«Кіт Ґаватовича» – театр не лише для театралів
«Кіт Ґаватовича» – театр не лише для театралів
«Кіт Ґаватовича» – театр не лише для театралів
53
0
0

«Кіт Ґаватовича» – театр не лише для театралів

Інтерв’ю з директоркою Євою Якубовською про фестиваль «Кіт Ґаватовича», його виникнення, позиціонування, глядачів, відбір вистав та цьогорічну тематику

Театральний фестиваль не сценічних приміщень «Кіт Ґаватовича» живе з 2016 року. Тоді театр-засновник фестивалю «Склад 2’0» активно гастролював різними фестивалями України. У процесі виступів та майстер-класів, які ми викладали, ми зрозуміли: театр цікавий не лише як місце, де нам відкривають куліси чиєїсь уяви, але й місце, де глядач сам вчиться тому, що вивчають театрали. У нас навіть були події, які передували цьому. Перша – це Революція Гідності, коли ми зрозуміли, що наші мрії зобов’язані виконатися та створити платформу для реалізації мрій інших. Друга – це майстер-клас із акторкою нашого театру Софією Розпутнею у Самборі: ми приїхали розповісти про акторське мистецтво дітям, але раптово на події прийшли люди різних років, серед них були і колишні військові, які повернулись з АТО. У цей момент ми зрозуміли, що внутрішня кухня – це більше ніж розмови за кулісами, це також театр і те, що стає поглибленням нашої свідомості.

Наш Театральний Кіт шукає нові простори, які є нетипові для театру, аби звертати увагу не на унікальну архітектурну форму, а на те, що трапляється, коли театр – щирий, живий у моменті.

Єва Якубовська, директорка фестивалю

Для нас був важливий історичний контекст, який колись був закладений та мав свою природу. Якуб Ґаватович вважається не лише першим драматургом, який писав українські тексти, хоч і кирилицею, а й виконавцем вистав із акторами без регалій і дипломів у публічному просторі Кам’янки-Бузької. А Кіт був протагоністом одного із його творів «Продав Кота у мішку». Ми вважаємо, що це не етично тримати Кота у мішку, а тим паче, обмежувати Театр приміщенням Театру. Тому наш Театральний Кіт шукає нові простори, які є нетипові для театру, аби звертати увагу не на унікальну архітектурну форму, а на те, що трапляється, коли театр – щирий, живий у моменті.

Платформа популяризації перспективного театру

Для нашої програми важливі ті вистави, які захоплюють і які важко подивитися у їхніх рідних театрах України і віднедавна Світу. Також ми практикуємо створення вистав для фестивалю, так у 2018 році чилійські режисери із відібраними на кастингу українськими акторами створили виставу за місяць. Для нас важлива магія фестивалю, коли ти потрапляєш у середовище і не виходиш з нього навіть після події, коли театр стає важливішим ніж приміщення, де його грають.

Формат, який ми б хотіли запровадити найближчим часом, – це серія показів, відібраних попередньо командою фестивалю, вистав, які б поїхали на гастролі у Берлін та Мюнхен.

Щороку ми обираємо тему Фестивалю та розпочинаємо пошук колективів. Для нас важливо працювати з тими проєктами, на які не так легко потрапити. Безумовно ми цінуємо наших іноземних гостей, але надзвичайно цінними для нас є молоді незалежні колективи, які ще не отримали свого визнання. Ми шукаємо зараз шляхи співпраці із закордоном, аби формувати більш ширшу платформу популяризації перспективного театру. Минулого року команда фестивалю заснувала та реалізувала Першу резиденцію для театральних митців з України у Берліні. Формат, який ми б хотіли запровадити найближчим часом, – це серія показів, відібраних попередньо командою фестивалю, вистав, які б поїхали на гастролі у Берлін та Мюнхен.

