Хлібне перемир'я. Без хліба. Без миру
2014 рік. Літо. Спека. Розбитий міст. Заграва на горизонті. Горять поля. Горить хліб. Згорають людські надії. У будинку посеред невідомості і страху зібралась родина. Двоє живих і одна небіжчиця. Що може статися за таких обставин? Нічого, крім самого життя. Зміненого до невпізнаваності війною.
28 грудня у Театрі драми і комедії на лівому березі відлунала прем'єра «Хлібного перемир'я». Автор Сергій Жадан також був присутній у залі. А шквал оплесків ще довго лунав у голові після закінчення. Такий гучний, об'ємний і болісний ефект справила на глядачів постановка Стаса Жиркова.
Акторський склад – бездоганність і відкриття нових граней. Дует братів щемно і душевно виконали Дмитро Олійник і Дмитро Соловйов. Це просто шикарна робота, яка змусила сміятися, плакати, здригатись, ностальгувати і співпереживати утраті. Тьотя Шура – квінтесенція цілого покоління українських жінок. Тяжка праця і радянське минуле, всуміш із гостротою життєвої мудрості… Тисячі граней передала нам зі сцени талановита Світлана Золотько.
Музика і світло – невід'ємні герої п'єси. Вони супроводжували кожен перепад настрою і голосу. Використання мікрофонів і цигарок теж не залишилось поза увагою. Одні атрибути робили сцену живою і буденною. Інші – заводили думки вглиб, у тягучу рефлексію. Така виважена динаміка керувала відпочинком і напругою, жартами і жахом.
Надзвичайно прониклива і жива мова. Така, що жарить, мов розпечена пательня, і охолоджує меланхолією краси, втраченим безтурботним дитинством. Добром. У кожному русі маминих рук, лагідному погляді і синьому небі, котре виринає з-під листя яблунь. Літо стигле, мов дозрілий плід. Мов серце, налите любов'ю.
А літо – пече. Горить на горизонті. У кімнаті останні вцілілі. Живі, мертві, ще ненароджені. Чужі чи свої? Зрадники чи друзі? Хто може тепер точно сказати. Вони дивляться на марево і знають, що як раніше вже не буде. Навіть коли відновлять міст. Навіть під час перемир'я. І коли все нарешті скінчиться. Тоді ми зможемо поговорити про все спокійно. Колись ми зможемо. Колись. Зможемо…
А зараз – тихо дивимось у розбите дзеркало сучасності. Нехотя, зі скреготом усередині і перехопленим подихом. Бо важко. Досі. Ще. Але потрібно, щоб не загубитись у паралельному світі соцмереж і буденних речей. Адже невдовзі знову настане літо. І буде спека. І хтось сидітиме у хаті, на порожній вулиці, в кінці якої згоріла пошта. Стратегічний об'єкт. І думатиме. Думатиме. Думатиме про цей світ.
Вистава не дає відповідей і не ставить діагноз, не обіцяє порятунку. Вона повертає глядачів до того, на що не всім хочеться дивитись. На ситуацію в цілому. На її багатогранність і неоднозначність. На складність. Стосунків, довіри і орієнтирів. І саме цим – вона чудова.
Для всіх живих. Щоб зрозуміти іншого.
Волонтерка проєкту Theatre.love Корінь Наталія
Читай також:
10 фактів про театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Олеся Жураківська: «Чим ближче прем’єра, тим ближчий мені герой»
