З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
В’ячеслав Жила: «Де є якісний театр, там є глядач»
366
0
0

В’ячеслав Жила: «Де є якісний театр, там є глядач»

Про прем’єру, акторський та режисерський досвід, різницю між антрепризами та виставами театру «Актор.

«Естроген» – прем’єра від театру «Актор», своєрідна відповідь актрис-жінок на виставу «7 розгніваних джентельменів» у постановці режисера театру В’ячеслава Жили. Про прем’єру, акторський та режисерський досвід, різницю між антрепризами та виставами театру «Актор» в інтерв’ю для Theatre.love.

Було не менше шести варіантів п’єси

Останнім часом я співпрацюю з українськими сучасними живими драматургами. Почалося це в Польщі, де я працював, і мені запропонували там зробити виставу за п’єсою Анджея Сарамоновича «Тестостерон», але у мене не було тоді часу, і до цієї п’єси я повернувся через рік вже в Україні. Тоді я з’ясував, що Олександр Ірванець зробив український переклад, і я поставив виставу «Тестостерон» спочатку у тернопільському та черкаському театрах. Мій молодший син Олександр Жила зрежисував схожу виставу «7 розгніваних джентельменів» у театрі «Актор», а Марина Смілянець зробила своєрідну відповідь від жінок – «Естроген». П’єса мала понад шість варіантів, вона створювалася у процесі репетицій, і нарешті ми її структурували. Так і з’явився цей проєкт. Марина Смілянець пише хорошу літературну основу і розуміє, що таке дія.

Я дуже люблю жіноцтво і намагаюся, щоб дівчата грали про любов до чоловіків. У виставі ми розмірковуємо на різні теми, але основа всього – сім’я, а сімейні цінності – основа держави. Наприклад, за сценарієм є один момент, коли дочка – за збереження сім’ї, традиції, нове життя, а мама – егоїстка, яка живе для себе. Одна з героїнь каже: «Хоч всі хочуть стати коханками, але не кожна може собі це дозволити».

Успішна комедія – та, яка приносить радість, додає оптимізму; та, яку глядач сприймає і хоче бачити її ще і ще, і ще.

Ця вистава буде для всіх, тому що всі молоді люди і середнє покоління розмірковують про свої стосунки з чоловіками. Жінки без чоловіків нічого не варті, власне як і чоловіки без жінок. Ми не будемо відкривати таємницю, як це відбуватиметься, бо це буде комічно.

Ми неправильно ставимося до поняття жанру комедії

Режисерів, які вміють ставити комедію, обмаль. Навіть я спочатку ставив дещо сумні і серйозні вистави Славомира Мрожека, Альбера Камю, Юліуша Словацького, Вільяма Шекспіра, Кена Кізі. Комедії на початку не вдавалися і навіть були провали. Наприклад, брав п’єсу Едуардо де Філіппо і хотів її переформатувати – перенести інтер’єр в екстер’єр, зробити виставу епічною. Також намагався перенести побутову драму Теннессі Вільямса і зробити її більш масштабною. Але я на своєму досвіді вчився і філософськи до цього ставлюся: провали треба проживати.

Ми неправильно ставимося до поняття жанру комедії. Всі вважають, що комедія – це розважальний жанр, але це не так. Це єдиний жанр, який говорить про нас правду. У щоденному житті ми всі недолугі, з комплексами, іноді безглуздо виглядаємо чи робимо таке, що на голову не візьмеш, а комедія показує нас такими, якими ми є. Якщо взяти драму, то вона все ідеалізує, знищує недоліки; у трагедії взагалі все інакше – герой, що порушує морально-етичні норми і жертвує своїм життям. У комедії чоловік або жінка вступають в непримиренний конфлікт з обставиною, яка склалася, не втрачаючи при цьому надії та оптимізму і не маючи інструментів для вирішення цих проблем.

Комедія не означає постійного сміху, але елементи гумору звісно є, адже в основі – анекдот, неспівпадіння. Тому це чи не найскладніший жанр, хоч ми і звикли до комедій положень Едуардо де Філіппо, Рея Куні, Мольєра, а комедія – це більш широкий жанр, який єдиний говорить про нас правду.

Успішна комедія – та, яка приносить радість, додає оптимізму; та, яку глядач сприймає і хоче бачити її ще і ще, і ще. Бо є такі комедії, які дивишся, і щоразу вона приносить радість.

Я завжди вважав, що головний на сцені – актор і йому треба приділяти найбільше уваги, а не режисерським видумкам, ефектам.

Головний на сцені – актор

Я багато брав участь як актор свого часу і працював з класними режисерами і партнерами по сцені: Леонідом Ярмольніком, Юрієм Нікуліним, Андрієм Мироновим. Але силою обставин і зірок я став режисером. Намагання режисувати у мене були ще в театральному інституті, коли я закінчував акторський факультет. Мені запропонували поставити виставу (це був Славомир Мрожек «Забава») і я погодився, а потім нас відразу запросили на фестиваль до Ліверпуля, де нас було визнано перлиною фестивалю. Після цього у нас вже були розписані гастролі, і ми грали виставу в Польщі, Франції, Бельгії.

