«Бутафор – це театральний віртуоз». Інтерв'ю з заступником начальника бутафорського цеху театру імені Івана Франка Калініною Ольгою Володимирівною
«Бутафор – це театральний віртуоз». Інтерв'ю з заступником начальника бутафорського цеху театру імені Івана Франка Калініною Ольгою Володимирівною
«Бутафор – це театральний віртуоз». Інтерв'ю з заступником начальника бутафорського цеху театру імені Івана Франка Калініною Ольгою Володимирівною
292
0
0

«Бутафор – це театральний віртуоз». Інтерв'ю з заступником начальника бутафорського цеху театру імені Івана Франка Калініною Ольгою Володимирівною

Заступник начальника бутафорського цеху Калініна Ольга Володимирівна поділилася з командою Theatre.love про те, що відбувається за лаштунками, як насправді створюються декорації і які траплялися курйози.

У мене була кришталева мрія, я шалено люблю робити ляльки. Після школи вирішила їхати в Загорськ – там було єдине училище лялькового мистецтва у Радянському Союзі, але побачивши цю будівлю, а вона була як типова в'язниця, я не пішла туди вчитися і весь рік було втрачено. Після цього я рік працювала на заводі Антонова, потім вступила до художньої студії, закінчила курс художнього конструювання. У нас був класний викладач: міг відправити в кіно або подивитися, як ростуть кульбаби. Він змушував думати: «Не треба електронні машини робити, придумайте упакування для оселедця, щоб руки не бруднити».

Працювала промисловим художником, в Будинку моделей, художником в театральному інституті, малювала листівки у видавництві. Пам'ятаю за одну листівку платили 220 рублів і моя дочка питала: «Мам, а це багато грошей? Скільки морозива можна купити?», а морозиво тоді 9 копійок коштувало. У 1983 році я прийшла в театр Франка працювати декоратором, зараз вже заступник начальника цеху.

Щастя – це коли ти вранці йдеш радісно на роботу, а ввечері повертаєшся радісно додому.

Фото бутафорського цеху театру імені Івана Франка

Бутафор – це театральний віртуоз

Я прийшла, коли ще Данило Лідер тут працював. Тоді було все інакше: не було малої сцени, вистави випускалися під свята. Клей ПВА був рідкістю, акрилові фарби взагалі в кінці дев'яностих з'явилися і це було нововведенням. Тоді не дозволяли пінопласт, на поролон було табу. Зараз дуже багато матеріалів з'явилося, змінилися технології. Тоді було два різних цехи – бутафорський і декораційний, а потім їх з'єднали.

Глядачеві не видно таких дрібниць, але актори тоді світилися від щастя, їм подобається, коли красиво і добре зроблено.

Все, що ви бачите на сцені, робиться тут в цеху, починаючи від якихось маленьких деталей. Наприклад, колись для вистави треба було зробити півкіло «Ведмедиків на Півночі» – цукерки такі були – і я сиділа вирізала цукерки з пінопласту, потім обгортала блакитним папірцем і малювала ведмедика зі сніжинками, в шапочці і шарфиком. Глядачеві не видно таких дрібниць, але актори тоді світилися від щастя, їм подобається, коли красиво і добре зроблено.

Фото з вистави «Три товариші»

А люстри, дівчатка, робили з кришталю: брали скло або тонкий білий метал і ось так закручували. Зі сцени – кришталь, а так – залізяка. І так само склянки робили. Все було з таких матеріалів, що ось скільки років пройшло, а воно є. Машини, що стоять на виставі «Три товариші», – з пінопласту зроблені! Їх, звичайно, хлопці клеїли, шліфували, обгортали тканиною.

Коли не працює голова, тоді працюють руки.

За часів Лідера була класика – чорний одяг сцени. Для вистави «Візит старої дами», де грала Нонна Копержинська, потрібно було вручну створити гірлянду з троянд: ми з пом’ятих газет робили клубки, потім наклеювали їх на марлю і нанизували на мотузки. Якщо дивитися зблизька – клубок на мотузці, на сцені – троянди. Це була Лідера задумка. Просто коли не працює голова, тоді працюють руки. На той час був мінімум декорацій, зараз – новий час і нове мислення.

Фото з вистави «Візит старої дами»

Сьогодні в цеху працює 13 осіб

Ідеї ​​для декорацій вигадує художник-сценограф. Потім художники приносять макети, креслення і лише тоді відбувається прийом макету з радою, на якому начальники цехів можуть внести правки. Бували навіть випадки, коли декорації робилися, але так і не використовувалися. Наприклад, для однієї вистави мав бути вінок 6х2,5 метрів і ми для нього робили 520 дубових листочків, бантиків, а потім виявилося, що художник прорахувався.

Сьогодні в цеху працює 13 осіб, серед яких дві швачки, три художниці. Хтось головні убори робить, хтось – скульптуру. Начальник Валентин Петрович і я повинні знати будь-який процес і підказати, пояснити, що і як краще зробити. Крім цього, я бутафорією займаюся, малюю. Зазвичай для вистави задіяно різну кількість людей. Є робота загальна, а є індивідуальна. Наприклад, у кожної декорації є обличчя і виворіт, який обов'язково потрібно пофарбувати сірою і чорною фарбою, щоб вона не відсвічувала, – це закон.

Найкрасивіші вистави – «Наталка Полтавка», «Кайдашева сім'я».

Фото з вистави «Наталка Полтавка»

Всі декорації переносяться тельфером. Перша зміна монтувальників працює зранку до третьої години дня і вона займається розмонтуванням декорацій. До другої години в театрі репетиція, а після неї приходить друга зміна монтувальників і ставить декорації вже для сьогоднішньої вистави. Є багато декорацій, але вони легко ставляться, а є на сцені одна-дві, але вони дуже складні і їх важко монтувати.

В залі не те що тиша, німота в глядачів від несподіванки, а потім оплески.

Фото з вистави «Кайдашева сім'я»

Траплялися й кумедні історії. Колись в театрі мешкало багато котів і бувало, що під час вистави кіт виходив на сцену «Ось подивіться на мене». Або у нас є вистава «Мама казала Ні», для якої ми робили дракончика 2х3 метра, і ось на сцені триває інша серйозна вистава, а зверху спускається дракончик.

Найкрасивіші вистави – «Наталка Полтавка», «Кайдашева сім'я». Ще були «Носороги» режисера Андрія Приходька: там такі чотириногі були по три метри! Під час вистави музика, дим, а посеред партеру входить в зал два носорога – в залі не те що тиша, німота в глядачів від несподіванки, а потім оплески.

Фото з вистави «Носороги»

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Фото надано прес-службою театру.

Читай також: інтерв'ю з костюмерним цехом, святкування 100-річчя театру імені Івана Франка, рецензія на виставу «Самотня леді» у театрі І. Франка.

Особистості

Про прем’єру, акторський та режисерський досвід, різницю між антрепризами та виставами театру...

До дня народження видатного актору

Про театр, який «не йде за глядачем», театр, який розглядає тіло як предмет мистецтва і, звичайно,...

Олеся Жураківська про прем’єру моновистави «Усі найкращі речі»

Ксенія Ромашенко вже рік як очолює театр «Золоті ворота». З командою Theatre.love худкерівниця...

Олексій Вертинський та Артем Ємцов про складнощі підготовки до ролей, суть акторської діяльності,...

Вас може зацікавити

Світові мюзикли online