А яку ціну за любов готові заплатити ви?
А яку ціну за любов готові заплатити ви?
А яку ціну за любов готові заплатити ви?
А яку ціну за любов готові заплатити ви?
А яку ціну за любов готові заплатити ви?
А яку ціну за любов готові заплатити ви?
А яку ціну за любов готові заплатити ви?
106
0
0

А яку ціну за любов готові заплатити ви?

Скажу чесно, від самого початку вистава почала дивувати та змусила забути про те, що поставлена за майже хрестоматійним твором.

Йдучи на виставу, поставлену за класичною драмою легендарної Лесі Українки, яку знаєш зі школи, здається, що нового і незвичного може побачити, почути та головне – відчути – глядач? Наважуся стверджувати, що на виставі «Камінний господар» у театрі на Подолі ви матимитиме таку можливість!

Прем’єра вистави відбулася у «бонусний» день зими 2020 р. – 29 лютого. На сцені глядачі мали можливість побачити такі медійні та впізнавані завдяки українському ТБ і кіно обличчя, як Даша Малахова (Донна Анна) та В’ячеслав Довженко (Дон Жуан), а також знайомих київським театралам і зокрема шанувальникам театру на Подолі акторів Романа Халаїмова (Командор), Катерину Рубашкіну (Долорес) та Володимира Кузнецова (Сганарель).

Яка атмосфера та відчуття глядачів?

Скажу чесно, від самого початку вистава почала дивувати та змусила забути про те, що поставлена за майже хрестоматійним твором. Чому так?

По-перше, костюми персонажів та декорації були не класичні, що цілком відповідало авторській трактовці п'єси. Костюми персонажів були максимально ненав’язливі, вони не відволікали увагу глядача від сюжету та характеру героїв, були поза часом і поза країною. Сцена у сірих, «запилених» тонах, максимально лаконічні декорації, моторошні статуї-скульптури та частини від них. Сцена, ніби приміщення в стані ремонту чи то майстерня скульптора, створювала відповідний настрій. Настрій відчуття невпевненості, передчуття чогось незрозумілого та подекуди загрозливого. Не даремно і на початку вистави, і пізніше Донна Анна згадувала свій доволі пророчий сон.

По-друге, тлумачення характерів Дон Жуана та Донни Анни, як на мене, було дещо несподіваним, можливо надто осучасненим – у класичних виставах вони постають іншими. Дон Жуан – не тільки трохи цинічний мисливець за черговою любовною перемогою, але й чоловік, закоханий у свободу та здатний заради любові до жінки (Донни Анни) пожертвувати багато чим. Донна Анна – не лише романтична дівчина, які мріє про велике кохання, але й прагматична дружина Командора, яка по-своєму розуміє свободу та шлях до неї. Командор постав радше як закоханий чоловік, аніж носій традиційних сурових католицьких цінностей – і це було переконливо. Окремо звертає увагу на себе Долорес – жінка з характером, яка заради любові готова на все. Їй віриш відразу. І тут варто відзначити манеру виконання ролі Катериною Рубашкіною: в чомусь навмисно патетичну, театралізовану, з інтонаціями класичного театру кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Як на мене, цілком доречну і вдалу знахідку (не знаю, чи то режисерську, чи то акторську). Долорес Катерини Рубашкіної важко назвати другорядним персонажем! І, звісно, вірний слуга Дон Жуана Сганарель – не просто слуга, але й друг, наставник, батько, помічник, а можливо – й Alter Ego Дон Жуана.

По-третє, окрема складова вистави – музика та пластичне вирішення. Адже більшість сцен супроводжувалися музичним оформленням різних жанрів з дещо рваним, нерівним ритмом – таким, як пульсуючий нерв у пристрасної людини. Не можна сказати, що вся вистава пройшла в одному темпі і в одному емоційному стані. Ні. Кілька моментів були ключовими. Зокрема танцювально-музичні та пластичні номери – дуже переконливі. Алегорична пластика акторів, доповнена скульптурними елементами декорацій – те, що створило особливу атмосферу вистави. Окремо хочу відзначити сцени – пластичні номери, де актори грали без слів, але це геть не зіпсувало твір Лесі Українки! Абсолютний пік емоцій – остання сцена, коли оцінки персонажів з боку глядача зміщуються і змінюються, відбувається ніби зривання масок та прозріння як героїв вистави, так і самих глядачів. Як на мене, це справді надзвичайно вдала режисерська знахідка. Заключна сцена справді вражає!

Які емоції викликає вистава?

Після вистави – роздуми про ціну, яку ми готові сплатити за свої мрії, за любов. Роздуми про те, чи завжди той, в кого ти закохуєшся, є таким, яким він (вона) постає в твоїй уяві. Роздуми і про те, що є власне кохання – справжнє почуття чи якась примара, вигадка, яку ми собі намалювали.

Для кого вистава?

Цікавою буде поціновувачам творів Лесі Українки, а також тим, кому небайдужий сучасний український театр.

Волонтерка проєкту Theatre.love Бульбенюк Світлана

Читай також: підбірка за творами Лесі Українки, інтерв'ю з Віталієм Малаховим, рецензія на прем'єру «Шинель» від театру на Подолі».

Вас може зацікавити