Коли я обираю акторів для постановки, то керуюся багатьма чинниками: психофізичними, професійними даними, бажанням працювати, дисципліною, ставленням до роботи.

Владислав Дмитрук у виставі «Естроген»

Безумовно акторський досвід допомагає у роботі з актором. Я п’ятнадцять років викладав акторську майстерність і вже можу навчити, підказати, поділитися досвідом. Як каже Анатолій Васильєв: «Я вже стомився дивиться по-новому, я хочу традиційно, класично, хочу побачити і почути актора, а не дивитися режисерські витрибеньки». Я завжди вважав, що головний на сцені – актор і йому треба приділяти найбільше уваги, а не режисерським видумкам, ефектам. Мій друг і режисер Андрій Бакіров каже: «Таких мультиків ми можемо поставити за тиждень, але коли є гідні акторські роботи – ось це цікаво».

Зараз поняття амплуа дещо знівельовано, тому часом я роблю експерименти і для розвитку актору даю ролі на спротив, не притаманні йому. Якщо раніше у нас був стереотип щодо Гамлета, наприклад, то сьогодні ми розуміємо, що кожен окремий час потребує свого Гамлета і вони можуть бути дуже різні, навіть несподівані. Свого часу навіть Сара Бернар грала Гамлета.

Коли я обираю акторів для постановки, то керуюся багатьма чинниками: психофізичними, професійними даними, бажанням працювати, дисципліною, ставленням до роботи. Знаєте, як Ентоні Хопкінс каже «Я ніколи не прийду на майданчик в кедах, бо поважно ставлюся до роботи. Я ніколи не запізнюся, бо це неповага до роботи і до себе самого».

Якщо на початку вистави ще є якісь перестороги, то в фіналі, як каже мій колега, – це масовий психоз.

Кожна вистава має свій формат

Вистави на сцені театру «Актор» та антрепризи, хоч і мають однакову драматургічну основу, – це різні вистави в іншому виконанні, в більшому масштабі, в іншому звучанні. Тобто, кожна вистава має свій формат.

Якісний продукт сприймається скрізь однаково, хоча є невеличка специфіка. Наприклад, Яніна Соколова у виставі «Історії кохання для дорослих» грає повію, і коли вона до мене звертається як до партнера по сцені «Можна ли мне присесть к вам за столик», а я відповідаю лише одним словом «Прошу», то у Львові зала аплодує, в інших містах не так сприймається.

Якщо на початку вистави ще є якісь перестороги, то в фіналі, як каже мій колега, – це масовий психоз. Природно, що глядач більше любить комедії, але я думаю, настане час, коли ми будемо ставити серйозну антрепризу і підійматимемо перед глядачем вже більш складні і проблемні теми. Я спілкуюся з директорами театрів сусідніх країн і у них така сама проблема: люди більше йдуть на шоу, комедію, розважальний жанр. Серйозний жанр у нас достатньо представлений на телебаченні, на жаль. Телебачення перестало бути проблемним.

Фото з вистави «Історії кохання для дорослих», Анатолй Гнатюк та Людмила Смородіна

Де є якісний театр, там є глядач

У тернопільському театрі, де я теж працюю режисером, деякі вистави проходять на аншлагах, але середній показник відвідування театру на рік – це 70%, тобто це більше половини. До театру ходять і не тільки в Тернополі: де є якісний театр, там є глядач. Інша справа, що умови різні. Наприклад, Київ – багатомільйонне місто і заповнити зал простіше, а обласні міста не всі мають таку можливість. Багатьом театрам це вдається, а є театри мало відвідувані. Все залежить від керівництва, якщо театри представлені високим професіоналізмом, то сьогодні немає різниці, чи ти працюєш у Києві, чи в обласному театрі.

У найближчих планах це постановка в черкаському театрі вистави «Контрабас розбушувався» київського драматурга Олександра Володарського. Далі у Тернополі запланована прем’єра «Любов без гриму» київського автора Альони Мелько. Паралельно відбуватимуться репетиції «Естрогену» в тернопільському театрі, бо з хлопцями я втілив «Тестостерон», а дівчатам виставу заборгував.

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Читай також: інтерв'ю з Славою Жилою, рецензія на виставу «Качур. Контрабас», інтерв'ю з Олексієм Вертинським.

Особистості

«Настю, заспокойся, ти все зможеш. Просто займайся своєю улюбленою справою!»

Мені подобається відкривати для себе нові кіно таємниці, рости саме в кіно і бачити свій розвиток,...

У липні я стала режисеркою-постановницею у Київському академічному театрі ляльок і вже поставила...

До Дня народження Богдана Сильвестровича Ступки

Вова Лерт – режисер, який знімає голлівудське кіно в Україні. Кінорежисер, сценарист, випускник...

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

Вас може зацікавити