В’ячеслав Жила: «Де є якісний театр, там є глядач»
140
0
0

В’ячеслав Жила: «Де є якісний театр, там є глядач»

Про прем’єру, акторський та режисерський досвід, різницю між антрепризами та виставами театру «Актор.

«Естроген» – прем’єра від театру «Актор», своєрідна відповідь актрис-жінок на виставу «7 розгніваних джентельменів» у постановці режисера театру В’ячеслава Жили. Про прем’єру, акторський та режисерський досвід, різницю між антрепризами та виставами театру «Актор» в інтерв’ю для Theatre.love.

Було не менше шести варіантів п’єси

Останнім часом я співпрацюю з українськими сучасними живими драматургами. Почалося це в Польщі, де я працював, і мені запропонували там зробити виставу за п’єсою Анджея Сарамоновича «Тестостерон», але у мене не було тоді часу, і до цієї п’єси я повернувся через рік вже в Україні. Тоді я з’ясував, що Олександр Ірванець зробив український переклад, і я поставив виставу «Тестостерон» спочатку у тернопільському та черкаському театрах. Мій молодший син Олександр Жила зрежисував схожу виставу «7 розгніваних джентельменів» у театрі «Актор», а Марина Смілянець зробила своєрідну відповідь від жінок – «Естроген». П’єса мала понад шість варіантів, вона створювалася у процесі репетицій, і нарешті ми її структурували. Так і з’явився цей проєкт. Марина Смілянець пише хорошу літературну основу і розуміє, що таке дія.

Я дуже люблю жіноцтво і намагаюся, щоб дівчата грали про любов до чоловіків. У виставі ми розмірковуємо на різні теми, але основа всього – сім’я, а сімейні цінності – основа держави. Наприклад, за сценарієм є один момент, коли дочка – за збереження сім’ї, традиції, нове життя, а мама – егоїстка, яка живе для себе. Одна з героїнь каже: «Хоч всі хочуть стати коханками, але не кожна може собі це дозволити».

Успішна комедія – та, яка приносить радість, додає оптимізму; та, яку глядач сприймає і хоче бачити її ще і ще, і ще.

Ця вистава буде для всіх, тому що всі молоді люди і середнє покоління розмірковують про свої стосунки з чоловіками. Жінки без чоловіків нічого не варті, власне як і чоловіки без жінок. Ми не будемо відкривати таємницю, як це відбуватиметься, бо це буде комічно.

Ми неправильно ставимося до поняття жанру комедії

Режисерів, які вміють ставити комедію, обмаль. Навіть я спочатку ставив дещо сумні і серйозні вистави Славомира Мрожека, Альбера Камю, Юліуша Словацького, Вільяма Шекспіра, Кена Кізі. Комедії на початку не вдавалися і навіть були провали. Наприклад, брав п’єсу Едуардо де Філіппо і хотів її переформатувати – перенести інтер’єр в екстер’єр, зробити виставу епічною. Також намагався перенести побутову драму Теннессі Вільямса і зробити її більш масштабною. Але я на своєму досвіді вчився і філософськи до цього ставлюся: провали треба проживати.

Ми неправильно ставимося до поняття жанру комедії. Всі вважають, що комедія – це розважальний жанр, але це не так. Це єдиний жанр, який говорить про нас правду. У щоденному житті ми всі недолугі, з комплексами, іноді безглуздо виглядаємо чи робимо таке, що на голову не візьмеш, а комедія показує нас такими, якими ми є. Якщо взяти драму, то вона все ідеалізує, знищує недоліки; у трагедії взагалі все інакше – герой, що порушує морально-етичні норми і жертвує своїм життям. У комедії чоловік або жінка вступають в непримиренний конфлікт з обставиною, яка склалася, не втрачаючи при цьому надії та оптимізму і не маючи інструментів для вирішення цих проблем.

Комедія не означає постійного сміху, але елементи гумору звісно є, адже в основі – анекдот, неспівпадіння. Тому це чи не найскладніший жанр, хоч ми і звикли до комедій положень Едуардо де Філіппо, Рея Куні, Мольєра, а комедія – це більш широкий жанр, який єдиний говорить про нас правду.

Успішна комедія – та, яка приносить радість, додає оптимізму; та, яку глядач сприймає і хоче бачити її ще і ще, і ще. Бо є такі комедії, які дивишся, і щоразу вона приносить радість.

Я завжди вважав, що головний на сцені – актор і йому треба приділяти найбільше уваги, а не режисерським видумкам, ефектам.

Головний на сцені – актор

Я багато брав участь як актор свого часу і працював з класними режисерами і партнерами по сцені: Леонідом Ярмольніком, Юрієм Нікуліним, Андрієм Мироновим. Але силою обставин і зірок я став режисером. Намагання режисувати у мене були ще в театральному інституті, коли я закінчував акторський факультет. Мені запропонували поставити виставу (це був Славомир Мрожек «Забава») і я погодився, а потім нас відразу запросили на фестиваль до Ліверпуля, де нас було визнано перлиною фестивалю. Після цього у нас вже були розписані гастролі, і ми грали виставу в Польщі, Франції, Бельгії.

