З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Бейбі театр – атмосфера щастя та сплеску енергії
145
0
0

Бейбі театр – атмосфера щастя та сплеску енергії

«Казка буде насправді побачена, якщо чарівниками стануть батьки». Інтерв’ю з засновницями Бейбі-театру

Вже два роки як у Києві існує Бейбі-театр, де наймолодші глядачі від 0 до 3 років поринають у чарівний світ театру. Про бейбі напрямок в Україні, створення вистав для наймолодших та глядачів-малюків в інтерв’ю з засновницями Бейбі-театру режисеркою Мариною Богомаз та художницею Ольгою Філончук.

– Розкажіть, як ви познайомилися і чому вирішили працювати разом?

Ольга: Марина навчалася з моєю сестрою на одному потоці, вона – режисер лялькового театру, а сестра – драматичного. Вони жили в одній кімнаті і я, навчавшись в художньому інституті, часто приходила в гості. Так ми познайомилися і придумали першу студентську роботу.

Марина: Близько десяти років була співпраця з театрами ляльок, ми робили продукт для дітей, але декілька років тому директор Рівненського театру ляльок Володимир Данилюк попросив зробити виставу для найменших і паралельно ми почали створювати виставу у Київському академічному театрі ляльок. Ця ніша було порожньою, адже невелика кількість глядачів, думка, що це недомистецтво, і, звісно ж, специфічний глядач, якого тяжко захопити, призупиняли втілення ідеї. Але все ж таки ми першими це зробили і створили спочатку виставу «Каляки-маляки» у київському театрі ляльок, а потім «Ку-ку» у рівненському. Найголовніше, що ми зрозуміли, нам це дуже подобається і ми себе комфортно відчуваємо саме в цій ніші.

Засновниці Марина Богомаз та Ольга Філончук

– Чи досліджували ви європейські бейбі-театри?

Ольга: Через те, що бракує методичної інформації, як працювати з маленькими дітками в театрі й робити мистецтво для них, то, звичайно, ми надихалися і дивилися, що роблять люди за кордоном. Там цей напрямок існує вже понад 40 років, хоча насправді інформації не так багато. Нашим театром-кумиром став австралійський театр «Polyglot», який одним з першим почав це робити у світі. Сьогодні вони створюють не лише вистави для немовлят, а й мають лабораторію, майстер-класи для старших дітей. У нас свій менталітет і тому ми не хотіли брати якусь європейську канву і повторювати тут, тому ми лише надихнулися, подивилися, поринули у дитяче середовище і придумали вже власні проєкти.

– Ви почали працювати на базі академічних театрів, чому виникла потреба створити власний?

Марина: По-перше, ми зрозуміли, що це користується популярністю, хоч сьогодні в Києві з дітьми є куди піти, але більшість подій все-таки від 2 років. По-друге, є певна специфіка: ми повинні запевнити батьків, що наші вистави безпечні, що все чисто та охайно. Ми хочемо самі бачити, в якому стані знаходяться наші вистави, а в академічному театрі не завжди виходить це контролювати.

Ольга: Звичайно, ми не хочемо прощатися з іншими форматами творчості як режисер і художник, але зараз хочеться розробити цю нішу, а потім теж розширюватися до дитячої корпорації і робити і лабораторії, і флешмоби, і перформанси для старших дітей та навіть дорослі вистави.

Марина: Поки що нам важливо зробити якісний продукт саме того формату, за який ми взялися, і хочемо навіть розмежувати вистави від 0 до 3. Ми розуміємо, що 0-3 – це достатньо широкий діапазон: дитина, яка ще не ходить, і дитина, яка вже може вивчати простір – це різні діти, тому в нас є ідеї, що вистави до 1 року матимуть лежачий формат для малюка і мами.

Фото з вистави «Сонце»

– Ви функціонуєте на базі IZONE. Як вдалося пристосувати його для бейбі-вистав?

Найголовніша наша мрія – мати власну будівлю, де буде все прораховано.

Ольга: Це казкова історія, тому що нам терміново потрібно було змінювати локацію перед прем’єрою вистави, а до того я брала участь у пітчингу креативних проєктів Creative Enterprise від British Council і виграла показ однієї вистави в IZONE. Ми звернулися з певними технічними умовами, які нам потрібні для вистави без купола, і нам сказали, що все це можливо, що можна повісити троси, прикріпити освітлення, не треба щоразу його знімати. Нам пішли на зустріч і ми стали хорошими друзями.

Марина: Як виявилося, сім’я одного з організаторів IZONE була фанатом всіх наших вистав, тому комунікація відразу зробилася простішою. Взагалі IZONE – центр сучасного мистецтва, тому створити там театр було не легко і зараз існує багато складностей. Поки ми не маємо свого даху, найголовніша наша мрія – мати власну будівлю, де буде все прораховано.

– Як взагалі створюється вистава для наймолодших?

