З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Ахтем Сеітаблаєв: «Це прем’єра про те, чим людина опікується протягом свого життя»
1489
0
0

Ахтем Сеітаблаєв: «Це прем’єра про те, чим людина опікується протягом свого життя»

Кожна жива людина прагне краще жити і отримати хоч невелику частину своєї мрії. І в цій виставі для мене саме така поліфонія питань, проблем і гіркого сміху.

Прем’єра «Бельведер» – історія про те, чим людина опікується протягом свого життя.

«Повинно у людини бути щось таке, заради чого варто жити»

Дві героїні опинилися на звалищі після доволі успішного життя. Одна з них – Та – не зламалася і в цій краплині води, в цих поодиноких життях на звалищі продовжує вірити в майбутнє, де за обрієм чекає щастя, тому що неможливо, щоб це було назавжди. Вона не з’їхала з глузду і витягує себе з болота як той Мюнхгаузен. Інша – більш реалістична Ся – намагається сказати Тій, що після таких фантазій, романтичного ставлення чи занадто високих очікувань жорстким може бути повернення. Ми відчуваємо і бачимо, що вони небайдужі одна до одної, і за довголі гострими діалогами розкриваються, актуалізуються та проговорюються фундаментальні речі для кожної людини – віра/невіра, хто ти в цьому світі, здатен ти боротися чи ні.

Ми не скажемо у виставі нічого нового, хіба є щось нове у таких словах як навчання, доброта, захист, але ж вони не стають від цього для нас менш важливими.

Віктор Франкл (прим. ред.: австрійський психолог, в’язень Аушвіцу), коли у нього запитували, як вдалося вижити в Освенцимі, сказав: «Повинно у людини бути щось таке, заради чого варто жити». Тому спочатку ми можемо сприймати Ту як легковажну, майже божевільну, романтичну та ексцентричну дорослу жінку, поки вона досить серйозно не скаже: «Інакше неможливо жити. Навіщо ми живемо, якщо не даємо права собі мріяти, тим паче якщо ми жінки?»

Мій персонаж – свято переконана людина, що він несе добро і щастя людям

До появи третього персонажу в поліфонії їх діалогу, глядачі через певні метафори чи пряме проговорення багато дізнаються і про країну і про те, що відбувається, і як жінки опинилися на звалищі. Форма, яку обрав режисер, – межа між драмою, трагедією, майже гротеском і комедією – викликатиме посмішку і сміх, а інколи буде страшно, що таким чином нагадують про ціну та сенс життя, без яких не розумієш, навіщо жити.

Я переконаний, що людство цей популістичний етап вже неодноразово проходило, але не говорити про це, не спробувати даний тобі інструментарій не можу.

Мій персонаж – це свято переконана людина, що він несе добро і щастя людям, а якщо не несе, то люди цього не розуміють. Він доволі привабливий, коли читаєш п’єсу, викликає посмішку і захоплення: як у нього виходить переключатися з нормальної людини, яка вітається і запитує про дім, на грамофон, який каже переконливо, але без душі? З одного боку, це даність будь-якої професії, у якої є певні меседжі, теми, шаблони, якими користуєшся, коли знаєш зацікавленість до певного кола питань і вже відповідно формуєш свою промову, але у виставі це гіперболізовано. Є бажання звернути увагу на те, що нічого нового не відбувається, і так само, як багато років тому, люди ведуться на полум’яні промови. Така тенденція існує по всьому світу і я переконаний, що людство цей популістичний етап вже неодноразово проходило, але не говорити про це, не спробувати даний тобі інструментарій не можу. Потрібно нагадувати самим собі, людям включити критичне мислення. Лише завдячуючи репетиціям, своїм колегам і трохи досвіду, борюся з хвилюванням перед виходом на сцену. Молюся. Іноді ми з акторами збираємося, робимо коло, обіймаємося і кожен читає про себе те, що він хоче прочитати, і розходимося по своїм бойовим позиціям грати виставу.

Ми не скажемо у виставі нічого нового

Подібні п’єси зазвичай добре написані і ставляться на потребу дня, але я був дуже здивований, що цій п’єсі вже 30 років. Людство не так багато чому вчиться і це підтверджено багаторічним досвідом: якщо поставити будь-яку п’єсу Шекспіра, ви побачите, наскільки вона актуальна. Тому що такі фундаментальні речі як прагнення до свободи, відстоювання власної гідності, право на кохання, справедливий суд, захист своїх дітей і надання їм життя і можливості далі жити зрозумілі будь-де і будь-кому. Кожна жива людина прагне краще жити і отримати хоч невелику частину своєї мрії. Для мене в цій постановці саме така поліфонія питань, проблем і гіркого сміху. Ми не скажемо у виставі нічого нового, хіба є щось нове у таких словах як навчання, доброта, захист, але ж вони не стають від цього для нас менш важливими. Коли це актуалізується через добре зроблену роботу з гумором, фантазією, акцентуванням проблем, які цікавлять людей, глядач відчуває, що зробили виставу, яка стосується його особисто, його особистого болю.

Коли ти висміюєш свої страхи або ненависть, набагато легше боротися і зберегти здоровий глузд.

Говоритимемо про серйозні речі з іронією

Мені б хотілося, щоб прем’єра «Бельведер» була цікава якнайширшому колу глядачів, у якого вже є і життєвий, і освітній досвід, щоб розуміти ті паралелі, що проводяться.

Ми пропонуємо говорити про дуже серйозні речі з іронією, самоіронією, гарним настроєм, але іноді про страшні речі. Ми закликаємо прийти на цю виставу не для того, щоб вдарити когось безпосередньо своїм творчим маніфестом. Ми закликаємо разом з нами відчути, посміятися і над собою, і над ситуацією. Коли ти висміюєш свої страхи або ненависть, набагато легше боротися і зберегти здоровий глузд. Ми закликаємо до певного діалогу з глядачем, який зголоситься з нами побудувати діалог, щоб потім після вистави залишився післясмак.

Прем’єра вистави «Бельведер» уже 21 та 22 січня о 19:00 у театрі «Сузір’я».

Режисери-постановники – Катерина Степанкова та Олексій Скляренко.

Актори – Ахтем Сеітаблаєв, Лариса Руснак та Катерина Степанкова.

Інтерв'ю: Ярушевська Альона

Читай також: інтерв'ю з Олексієм Вертинським, Ада Роговцева про театр та про життя, інтерв'ю з Олександром Зінєвічем.

Особистості

Я пишу для всіх. Про всіх нас для всіх нас. Найчастіше з іронією, посмішкою і надією.

12 запитань до актриси Молодого театру Вікторії Ромашко

«У мене так само в житті мистецтво, відданість театру переважає над особистим життям»

10 питань до актриси Лі Берлінської

У кожній державі і в кожній нації є виразник своєї духовності через сцену, тому що саме через театр...

Вас може зацікавити

Чого ж чекають дами