Божевільна драма про кохання
Божевільна драма про кохання
Божевільна драма про кохання
Божевільна драма про кохання
Божевільна драма про кохання
Божевільна драма про кохання
Божевільна драма про кохання
127
0
0

Божевільна драма про кохання

Кожний у житті прагне та шукає кохання, але яким шляхом та якою ціною… «Любові легкого шляху не треба…»

В останній день зими у театрі на Подолі відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «Камінний господар», драми Лесі Українки у постановці режисера Івана Уривського.

Найкраще зміст твору передає сама поетеса у листі до Кримського:

…ідея драми – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над дон Жуаном, «лицарем волі». Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу Вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона от уже хутко 300 літ мучить собою людей. …Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, не перекладений, оригінальний тим, що його написала жінка.

Такою ж оригінальною є й вистава – зухвала, смілива, божевільна та моторошна. Вона неоднозначна від шаленості і захвату до шоку і відрази. Мені важко дати оцінку, рекомендувати або критикувати. Це досить сміливо і не схоже на «звичну класичну» подачу матеріалу. Кожен відчує й побачить своє. Але стовідсотково впевнена, що вистава нікого не залишить байдужим, емоцій буде забагато аж з надлишком.

Вистава смілива в усьому – і акторське рішення, і пластика, і декорації (їх багато: манекени, скульптури, глина, дроти, пилюка, бруд, кров), і музичний супровід, і кольорова гамма. Все працює та передає задум поетеси та бачення режисера. Все це викликає різні емоції як негативні, так і позитивні. Наприклад, у пластичному рішенні є досить ніжна сцена танцю головних герої у промені світла, а є інша – танці разом з манекенами, це вже зовсім інше, досить лякаюче. І так у всьому. У музиці є спокій, а є голосно аж до психоделічності, що хотілося крикнути: «Вимкніть або зробіть тихіше!» Все побудовано на порівнянні та контрастах. Загальна картинка та гра акторів забирає увагу і слова-вірші стають, тихими і, навіть, зайвими.

Під час перегляду виникало багато запитань «Що цим хотіли показати?», «Навіщо це?». Також незрозумілою, як на мене, і зайвою є фінальна сцена, що «вибивається» з загального ходу подій. Виглядає диявольською та моторошною. Після такої кінцівки досить важко, гнітюче відчуття страху з «мурахими» по шкірі. Загалом все розумієш, але мозок все мучить питаннями. Образно-символічна подача Уривського не в усьому мені близька та зрозуміла.

Актори справилися з таким нелегким завданням та досить складними образами. Найбільше сподобався В’ячеслав Довженко, який грав головного героя Дон Жуана. Характерно, трагічно, сумно, комічно, пластично – було все. Зумів передати неоднозначність та образ свого героя. Сподобалось сцена зі співом, особливо початок - тихо, ніжно і все голосніше аж до надриву. Яскравим був дует з Долорес, яку грала Катерина Рубашкіна. Сильним був момент їх розлуки. Вона зуміла передати стан та біль закоханої жінки, що «душу віддала за нього» і як же важко було добровільно відпустити кохану людину. Її героїня для мене була з характером, близькою, яскравішою і цікавішою за донну Анну у виконанні Даші Малахової.

Це вистава – виклик. Варто подивитися, щоб скласти своє враження. Пройде час, а її легко буде згадати. Вона не схожа на інші, суперечлива, має свій почерк та характер, чіпляє та викликає шалені емоції, ставить багато запитань. Чи хотіла б я її ще переглянути? Ні. Вдруге точно вже не піду, навіть через улюблених талановитих акторів.

Волонтерка проєкту Theatre.love Лисак Людмила

Читай також: підбірка за творами Лесі Українки, інтерв'ю з Віталієм Малаховим, рецензія на прем'єру «Шинель» від театру на Подолі».