З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Лабіринт одного дому
45
0
0

Лабіринт одного дому

Правильний шлях для одного може виявитися пасткою для іншого. Важливо обрати свій шлях.

Вистава «Дім» Тамари Трунової за однойменною п'єсою Ніколи МакКартні із категорії складних емоційно вистав, що підіймають важливі теми, про які українське суспільство звикло мовчати. Проблеми насилля, стосунків в сім'ї, суспільства, яке воліє не помічати важливих проблем.

Афіша до вистави своїми кольорами і змістом вже попереджає глядачів, що буде незручно. Ця незручність, настороженість, кольори і настрій зустрінуть глядача і до початку вистави у вигляді декорацій, що вже налаштують на сприйняття важкої і серйозної тематики постановки.

У мене склалося відчуття безкрайої пустелі, де ростуть лише кактуси. А щоб втамувати спрагу, доведеться поколоти руки колючками, щоб дістатися до хоча б однієї краплі соку.

Історія чотирьох жінок (насправді їх кількість набагато більша), чотирьох різних характерів, які маю кровну спорідненість та дім, але ж чому їм так важко знайти спільну мову і знаходитись разом? Як секрети кожної із персонажок стають цеглинами в стіні непорозуміння між ними та створюють лабіринт, яким вони блукають все життя. А в цьому лабіринті зустрічаються глухі кути, демони та інші перешкоди, які не дають знайти правильну стежку, щоб із нього вийти. А глядачі блукають разом із героїнями, аналізуючи їх шляхи, щоб скласти повну мапу.

Із самого початку мало що зрозуміло і ті елементи конструктору Лего (які є елементами декорацій) ніяк не складаються, бо просто не підходять одне до одного. За годину перегляду вимальовується певна структура, що має призвести до самої суті, але вже за допомогою особистого досвіду глядачів. Починають сипатися пазли із глибини душі, яких немає на сцені, бо далеко не всі можуть розповісти свою проблему. Більшість проживає їх у собі, що і призводить до такого стану душі, не зрозумілому для оточуючих. І ті, хто воліють допомогти, можуть обрати хибний шлях до людини шляхом нарікань і повчань, а не підтримки.

Кожна деталь декорацій та костюмів несла для мене сенс. Жінки одягнені в чорні сукні із червоними колготками, що показує їх загальний моральний стан. Вони в постійному стресі, з купою проблем, проблем все більшає і їх немов затягує чорнота. А червоні колготки – це рани, які причини цих проблеми, які кровоточать в молодому віці і в старшому також.

Чорні двері дому із білими ручками натякають, що варто тільки взятися за ручку і можна буде вийти. Але чомусь ніхто не хоче бачити двері, які заховані в тіні посеред білого простору. Музика «Mavka» та вокал Ірини Лазер дуже влучно доповнюють картинку. Складають атмосферу певного містицизму, дають зрозуміти, що можна не бачити проблем, але відчути їх можна. Це вчить, що важливо слухати. А блискуча ошатна сукня, що відрізняється від інших персонажок, показує, що вирішення є, і воно може ховатися за тими чорними дверима, варто лише відкрити двері.

Натомість біле може приховувати в собі більше таємниць ніж чорне. Це та сама посмішка на обличчі людини, яка в глибині приховує сильні душевні хвилювання. Як стіна із купою чоловічих облич, які є причинами, підкреслюється, ніби веселою пісенькою, зі словами: «я пригадую список чоловіків». Чи то фраза «і я сказала», що супроводжується лише жестом, який зрозумілий без слів і знов замовчує проблеми. Це дає зрозуміти причини замовчування проблем, бо оточуючі можуть тебе не зрозуміти, або навіть засудити, тому дехто вибере просто мовчати та накопичувати в собі проблеми далі. І не відомо чи вибухнуть вони колись.

Для мене запам’ятався момент із киданням пляшки вина від племінниці до тітки, що показує, як жодна з них не хоче брати на себе відповідальність за складну розмову, за вибір, за чужі проблеми, хоча це проблеми рідних їм людей.

У виставі вистачає деталей, на які треба звертати увагу глядачу. Зміст деталей кожен зрозуміє на свій лад, а тому і вистава в кожному окремому випадку розкриється дещо інакше.

Як можна побачити, у цій постановці багато красномовних елементів. Але не варто себе обманювати, що в кінці вистави все стане легко і зрозуміло, ви складете конструктор. Скоріш навпаки, з’явиться ще більше питань, ніж на початку, бо тепер не буде вистачати потрібних деталей.

У фіналі розумієш, що опинився посеред пустелі, а кактуси були оманою, але треба йти далі.

Волонтерка проєкту Theatre.love Ягніченко Яна

Читай також:

Тамара Трунова: «Вистава виявляє ту порожнечу, яка зазвичай наповнюється фіктивною любов’ю, замовчуваннями, прихованими намірами і кричить про біль жіночим голосом»

Дім, з якого не втекти

«Камінний господар»: у кінозалах, театрі та онлайн

Вас може зацікавити