З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Фрекен Юля, Фрекен Бок, вона ж Віталіна Біблів
55
0
0

Фрекен Юля, Фрекен Бок, вона ж Віталіна Біблів

Тихо, йдуть зйомки! Сміх і сльози 100 років життя одним кадром.

12 березня відбувся допрем’єрний показ моновистави режисера Стаса Жиркова «Білка, яка прожила 100 років».

У своїй затишній студії в стилі Хюгге на зйомках спін-офф ситкому глядачів приймала чарівна Віталіна Біблів, за сумісництвом головна білка парку «Скансен», в особі фрекен Хильдур Бок.

Хочеться відмітити особливий стиль декорацій та костюмів. Все яскраво біле, дуже в скандинавському стилі. Це складає позитивні і емоції захоплення від початку. Білий колір – чистоти, що одразу налаштовує лише на щирість, бо все, що буде фальшиве, плямами відобразиться на білому. Зимове пальто із хвостиком викликає заздрість жінок, які вже після вистави шукають, де таке купити.

Студія, що є уособленням одночасно батьківського дому, найбільш незабутньої поїздки в житті, улюбленого місця відпочинку в парку з білочками, маленької затишної квартири в Стокгольмі, лікарні, роботи, де відчула перше кохання, і врешті-решт місця, де зрозуміла щастя – кухня, де за столиком ділишся найпотаємнішими секретами із близькою людиною. Саме так кожен глядач відчує себе особливим в житті головної героїні, бо дізнається про все її життя. У цій виставі будемо разом сміятися і плакати, слухати все, що небайдуже, викликаючи мороз по шкірі.

Вражаюча легкість перевтілення від маленької пухнастої тваринки до старої бабусі, маленької дворічної дівчинки до ображеного підлітка, домогосподарки до людини, що опікується дітками з психічними розладами, грайливої кішечки до самої скромності, зірки телебачення до закоханої жінки, і ще мільйон образів, що були втілені акторкою без зайвої допомоги перевдягань, макіяжу чи інших акторів. Лише особиста робота з величезним спектром емоцій, без жалю до себе, все для глядача. В щирості всього дійства не має сумніву.

Головна героїня, як і білочка в парку, знаходиться в постійній динаміці. Спочатку відмовляється від найсмачнішого, тобто від особистого щастя, і закопує той горішок в землю, а потім забуває, де закопала, і воно більше їй не належить, тому і лишається в постійних пошуках. А чому ховає? Бо боїться, що хтось відбере або позаздрить. Саме тому Бок стане щасливою вже в дорослому віці, коли дозволить собі не боятися і стати коханою. Це як нагорода за ті горішки, які вона закопала, і вони проросли парком, що радує зовсім інших людей. Також різний посуд, який вона збирає в одному місці на столі. Кожна посудина займає своє місце після того, як буде розказана.

У виставі підіймається багато питань, що можуть мучити кожну людину: відносини з батьками, рідними, образи і прощення, невпевненість в собі, самопожертва. Історія показує звичайне життя, можливо тому і викликає такі яскраві емоції.

Кожен її горішок втілює в собі добрі вчинки, як допомога сестрі, яку зовсім не любила, але несла цей важкий хрест опіки через все життя без образ чи злості, а єдине, за що могла докорити сестрі, що вона їй зовсім не дзвонить; догляд за дітками з психічними розладами, полегшення життя батьків, які боялись втратити своїх дітей із-за жорстких законів щодо людей з психічними розладами; гроші пацієнтів, які не дозволяла собі привласнити, хоча могла; догляд за чужими дітьми, бо своїх не було; відмова від чоловіка, який міг принести кохання в життя набагато раніше, бо він одружений і набагато молодше. Нагородою за все це став Юліус, який і розкрив в ній потенціал. І показав усі найкращі речі (це вже зовсім інша вистава, але в певний момент ці дві вистави пересікаються) цієї жінки, яка так і не поділилась із глядачем рецептом «м’ясного рагу від Хільдур Бок».

Ми бачимо, як важливо все відпускати та прощати. Таким символом слугує брошка матері, яку фрекен носить весь час на своїй сукні. Не дивлячись на непрості стосунки матері та доньки, вони змогли вибачити один одного. Зберігання газетних вирізок сестри теж показує турботливе ставлення і прощення, не дивлячись на всі складнощі в стосунках.

У глядача може виникнути питання, чи справжня ця студія, в якій ведеться запис? Можливо, це лише одна з тих ігор з телефоном, в яку грали в психіатричній лікарні чи дитячих забавок із вигадуванням невидимих друзів? Але ці питання зникають, бо так хочеться, щоб фрекен Бок була щасливою насправді, а не уявно.

Волонтерка проєкту Theatre.love Ягніченко Яна

Фото: Анастасія Мантач

Вас може зацікавити