Коли я обираю акторів для постановки, то керуюся багатьма чинниками: психофізичними, професійними даними, бажанням працювати, дисципліною, ставленням до роботи.

Владислав Дмитрук у виставі «Естроген»

Безумовно акторський досвід допомагає у роботі з актором. Я п’ятнадцять років викладав акторську майстерність і вже можу навчити, підказати, поділитися досвідом. Як каже Анатолій Васильєв: «Я вже стомився дивиться по-новому, я хочу традиційно, класично, хочу побачити і почути актора, а не дивитися режисерські витрибеньки». Я завжди вважав, що головний на сцені – актор і йому треба приділяти найбільше уваги, а не режисерським видумкам, ефектам. Мій друг і режисер Андрій Бакіров каже: «Таких мультиків ми можемо поставити за тиждень, але коли є гідні акторські роботи – ось це цікаво».

Зараз поняття амплуа дещо знівельовано, тому часом я роблю експерименти і для розвитку актору даю ролі на спротив, не притаманні йому. Якщо раніше у нас був стереотип щодо Гамлета, наприклад, то сьогодні ми розуміємо, що кожен окремий час потребує свого Гамлета і вони можуть бути дуже різні, навіть несподівані. Свого часу навіть Сара Бернар грала Гамлета.

Коли я обираю акторів для постановки, то керуюся багатьма чинниками: психофізичними, професійними даними, бажанням працювати, дисципліною, ставленням до роботи. Знаєте, як Ентоні Хопкінс каже «Я ніколи не прийду на майданчик в кедах, бо поважно ставлюся до роботи. Я ніколи не запізнюся, бо це неповага до роботи і до себе самого».

Якщо на початку вистави ще є якісь перестороги, то в фіналі, як каже мій колега, – це масовий психоз.

Кожна вистава має свій формат

Вистави на сцені театру «Актор» та антрепризи, хоч і мають однакову драматургічну основу, – це різні вистави в іншому виконанні, в більшому масштабі, в іншому звучанні. Тобто, кожна вистава має свій формат.

Якісний продукт сприймається скрізь однаково, хоча є невеличка специфіка. Наприклад, Яніна Соколова у виставі «Історії кохання для дорослих» грає повію, і коли вона до мене звертається як до партнера по сцені «Можна ли мне присесть к вам за столик», а я відповідаю лише одним словом «Прошу», то у Львові зала аплодує, в інших містах не так сприймається.

Якщо на початку вистави ще є якісь перестороги, то в фіналі, як каже мій колега, – це масовий психоз. Природно, що глядач більше любить комедії, але я думаю, настане час, коли ми будемо ставити серйозну антрепризу і підійматимемо перед глядачем вже більш складні і проблемні теми. Я спілкуюся з директорами театрів сусідніх країн і у них така сама проблема: люди більше йдуть на шоу, комедію, розважальний жанр. Серйозний жанр у нас достатньо представлений на телебаченні, на жаль. Телебачення перестало бути проблемним.

Фото з вистави «Історії кохання для дорослих», Анатолй Гнатюк та Людмила Смородіна

Де є якісний театр, там є глядач

У тернопільському театрі, де я теж працюю режисером, деякі вистави проходять на аншлагах, але середній показник відвідування театру на рік – це 70%, тобто це більше половини. До театру ходять і не тільки в Тернополі: де є якісний театр, там є глядач. Інша справа, що умови різні. Наприклад, Київ – багатомільйонне місто і заповнити зал простіше, а обласні міста не всі мають таку можливість. Багатьом театрам це вдається, а є театри мало відвідувані. Все залежить від керівництва, якщо театри представлені високим професіоналізмом, то сьогодні немає різниці, чи ти працюєш у Києві, чи в обласному театрі.

У найближчих планах це постановка в черкаському театрі вистави «Контрабас розбушувався» київського драматурга Олександра Володарського. Далі у Тернополі запланована прем’єра «Любов без гриму» київського автора Альони Мелько. Паралельно відбуватимуться репетиції «Естрогену» в тернопільському театрі, бо з хлопцями я втілив «Тестостерон», а дівчатам виставу заборгував.

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Читай також: інтерв'ю з Славою Жилою, рецензія на виставу «Качур. Контрабас», інтерв'ю з Олексієм Вертинським.

Особистості

До дня народження видатного актору

Про театр, який «не йде за глядачем», театр, який розглядає тіло як предмет мистецтва і, звичайно,...

Олеся Жураківська про прем’єру моновистави «Усі найкращі речі»

Ксенія Ромашенко вже рік як очолює театр «Золоті ворота». З командою Theatre.love худкерівниця...

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Вас може зацікавити