Ольга: Ми наголошуємо на тому, що створюємо саме театр, тому це має бути образний та атмосферний проєкт. Насамперед все залежить від локації: чи це буде переїзна вистава, чи підлаштована під певне приміщення. Далі ми обираємо тему, а їх насправді чимало. Ми не використовуємо готові дитячі казки, тому що малюкам до трьох років ще не цікавий сюжет, а ми самі є драматургами своїх творів, вигадуємо спочатку, підбираємо тему, історію і тоді вже наповнюємо її образами, які є першим джерелом натхнення. Ми намагаємося розповісти дітям про найпростіші речі, які їх оточують у повсякденному житті: поняття про величини, кольори, форми, перші асоціативні образи, поняття з природи, що роблять тварини чи як виглядає сонечко.

Фото з вистави «Сонце»

– Що вас надихає на створення бейбі вистав?

Ольга: Нас надихають малюки, тому що ми постійно з ними в контакті, дивимося на їх реакцію на виставах. Енергія, яка наповнює залу, така сильна, тому що це і щасливі малюки, які чомусь дивуються, щиро радіють і відверто все це показують, і така ж реакція їх батьків, які бачать перші емоції малюка, яких не було раніше. Ця атмосфера щастя та сплеску енергії наповнює нас, надихає, надає сили, тому що зараз вони дуже потрібні на етапі становлення.

Марина: Для мене це найчесніший діалог акторів і творчих людей зі своїм глядачем. Це глядач, якого не обдуриш: якщо дитині не подобається, або вона боїться, або їй некомфортно, то можуть і зі сльозами винести. А далі ланцюжкова реакція – один і вже ніякої вистави. Діти як молекули існують один між одним.

– Розкажіть про ваших акторів

Марина: Зазвичай у виставі бере участь два-три актора, але наприклад у нашій першій виставі режисер перестрахувався, тому що там вісім осіб. Потім ми зрозуміли, що може бути набагато менше і у нас є ідеї зробити виставу взагалі на одного актора. Кількість залежить і від вистави, тому що у Рівному 6 дітей може бути присутніми, з батьками, звичайно (хтось же повинен носити деяких глядачів з місця на місце). У київському академічному – 20 дітей. До речі така цікава тенденція, що в театр ляльок зазвичай приходить мама-малюк, а ось на виставу «Сонце» в IZONE – це вся сім’я.

Найголовніший чарівник – це, звичайно, актор, тому що ми обіцяємо казку, але вона буде насправді побачена, якщо чарівниками стануть і батьки.

Ольга: В основному всі – актори-лялькарі, але ми дуже хочемо залучати і професійних музикантів, і танцівників, тому що дуже важливо для дитини бачити якісь інакші рухи, звуки, складніші інструменти, ніж які в нас використані.

Фото з вистави «Сонце»

– Квиток на виставу купується лише на дитину чи на всю сім’ю?

Марина: На всю сім’ю, адже ця вистава не тільки для малюків, а й для їх батьків. Всі повинні брати участь, це не той варіант, коли посадили малюка і пішли, батьки повинні з ним взаємодіяти, співіснувати, теж ставати частиною цієї вистави. Я завжди кажу, що найголовніший чарівник – це, звичайно, актор, тому що ми обіцяємо казку, але вона буде насправді побачена, якщо чарівниками стануть і батьки. Я нещодавно зустріла наших фанатів, які були на всіх бейбі-виставах, і вони сказали: «Все, ми виросли з бейбі-театру». Хоча їм 2,5 роки, але дитина вже готова сприймати щось інше, вона вже розуміє поняття «театр». Тобто ми уже виховали покоління, яке готове до трохи старшого театру і взагалі виду мистецтва.

– Чи відвідують ваші вистави діти з інвалідністю?

Соціалізація дітей – один із найважливіших пунктів, який батьки вказують у перевагах театру

Марина: У Львівському театрі ляльок ми поставили виставу «Стук-грюк» і рік тому мама з 9-річним хлопчиком сходила з ним на виставу і їм було найкомфортніше з усіх театральних видовищ, на яких вони були до цього. До того ж, вистава спонукає не лише сидіти дивитися, а бути в середині дійства, і він це все за допомогою мами робив. Тому у нас виникла думка не робити вистави виключно для дітей з інвалідністю, а робити для всіх, щоб ці діти відчували себе частиною суспільства.

Фото з вистави «Стук-грюк»

– Ви вже сказали, що бувають випадки, коли діти на виставах плачуть, як в такому разі ви дієте?

Ольга: Не так часто діти заражають своїм плачем всіх інших, але, звісно, це псує атмосферу, інші діти та батьки починають відволікатися і вистава трішки ламається. Ми кажемо глядачам, якщо немає настрою або хтось не виспався, то можна прийти іншим разом. Але й буває, що через декілька хвилин малюк заспокоюється, тому що він відволікається на виставу.