Тема цьогорічного фестивалю – «Тоталітарні особистості»

Чесно кажучи, цю тему ми обрали ще до подій карантину у 2019 році, але з початком карантину тоталітаризм проявився. Угорський парламент через надзвичайний стан надав диктаторські повноваження прем'єр-міністрові Віктору Орбану, прем'єр Ізраїля Нетаньяху скористався цим, щоб зупинити розгляд проти себе кримінальної справи. Виявляється, тоталітаризм нікуди не зникав, а просто ніхто не показував манер. Можемо зробити ще один екскурс у більш статистичні показники про ріст показників домашнього насильства, що є частиною тоталітарного режиму, де жертва постійного пригнічення режиму свою агресію збуває на найближчих. Великі імперії тільки минулого століття канули в лету, залишивши великі рани для постколонії чи постімперій.

Момент свободи вибору, у який куток сцени подивитися, – набагато глибше, ніж нам здавалося спочатку.

Ми переконані, що театр – це те цінне, що ми можемо протиставити все більш і більш удосконаленому штучному інтелекту; театр – це та практика, яка дозволяє поглиблювати нашу свідомість, на яку постійно намагаються впливати тоталітарні режими (враховуємо не лише країни). Момент свободи вибору, у який куток сцени подивитися, – набагато глибше, ніж нам здавалося спочатку. Думаю, у процесі майже заборони офлайну ми почали це цінувати дужче.

Глядачі та глядачки – це наша першопричина

Ми любимо і поважаємо нашого Глядача – він наша незамінна екосистема. Щороку ми покузємо на фестивалі театральний світ, який він є: відверті розмови із зірками сцени чи екрану, дискусії між театрами Львова, України та світу про те, що їм болить та як насправді вони формують свої плани на вистави. Ми показуємо, що насправді сценічне мистецтво корисне як для дітей, так і дорослих, як для працівників театральної сфери, так і тих, хто працює у сфері бджільництва. Найдоречніше гасло, аби нас охарактеризувати, – театр не лише для театралів.

Ми показуємо, що насправді сценічне мистецтво корисне як для дітей, так і дорослих, як для працівників театральної сфери, так і тих, хто працює у сфері бджільництва.

Кожен день фестивалю ми розпочинаємо із відкритої розмови із вже визнаною зіркою театральної сцени, аби глядач міг довідатися більше про людину, яку не міг просто так розпитати про досвід. Серед учасників були Ірма Вітовська-Ванца, Римма Зюбіна, Ахтем Сеітаблаєв, Яніна Соколова тощо. Разом з ними ми п’ємо ранішню львівську каву і надихаємося. Якщо не брати до уваги вечірки та вистави, я б виділила нашу дитячу акторську зону та, звісно, майстер-класи, які є безкоштовними та доступними для будь-кого, хто хоче повправлятися у театральних практиках, поставити мову або навчитися слухати своє тіло. Це фестиваль, де глядач – повноцінна його частина.

Наш глядач, хоч про таке і не кажуть, але майже половиною нашого бюджету визначає, що ми потрібні. За це ми його не просто любимо, але й поважаємо та цінуємо. Глядачі та глядачки – це наша першопричина.

Вже зараз фестиваль «Кіт Ґаватовича» – це і Резиденція у Берліні «Упіймати кота». Зовсім скоро з’явиться онлайн-проект «Лоток, так звана улюблена нами театральна пісочниця, де буде дуже багато театру і навіть більше. Фестиваль – це більше як окремий світ «Кота Ґаватовича».

Інтерв’ю: Альона Ярушевська

Фото: Михайло Кулик

Читай також: інтерв'ю з Владою Бєлозоренко, асоціація «Український незалежний театр»: про творчість Людини для Людини, тест: вгадай виставу за цитатою.

Особистості

Актриса Олександра Епштейн про зміну професії, амплуа та акторські ролі в театрі і кіно.

Про акторську кар’єру, театр та життя: розмова з Аполлінарією Василиною – актрисою кінострічок...

Я хочу попрацювати і в українському селі над виставою в будинку культури, і в європейському...

12 питань до Михайла Кукуюка

На сьогодні у мене не було жодної ролі, як б я не любила. Починаючи з Відьми у виставі «Русалонька»...