З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Фемінізм, дефіле та килими на стінах. Колективне інтерв’ю з творцями вистави «Top Girls»
301
0
0

Фемінізм, дефіле та килими на стінах. Колективне інтерв’ю з творцями вистави «Top Girls»

У Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки знову прем’єра. Інтерв'ю з головним режисером театру Дмитром Захоженком, сценографом Олексієм Хорошком, художницею з костюмів Марією Антоняк та композиторами вистави Володимиром Помірко і Оксаною Цимбаліст

Терпляча Гризельда (актриса Анастасія Перець)

У Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки (у народі – театр Лесі) знову прем’єра. 8-го травня театр презентує свіженьку виставу британської драматургині Керил Черчилл під назвою «TOP Girls». Спонукою до цієї розмови стала цікавість до процесів, які передують виходу вистави у світ. Ми поспілкувалися з головним режисером театру Дмитром Захоженком, сценографом Олексієм Хорошком, художницею з костюмів Марією Антоняк та композиторами вистави Володимиром Помірко і Оксаною Цимбаліст. Усе для того, аби краще розуміти різноплановість, багатошаровість та цілісність процесу постановки тексту на сцені.

Головний режисер театру Дмитро Захоженко

Насамперед, чому ця вистава, чому цей текст? І як зазвичай у вашому театрі починається праця з текстом? Чи його розпрацювання відбувається колективним розумом, чи цьому передує узгодження актуальності тексту для театру, і обговорення можливостей самого театру?

Дмитро: Насамперед приходить до рук якийсь текст. У нас на сайті є форма, де будь-який режисер може запропонувати ставити у нас виставу. Якась ініціатива йде від режисера, а далі театр розглядає, чи це йому потрібне або ж близьке чи ні. Конкретно цей твір нам допомогла перекласти Британська Рада. Ми планували зробити перформативне читання, аби «розім’яти» текст. Проте я цей текст знав давно і він гарно розклався на наш акторський склад.

Як бути з нетекстовим перекладом п‘єси, адаптацією до наших реалій? Тут ідеться про британський контекст, а як зробити текст живим в Україні? Тут мають працювати і візуальні, і звукові, і режисерські рішення.

Дмитро: У нас були непевності щодо того, чи текст 1980-х прозвучить зараз. Це гігантська триактна п’єса, британська класика, але зовсім нединамічна, з насиченим текстом. Тобто текст крутий, але як його ставити, спочатку було зовсім незрозуміло. Цим челенджем мене він і зачепив.

Головний режисер театру Дмитро Захоженко

Як працювалося з абсолютно нединамічною постановкою? Чи не було острахів, що глядачеві стане нецікаво? І як ви намагалися додати динаміки?

Дмитро: Це питання виховання глядача. Якби була можливість робити нудний театр, я б робив. Наш глядач звикає дивитися один вид вистав і йому потім тяжко перемкнутися на інший. Зрештою, якщо пошукати дію в цій п’єсі, то ми її знайдемо. Це не означає, що вона буде «висмоктана з пальця». У тій же першій дії безліч переплетень стосунків, конфліктів та немало піднятих тем.

У нас є звичка кліпового мислення: коли сценки короткі, яскраві і змінюються одна за одною, часто контрастно. Тут у нас сцени, як мінімум, на 50 хвилин. Тому глядача доведеться «виховувати» у посидючості прямо на місці.

Мені цікаво, як виникають надбудови до тексту. З ними ви тут доволі обережні. Однак як виникла, скажімо, ідея дефіле як нетекстового елементу вистави?

Дмитро: За угодою з авторкою Керіл Черчилл, ми не маємо права втручатися у текст, змінювати його. Але коли ми вперше прочитали його на сцені, то зрозуміли, що наш простір сам наштовхує на те, що презентують себе персонажки першої дії у форматі дефіле. Це ламало двовимірність простору, що для нас було важливим.

Щодо ідей і надбудов, то в наших акторів достатньо творчої свободи. Я вважаю, що для акторів важливо стояти на своєму, мати власну думку, наприклад, що той чи той монолог потрібно подати саме так. І я як режисер маю дослухатися до їхніх голосів.

Насамкінець, про що для вас як команди цей текст? Що ви знайшли у процесі спільного пошуку?

Дмитро: Я думаю, що ця вистава дуже проста. Вона про зустріч з реальним. В якийсь момент головна героїня Марлін повертається додому. І в нашій уяві вона повертається ніби в ці наші 90-ті з килимами на стінах. Але це те справжнє, до якого вона повертається обличчям. Прикольно, наприклад, сказати, що радянського не було. Але є історична дійсність, з якою треба знайти якусь можливість говорити. Якби я міг, я наблизив би контекст до України, але глядач може побачити цю дійсність і самотужки.

Олексій Хорошко, головний художник театру

Актор Василь Сидорко у ролі Він

Як для художників театру починається робота з виставою? Від чого залежить кількість вкладеного вами ресурсу?