Марина: Звичайно просимо спробувати через місяць відвідати виставу, якщо ні – повертаємо гроші за квитки. Через те, що ми самі керуємо політикою театру, то ці дві пропозиції найкомфортніші, але найчастіше люди погоджуються на другий прихід в театр і він зазвичай вдалий. Якщо ми бачимо, що прийшли на вечірню виставу, ми пропонуємо наступного разу зранку прийти. Взагалі зранку кращі заходи, ніж ввечері, тому що дитина буває втомлена від вражень.

– Що найбільше дітям подобається у виставах?

Марина: Мабуть, постановка загалом. Те, що можна рухатися, все чіпати. Коли діти заходять, ми відразу говоримо, що для них правил немає. Дозволяється робити все! У нас навіть є фанати, які на одній і тій самій виставі були чотири рази. Мама каже, оскільки дитина росте, то щоразу вона все по-іншому сприймає, якщо цього разу була зацікавленість якимось реквізитом, то наступного – буде сприймати більше акторів і атмосферу.

Ольга: Можливо, іноді якась іграшка, реквізит западає в душу, але загалом враження. Дуже часто після вистав вивчають, повторюють слова, які до цього не знали. Вони все пам’ятають на своєму рівні і ми розуміємо, що це теж наша перемога, що дитина щось запам’ятала, навчилась.

– Чи комунікують діти один з одним?

Ольга: Так, і це теж те, що нам і батькам подобається у виставах. Проаналізувавши анкети, ми бачимо, що соціалізація дітей – один із найважливіших пунктів, який вони вказують у перевагах театру, тому що в такому віці діти, окрім дитячих майданчиків і до того як почнуть ходити, дуже мало бачать дітей, людей. У виставі вона відразу потрапляє у світ своїх однолітків, вони знайомляться, взаємодіють і це поступове звикання до соціуму.

Марина: Але вони специфічно взаємодіють. В них немає контактної взаємодії, вони справді як молекули: не заважають один одному, практично ніколи не виникає конфліктних ситуацій. Хоча в нас є чарівні «одувани» і чомусь хлопчик вирішив вдарити ним дівчинку по голові і у них був конфлікт усю виставу. Іноді таке трапляється. Але загалом від повзунків, які лежать на одному місці, до дітей, які вже ходять, бігають, рухаються, то це органічне співіснування, що також є таким дивом для нас.

– Які курйозні випадки трапляються під час вистав?

Марина: Був хлопчик, який від щастя і ейфорії впісявся на виставі, настільки йому все подобалося, і батьки зробили йому з власного светра штани, мама навіть зробила відгук в інстаграмі, який він в памперсі продовжує качатися серед акторів. Смішно, коли на початку вистави діти не сприймають акторів як людей і думають, що це ляльки, адже вони костюмовані, а в наших виставах від першого і до останнього кроку повинно бути все не як у повсякденному житті. Діти як маленькі мурахи повзають через акторів, починають тикати їх в очі, тягати, хтось намагається шапку відірвати, а актори наче сплять. Одну з вистав глядачі самі змінили, тобто у нас є мізансцени, використана проєкція і батьки сіли в дзеркальному напрямку і таким чином змусили акторів показувати виставу дзеркально.

Фото з вистави «Сонце»

– Як плануєте розвивати бейбі напрямок?

Марина: Ми завжди після вистави кажемо, що хочемо рости з вами, як ваші малюки, так і наш театр. Виховувати своїх глядачів, тобто далі не зайнята ніша 3-5 років, але ми прагнемо не класичний театр сцена-стілець зробити, а залишити цей момент свободи, відчуття, що ти є частиною творчого процесу, а не просто споглядач. Бейбі-будиночок, де буде комфортно малюкам, старшим дітям, батькам і в Києві з’явиться такий унікальний театрально-мистецький центр. Далі в нас бажання, щоб бейбі-вистави функціонували і в інших обласних центрах, щоб і в інших містах та містечках побачили театр такого формату. А якщо батьки приведуть свою дитину в рік, у два і буде гарне враження про зустріч з театром, то ця дитина прийде і в 5-6-8 років і таким чином будемо виховувати людей, які до театру будуть ставитися як до чогось органічного і необхідного в його житті.

Інтерв’ю: Альона Ярушевська

Читай також: рецензія на виставу «Сонце» від Бейбі-театру, правила поведінки дітей у театрі, 14 дитячих онлайн-вистав.

Особистості

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

12 запитань до актриси Молодого театру Вікторії Ромашко

«У мене так само в житті мистецтво, відданість театру переважає над особистим життям»

10 питань до актриси Лі Берлінської

У кожній державі і в кожній нації є виразник своєї духовності через сцену, тому що саме через театр...

Події

З нагоди 100-річчя Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

Один Палац – 3 дні – 5 напрямків мистецтва – 15 подій.

5 театрів покажуть свої вистави у Білій Церкві

Покази вистав та зустрічі з грузинськими режисерами в режимі онлайн від Theatre.love

Онлайн-покази вистав, майстер-класи, лекції, – програма фестивалю на вихідні 29-30 травня

VIII Міжнародний театральний фестиваль Чехов-фест 2020

Вас може зацікавити