ризикувати людьми – вони безцінні. Звісно, ми рано чи пізно привеземо в Україну й авторів серії. До речі, цього шаленого року мав приїхати на своє 60-річчя Ерік-Емманюель Шмітт, і, якби в мене був хоч який часовий люфт, я влаштувала б онлайн-фестиваль його вистав.

Фото з перформативного читання «Книжконюх»

Чи співпрацювало «Видавництво Анетти Антоненко» з театрами раніше? Якщо так, яким чином?

Серія «Колекція театральна» відносно нова. У перекладача Івана Рябчія, мабуть, найбагатший досвід і найміцніші зв’язки з театрами, бо він від початку у видавництві та є засновником цієї серії. Він знає, що й кому пропонувати напряму, відповідно театральні діячі знають, до кого їм звертатися. Книжки до серії приходили по-різному: наприклад, видання Девіда Едгара ініціював Мистецький Арсенал, його «П'ятдесятницю» вже ставили чотири рази. Було три вистави за п’єсою «Том на фермі» канадця Бушара. На постановки приїздили автори, зустрічі відбувалися у театрах із величезним аншлагом. Лідирує, мабуть, усе ж таки Шмітт – на українських сценах є не лише його драматургія, а й проза.

Наразі це не те, що я вважаю тісною співпрацею, але я вже спойлерила про «Книжку зі сцени» – цей проєкт розпочнеться наступного року.

Ваш проєкт – це чудовий приклад взаємодії театру та видавництва, на вашу думку, чому так мало спільних проєктів між цими мистецькими сферами?

Відповідаємо лише за себе. Недостатньо проєктів, бо замало видають драматургії в Україні. А якщо видають, то вкрай непрофесійно, не знаючи ні ринку, ні продукту. Була, наприклад, антологія польської драматургії, з якої не поставлено жоден переклад. Один – нехлюйний, один – припізнився, адже вистава вже кілька років ішла в театрі. Ще з одним теж не склалось – постановка вийшла в іншому перекладі. Книжку було неможливо купити ні в книгарнях, ні на ярмарках, жодного промо. Чому видавництва роблять, аби видати й забути, – для мене загадка. Ще проанонсую принагідно, що вже незабаром в дружньому видавництві з’явиться нова драматургічна серія, яку робитимуть фахівці в обох галузях – і таких проєктів стане більше. Ми щиро з цього тішимось – у нас багато дружніх видавництв. Окрім того, ми ж не тільки видаємо, а й читаємо книжки та й театри теж відвідуємо. Словом, це чудова новина для нас.

Яким чином ще ці дві сфери можуть взаємодіяти та підтримувати один одного? Чи думали ви надалі про партнерство з театрами?

Звісно! Та нам яка підтримка? Добра воля наших партнерів. Часом хтось приходить до нас як до друкарні: я дам вам гроші, зробіть мені се і те. Це нецікаво. Ми – проєктне видавництво. Довго вивчаємо новий продукт, перш ніж вийти з ним на ринок. Окрім того, в нашому віці та статусі гроші давно вже пахнуть. Усіх не заробиш. У мене є мій проджектинг, в Анетти – масовіші серії, ніж театральна. Проте якщо ти маєш трохи більше, ніж інші, а комусь важче, ніж тобі, – варто поділитися. Дослівно те саме мені сказала художня керівниця та директорка «Золотих Воріт» Ксенія Ромашенко, коли ми обговорювали спільні ініціативи. От гримне локдаун і засядемо за проєкти. Уже адаптувалися. Не виключено, що цей вірусний дощ надовго. Нам тепер однаково комфортно і в онлайні, і в офлайні. Хіба що мені нестерпно тяжко без живих вистав. Коли я вирвалася на «Сни літньої ночі» в Лесі й побачила акторів врешті зблизька, а не через монітор, мене раптово обсів небувалий трепет – здалося, що бачу зірок екрану першої величини. Я сприймаю їх саме як команду – вони навдивовижу харизматичні й універсальні, і я не уявляю, що було б для них на сцені непідвладним.

Проєкт «Книжка на сцені» – довготривалий? Розкажіть, як плануєте розвивати проєкт? Чи плануєте офлайн-події після закінчення карантину?

Та ні, сама «Книжка» більш чи менш успішно завершилася 31 жовтня. Була робота над помилками: у нас не відбулися дискусії, не пропрацьовані всі аудиторії, замало резонансу поміж експертного середовища. А серію ми розвиватимемо, також плануємо додавати драматургію до інших серій, переважно українську. Бо хтось нарешті мусить цим зайнятися. І я знаю, що в нас усе вийде. Проєкт підтвердив, що це не така вже й фінансово збиткова справа – деякі книжки допродуємо. Зважаючи на те, що там є геть невідомі для України імена, це – безперечний успіх. За попередніми планами у 2021 році вийдуть щонайменше 16 книжок драматургії і не лише в підсерії «Особливі прикмети».

Які п’єси будуть видані у рамках цього проєкту?

