Фізичний театр про парадокс сухого червоного
114
0
0

Фізичний театр про парадокс сухого червоного

Деякі глибинні почуття не можна виразити словами і у тверезому стані. Але це можна зробити мовою тіла та в стані алкогольного сп’яніння. У фізичній виставі VIÑO усі ці умови дотримані.

VIÑO – це не назва магічного еліксиру, який рятує усі нудні вечірки та провокує розмови «по душам». VIÑO – це вистава відомого білоруського режисера Євгена Корняга, прем’єра якої відбулася в Театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра.

Метою вистави VIÑO, як і більшості вистав фізичного театру, не є розповідь історії. Замість цього перфоманс покликаний викликати у глядачів асоціативний ряд через пластику тіла, образи та символіку. Вистава зовсім не про алкоголь, як можна було подумати, виходячи з назви. Але режисер, справді, обрав тему сп’яніння, у якій розкриває його причини, процес, наслідки та справжні бажання людей під дією спиртного.

Я розділила виставу на три концептуальні частини, що сходяться зі стадіями сп’яніння, – Ейфорія, Сп’яніння та Похмілля. Історія розпочинається з веселощів та емоційного збудження, повільно переходить у конфузний стан, а закінчується ранковим спустошенням та похміллям.

Емоцій, які викликані спиртними напоями, існує стільки ж, скільки є видів алкоголю. Але у ролі центрального об’єкта було обрано саме вино, що вважається благородним напоєм – кров’ю Ісуса Христа. Чи є такими ж благородними емоції, що викликані декількома келихами вина, вирішувати лише глядачу.

Ми п’ємо, тому що сумуємо, тому що кохаємо, тому що ображені, тому що щасливі, тому що самотні. Увесь калейдоскоп емоційних спалахів пролітають перед глядачами на сцені. Несвідомо сценічна атмосфера змушує нас самих згадати наші відчуття після декількох келихів сухого червоного. Режисер використовує прийом «сповільненої зйомки», приглушених звуків та дивакуватих рухів для того, щоб повністю передати те саме п’янке почуття.

Першочергова увага приділяється звукам, що пронизують виставу та говорять замість акторів. Звук стільця, що падає, нагадав мені відчуття розпачу, а шум фену у контексті вистави говорив мені про веселощі. Усі звуки, які лунали зі сцени, створювали унікальний саундтрек до вистави. А декорації та бетонна сцена лише сприяли відлунню звукових ефектів.

У декораціях та силуетах акторів надійно сховані символи самотності та любові. Наприклад, підвішені сходи, які ведуть у стіну, символізуючи безвихідне становище. Для мене також залишилось загадкою, як посеред пласкої сцени була розміщена калюжа з води. Я впевнена, що більшість символів, я так і не розгадала, або ж навіть не помітила. Але усвідомлення цього факту лише підігріває мій інтерес до вистави. Навіть з’являється бажання ще раз відвідати виставу, адже вона залишає такий самий присмак, як і добре витримане червоне вино.

Моя порада майбутнім глядачам цієї вистави – не намагайтесь аналізувати кожен рух та звук, який буде представлений на сцені. Спробуйте насолоджуватися красою та самобутньою атмосферою так, ніби розглядаєте експонати чи картини в арт-центрі. Розуміння вистави та символізму прийде, але лише після повного перегляду драми, коли всі елементи пазлу зіллються в єдину картину.

Волонтерка проєкту Theatre.love Савенець Вікторія

Фото: Анастасія Мантач

Читай також: інтерв'ю з Євгеном Корнягом, рецензія на прем'єру «Усі найкращі речі», інтерв'ю з Олесею Жураківською.