Олексій: Та тут все просто. Ми читаємо п’єсу та й беремося за її реалізацію. Чим більш сидяча вистава, тим більше роботи для цехів. Тобто ідея в тому, аби людина, що дивиться виставу, могла сприймати її як цілість за допомогою складових елементів. Коли постановка динамічна сама собою, то чим менше зайвих деталей, тим краще. Я не є прихильником класичних сценографічних ходів, тобто відштовхування від місця дії, скажімо. Складність цієї вистави була в тому, що всі три частини — різні, та кожна з них яскраво забарвлена. І звести їх в одне ціле — ще те завдання.

У чому актуальність цього тексту і його проблематики для вашого театру, як ви думаєте?

Олексій: У цьому році ювілей – 150 років від народження Лесі Українки. Але театр, патроном якого є Леся, не поставив жодної вистави за її текстом на честь події. Ми хотіли позбутися радянських рудиментів, але вистава «Top Girls» як вистава про сильних жінок тут і зараз і є цією даниною Лесі.

Чи під час праці з текстом ви намагаєтеся адаптувати його до потенційного глядача? Або ж ваша головна ціль — не губити того, що цікаво власне вам як команді?

Олексій: Скоро відкривається школа Театру Лесі, гасло якої – «Бути собі ціллю». Тому ми не намагаємось пристосовуватися до глядача чи штучно потрапляти у тренди. Ми як певне середовище однодумців побачили цей матеріал таким, з яким можна працювати і в якому знаходити спільність. Ми говоримо про теми, близькі нам, і маємо надію, що вони стануть близькими і людям у залі.

Головний художник театру Олексій Хорошко

Композитори – Володимир Помірко та Оксана Цимбаліст (актриса)

Як відбувається праця зі звуковим супроводом для вистави? Яка роль тут ваша, а що може коригувати режисер?

Оксана: Річ у тому, що наша робота — це повна взаємодія з режисером. Ми як музиканти іноді можемо помічати, як від пропозицій режисера зникає стилістика вистави, але завдання наше — знайти ноту правильного напрямку для всієї вистави. Іноді буває, що за 15 хвилин народжується музика під сцену, а іноді ідеї зовсім не з’являються. Буває і 6 годин інтенсивного писання музики, це теж типова ситуація. Головне зловити потік, тоді час не відчувається.

Володимир: Дмитро дає нам завдання, але часто солідаризується з нами і підписується на наші позиції. У цій виставі лейтмотивом звучить new jazz, тобто суміш класичної джазової гармонії з сучасними ритмами. Були також експерименти, як от церковний хорал чи сучасна електронна музика. Це все наш пошук, але й намагання підкреслити настрій кожної окремої сцени, який не йтиме всупереч з цілісністю вистави.

Оксана: Я також є і акторкою у цій виставі (папесса Йоана). Тому я скажу, що є режисери, які дають тобі конкретне завдання щодо твоєї ролі. Але ми працюємо по-іншому: Дмитро забезпечує більшою свободою у реалізації образу. Ти як актриса маєш познайомитися зі своїм образом: яка ця папесса Йоана тут і зараз? Я шукаю щодня, і кожна вистава відкриває у твоєму образі щось інше. І місце як для особистої імпровізації, так і для пропозицій режисера є.

Композитори – Володимир Помірко та Оксана Цимбаліст (актриса)

Художниця з костюмів та керівниця художньо-постановочної частини – Марія Антоняк

Запитувала в усіх, тому запитаю ще й у вас. Як виглядає процес підготовки до вистави з вашої точки зору, з точки зору художників театру?

Марія: Спочатку іде читка п’єси. Актори читають, а ми слухаємо, аналізуємо, обговорюємо. Згодом збираємося разом зі сценографом та режисером, пропонуємо певні візуальні рішення. Це спільний процес, діалог: я не можу відокремити своєї ідеї від сценографії, бо все між собою пов’язане, наше рішення спільне. І сценограф, і художник з костюмів роблять ескізи, і до рішення ми доходимо разом.

Розкажіть про костюми у цій виставі. Вони доволі неординарні та естетично красиві, з’єднані у цілість. Звідки виникла ідея і чому вона зовсім не така, як у більшості британських театрів, які ставлять цей текст?

Марія: Щодо цієї вистави, то ми глянули досвід постави її іншими світовими театрами, їхні візуальні рішення. Тоді ми вирішили, що в жодному разі не будемо іти в побутовість і реконструкцію. Якщо робити це не дорого, то це перетвориться у неякісну бутафорію. Тому ми зупинилися на символіці кольору усіх костюмів, гіперболізації і скульптурності, і вийшов непоганий ансамбль. Звісно, ми зверталися до історичної реконструкції, але експериментували з нею.

Художниця з костюмів та керівниця художньо-постановочної частини – Марія Антоняк

Інтерв'ю: Ірина Степаняк

Фотографи: Олексій Хорошко та Тетяна Джафарова

Вас може зацікавити