Після завершення «Книжки на сцені» уже вийшли живий класик чеського театру абсурду Мілан Угде й кіпріот, лауреат премії Євросоюзу Андоніс Георгіу. До речі, не так легко відшукати перекладача з новогрецької, але ми впоралися і знайшли Андрія Савенка, ще й зі солідним досвідом перекладу драматургії.

У подальших планах лише вершки: Гомбрович, Вальєхо – найвідоміший іспанський драматург усіх часів, єдиний, кого було вшановано найвищою літературною премією Сервантеса. Збігнєв Герберт – також видатний польський автор, корінний львів'янин, всесвітньо знаний передусім як поет та есеїст, проте він написав і кілька чудових радіоп'єс за античними мотивами. Хорват Слободан Шнайдер – важливий європейський прозаїк і публіцист, який у 2019 році на Франкфуртському книжковому ярмарку виступав у тандемі з нашою Олесею Яремчук. На сценах буде вся серія без винятку. За Шміттом вже є вистава в Молодому театрі, і ми приблизно уявляємо, хто, де і що ставитиме і навіть гратиме. Замінимо лише Олену Апчел, бо вона тепер щось неймовірне робить у Польщі. Мені і сумно, і радісно: в Україні Олена – зовсім неформатна, тому я бачу її очільницею експериментальної театральної лабораторії десь у Європі.

Також мені кортить згадати всіх акторів і акторок, які працювали в нашому проєкті.

«Книжконюх»: Катерина Вишнева, Юрій Кулініч (наприкінці проєкту наш Тео був нагороджений премією «Кіноколо» за найкращу чоловічу роль у вже культовому фільмі «Погані дороги» Наталки Ворожбит), Сергій Пащенко, концертмейстерка Марія Філюшкіна.

«Людина-подушка»: Ніна Батовська, Христина Люба, Інна Калаба, Олександра Малацьковська, Влад Писаренко, Артем Пльондер.

«Оперета»: Віталій Гордієнко, Андрій Кравчук, Зоряна Дибовська, Анастасія Лісовська, Оксана Цимбаліст, Михайло Понзель, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Назар Бонящук, Ростислав Колачник.

«Ковзанка»: Андрій Кравчук, Катерина Кудлач, Зоряна Дибовська, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Віталій Гордієнко, Оксана Цимбаліст, Анастасія Лісовська.

І також усіх, хто виконує вкрай важливу роботу за лаштунками й поза афішами, а в нашому випадку ще й за кадром: сценографів, художників зі світла й звукорежисерів, монтувальників, фотографів, піарників, дизайнерів etcetera, etcetera, etcetera, etcetera.

І наостанок трішки кількісних показників:

- з нами працювали актори п'ятьох театрів

- охоплення аудиторії сягнуло 80 тис. осіб

- наші перформанси переглядали мешканці 9 областей України і 6 зарубіжних країн, з-поміж яких 62% жінок, 82% людей з вищою освітою, 8,7% людей з інвалідністю, 4,3% представників етнокультурних меншин України, найчисленніша цільова група (50,6%) спеціалісти, які займаються нефізичною працею, найчисленніша вікова група 35-44 роки.

Це особисті підсумки цього жахливого та прекрасного року і я намагалася назвати чи не всіх моїх людей року поза найближчим колом. Що принесе 2021? Хай би лише не забирав нікого. Нові книжки й вистави будуть безперемінно – тож є заради чого його чекати.

Інтерв’ю: Альона Ярушевська

Читай також:

«Книжка на сцені»: 4 перформанси від українських режисерів

«Книжконюх»: перша онлайн-подія в рамках проєкту «Книжка на сцені»

«Людина-подушка» Мартіна МакДона: про чесноти і їх відсутність, про травми і їхній вплив, про кожного та кожну з нас

«Оперета» – третя онлайн-подія в рамках проєкту «Книжка на сцені»

«Ковзанка» – четверта онлайн-подія в рамках проєкту «Книжка на сцені»

Особистості

Інтерв'ю з Олександром Книгою про керування театром, зміни впродовж 32 років, соціальні та...

Звичайна глядачка, справжня театралка чи організаторка домашнього театру, – ким була Леся Українка...

Свою історію театрального пошуку і творчого зростання нам розповіла комерційний директор Київського...

Прем’єрний показ сатиричної комедії «Бельведер» вперше на великій сцені відбудеться 5 березня у...

З нагоди 70-річного Ювілею заслуженого артиста України Сергія Давидовича Городецького

«Просто ставити або інтерпретувати видатні тексти «про вічне і незмінне» без жодної проблематизації...

Події

Фестиваль відбудеться 23-30 квітня онлайн.

Фестиваль відбудеться 18-26 квітня в онлайн-форматі. Свої вистави представлять 14 театрів з Польщі,...

На основній сцені Молодого театру Сучасний художній театр з Білорусі представить дві вистави

Мовчки про вічне

У цій постановці не буде чорного та білого, навпаки буде шалена невизначеність. А в деякі моменти...

А що ви не робили ніколи раніше? Чекаємо на ваші історії на перфомансі плейбек-театру «Сусіди».

«Чехов-Фест» повертається